Олег Чорногуз: Москва може гордитися, що викопала у Шахтарську таку особину з такими древнім корінням, як, наприклад, Дмитро Куликов
МАВПА В ЕФІРІ (фейлетон)
Під час пропагандистської програми "Вечір з Володимиром Соловйовим" на телеканалі "Росія 1", кремлівський пропагандист Дмитро Куликов сказав, що спочатку на планеті з’явилися українці, а від них уже пішли мавпи. А від мавп, так треба розуміти його слова, за теорією Дарвіна, всі інші люди на Землі.
                                                                                             Автор

Якщо йти (краще бігти) за логікою донецького примата нашого часу Дмитра Куликова, то спочатку на планеті Земля з’явилися українці, а від них уже мавпи, а вже від мавп - він, Дмитро Куликов, із Шахтарська, що поруч із Лугандонією. Судячи з біографії, воно й правда, бо встановити рід, сімейство, плем’я, до якого належить Куликов, дуже важко.  Цей примат чи, за висловом свого однодумця і земляка (видно, на одних териконах виросли між колючими кущами глоду і терену) Родіона Мірошника (також людини без роду і племені, як і Куликов) «недорас», з’явився на світ у Донецькому краї, на Великому козацькому Лузі, спочатку з іменем (а може й кличкою) Девід. А на прізвище (як вимагала в його часи радянська влада і життя) Шмейєрзон. А потім, коли Микита Сергійович провів соцопитування, то  виявилося, що шмейєрзони, від яких Девід, ставши Дмитрієм, відмовився - найосвіченіші люди в країні під кодовою назвою СРСР. Але Девід на цьому не зупинявся. Девід пішов далі Шахтарська - У Москву.  А  потім ще далі, ніж його колега (також примат і недорас за теорією Родіона Мірошника) -  Шапіро-Соловйов (який раптом став, як князь московський з київської Русі - Володимиром) - в ефір кремлівської пропаганди, де сьогодні дозволено виливати на вчорашніх «братів по вірі і палкій любові» (бо кров і ментальність, судячи зі знань Куликова Дмитрія - у нас  різні) всяку гидоту, що плаває у Москві-ріці і московській каналізації мільйонного мегаполіса під назвою Гниле болото, що пізніше переклалося приматами на назву Москва. Колишнє московське князівство, в якому так любили своїх братів, що за теорію Дарвіна пішли від українців (так стверджує Куликов: першими на землі були українці), а від них - мавпи, а потім ще й недораси у вигляді Куликова. От спасибі Дмитру Куликову - просвітив. Як на рентгені: і моє походження і древність мого роду.

А я все думаю, чого завжди в ефірі Дмитро Куликов не голений. Виявляється він від мавп пішов. Воно ж видно і по мавп’ячому писку (якщо йти за теорією Дмитра Куликова, він же Девід Шмейєрзон) і це є наочним прикладом, що Шмейєрзон свято шанує своїх предків. Бо якщо мавпи пішли від українців (теорія Шмейєрзона), то такі двоногі, як Куликов, уже  за теорією Дарвіна – від мавп. Але це  і без теорії Шмейєрзона і Дарвіна наочно видно. Та й голос у Девіда-Дмитра ще досі не прорізався. Він так кричить у телестудії, ніби він і досі в джунглях. Наче боїться, що примати його не почують, бо йому й досі здається,що він завис на власному хвості, а Соловйов-Шапіро для жарту зав’язав йому хвіст бубликом. Тобто Гордієвим вузлом з іншого племені.
Вождь червоношкірих, який в затінках телевистав став блідолицим, за сумісництвом обійняв у Москві ще й посаду спеціаліста по Україні. За такі глибокі доісторичні епохи (коли ще не було винайдено письмо українцями і найдревнішу у світ мову, після московських – Етрускіх) Шмейєрзон став ще й крупним експертом Комітету Держдуми у справах СНД. Я думаю!!! А кого ще брати на таку поважну посаду? Родіона Мірошника чи Моторолу? Звичайно, Шмейєрзона. Глибше Шмейєрзона світову історію нині не знає ніхто. Москва може гордитися, що викопала у Шахтарську таку особину з такими древнім корінням, як у мавп за теорією Дарвіна, від яких уже пішов сам Дмитро  Куликов.

 Щодо справжнього первісного імені і прізвища Шмейєрзона Девіда, вибачте Куликова Дмитра,то читач може в автора запитати. А ви паспорт його бачили і п’яту графу. То відповім так: Ні. А звідки? Сам Куликов, і я пишу, на що мене надихає Шмейєрзон. Довести, що мавпи пішли від українців, а Куликов - від мавпи, марна справа. Я так гадаю: він, Шмейєрзон, в ті далекі епохи ще не жив. Я з Шмейєрзоном, як  із тасманійськими дияволами, у джунглях не стрічався. Не кричав там, як нині кричить у телестудії Девід, вибачте, Дмитро Куликов. На ліанах не звисав, з гілок стометрового евкаліпта не стрибав, чого не скажеш про Девіда Шмейєрзона, який нині пишеться Дмитро Куликов на московських телевиставах. То звідки мені знати, коли примат навіть у Вікіпедії не називає по імені ані свою маму, ані свого тата, які вже «у кращих світах», то від сорому за того, кого вони випустили в цей цивілізований світ і від його таких глибоких історичних знань, що я аж отерп, мабуть, у могилі перевертаються. Від сорому і від срамоти за синка-недораса.
Певен, душі їхні з горя сідають то на гілку баобаба, то летять  на вершину евкаліпта, щоб звідти розгледіти чи то їхній син із Шахтарська, чи то таки Дарвіна син.

Олег Чорногуз, письменник

Коментарі