Валентин Кожевнков: СТАРІ СПОСОБИ ЗНИЩЕННЯ НАРОДУ І СУЧАСНА ВЛАДА
Ми можемо опинитися "на нашій не своїй землі".
В одному із своїх указів у 1796 р. Катерина ІІ писала: «… Вєлікоє княжество Літовскоє впрєдь іменовать только Белой руссю, а народ - белорусамі, чєм на вєка привяжем єго к Росіі. Заміріть Белую Русь сілой нєвозможно. Ету місію ми возложім на русского чіновніка, русского учітєля, русского попа. Іменно оні отнімут у бєлорусов нє только іх язик, но і саму пам'ять про саміх сєбя».    Тож уже тоді добре знали: аби знищити народ, у першу чергу треба ліквідувати його мову, інтелігенцію, замінити її імперським чиновником, учителем, попом. Так Москва чинила і в Україні.
   Хто ще не бачить, що антинародна влада (агентів чужих спецслужб, олігархів, зайд, корупціонерів, хабарників) і в Україні використовує досвід Катерини ІІ стосовно українців? Хіба у нас не російськомовний чиновник (президент, міністр, банкір, офіцер, міліціонер, держслужбовець) керує, вирішує наші справи, призначає нам пенсії та зарплати, визначає рівень життя? Хіба не російськомовний учитель учить і виховує наших дітей у зневазі до української мови, культури, історичного минулого? Хіба не попи церков московського патріархату несуть нам московську духовність, замішану на брехні, неуцтві, ординській жорстокості?
   Мені скажуть, що теперішня українська влада не є промосковською й зовсім не збирається повертати Україну в московські лабети. У неї зовсім інші плани стосовно українців. Може, це й так. Але вона, ця влада, не є й українською, бо не дбає ані про повернення українському народу його національних цінностей (мови, культури, правдивої історії, тяги до честі, справедливості, правдивості), ані про українську інтелігенцію, яка має берегти і примножувати ці цінності.
Спитають: а який сенс теперішній владі й надалі утримувати українців в московській гібридній культурі, якщо вона (влада) не збирається повертати нас Москві? – Відповідаю: Антинародній владі зайд, корупціонерів, шахраїв, олігархів, хабарників важливо, аби ми були денаціоналізовані. Бо в народу, який не знає своєї мови, культури, історії легко відібрати не лише важливі підприємства (їх Кучма підступно відібрав у нас ще в 90-ті роки), не лише ЗМІ, силові структури, владу, а й землю. Тобто можновладцям байдуже, якою мовою ми спілкуємося, яку історію вивчаємо, які пісні співаємо – аби все це було неукраїнським.
   Досить включити телевізор, радіоприймач або здійснити покупку в магазині, щоб переконатися: за останні роки «українська» влада домоглася таких успіхів у змосковщенні українців, які московським комуністам навіть не снилися. Українські ЗМІ, виконуючи програму знищення української мови, спотворюють дійсність, щоб переконати всіх, що не лише українська інтелігенція, а й наші вояки в АТО відмовилися від української мови й тепер тільки запеклі львівські націоналісти домагаються повернення до української мови. А раз так, якщо народ уже денаціоналізований і засмоктаний зубожінням, то можновладці вирішили, що настав час перейти до останнього етапу ліквідації українства – шляхом приватизації землі, тобто території України.
         В газеті «Літературна Україна»  13 липня 2017 р. на першій сторінці у статті Макса Льовіна «ТАК чи НІ продажу землі?» обіцяють, що в Україні настане рай, коли продамо землю. У запалі дискусії з противниками відміни мораторію на продаж землі автор наводить десятки аргументів на користь своєї пропозиції: це і зниження цін на продукти харчування, і збільшення зайнятості, і зменшення міграції українців за кордон, і збільшення урожаїв, і можливість залучення довгострокових інвестицій у вирощування та переробку сільськогосподарської продукції, і зростання купівельної спроможності власників землі тощо.
         Щоб спокусити селян до продажу паїв, у газеті наведені ціни (від 1000 доларів у Східній Європі до 60 тисяч в Нідерландах) на землю в деяких державах. А тих патріотів України, які передбачають, що після відміни мораторію на продаж землі, вона швидко стане власністю олігархів та закордонних структур, стаття звинувачує в тому, що вони все ще вірять у «…старі радянсько-плебейські фобії перед міфічним Містером-Твістером, який прибуде з заокеання, скупить «всеньку Неньку» і стане тут «усім заправляти.»
        Причому, у статті ні словом не згадується Росія, структури якої під час злочинної приватизації державного майна в чорні часи правління Кучми стали власниками більшості наших важливих підприємств. Щоб уяснити, як це сталося, згадаймо, що тоді засоби масової інформації теж стверджували, що приватизація держаних підприємств корисна в будь-якому випадку, навіть якщо вони потраплять до рук закордонних власників. Адже для українців – головне, щоб вони працювали і давали роботу нашим громадянам. Чужинці не заберуть їх у Росію і будуть платити податки в нашу скарбницю. Українці, навіть більшість патріотичних політиків, тоді не врахували, до якого ступеню Україна була КГБізована, і всі економічні, соціальні, культурні проекти у нас підпорядковані політичним рішенням, прийнятим у Кремлі для виконання нашими дежслужбовцями-сексотами КГБ. Тож найголовніші та найприбутковіші наші підприємства швидко були зруйновані, ліквідовані (хто ще пам’ятає Київський «Арсенал», Миколаївський глиноземний, Запорізький алюмінієвий, десятки цементних та сотні інших заводів?) або вивезені в Росію (наприклад вагонобудівельні та вагоноремонтні заводи).  
         А ще тоді Кучма використав корупційні, хабарницькі та шахрайські схеми збагачення зайд, сексотів, зрадників, за допомогою яких сам казково розбагатів і створив прошарок злочинців-олігархів, які нічого не зробили для розвитку нашої економіки, хоч і стали власниками майже всіх привабливих підприємств та мільярдерами. Тепер вони готуються привласнити й українську землю. Щоправда, у статті стверджується, що в «наших» олігархів «не вистачить коштів, щоб скупити всю українську землю, яка оцінюється десь у 83.1 млрд. доларів.» Тобто автор оцінює гектар наших чорноземів у 2000 доларів, хоча земля такої ж якості в Аргентині та США коштує у п’ять разів дорожче.
Двадцять п’ять років тому, перед початком ваучерної приватизації державного майна, КГБ знайшло спосіб, як обдурити український народ: з одного боку приватизацію підтримували директори-агенти Москви, які вийшли з лав КПРС і видавали себе за патріотів, та деякі легковажні керівники патріотичних партій, а проти виступали сексоти КГБ, які залишилися в рядах КПРС і, маючи більшість у ВР під керівництвом Мороза-Симоненка, гаряче доводили необхідність залишити все, як є, та зміцнювати дружбу з Росією проти США й ЄС. У такій ситуації народ, боячись повернення до Росії, підтримав директорів. Тим паче, що й наші патріоти (Яворівський, Мовчан, Павличко, Заєць) теж підтримали той план приватизації.
           Тоді ж Кучма здійснив за московськими планами і розпаювання землі. Оскільки в Україні рівень життя за правління Кучми і його послідовників весь час знижується, то у нас з’явився клас зубожілих власників 2-4 гектарів сільськогосподарської землі. Адже селяни не отримали ніякої техніки для догляду за угіддями, тому змушені віддавати свої паї в оренду різним фірмам, холдингам, фермерам. За двадцять років після приватизації власники паїв не тільки збідніли а й постаріли. Тож тепер стали пенсіонерами, а багато з них померли, залишивши у спадщину свої паї дітям чи онукам, які живуть переважно в містах. Оскільки  все вийшло так, як бажали керівники Московської імперії, то тепер наші можновладці очікують слушного часу для зняття мораторію на продаж землі, щоб скористатися бідністю власників паїв і скупити всю нашу землю за безцінь.
          Уявіть, як зрадіють Путін та його сексоти – керівники окупованих Московією Криму та деяких районів Донбасу, коли після відміни мораторію вони зможуть за безцінь скупити нашу землю на окупованих територіях. Тоді навіть деокупація цих областей нічого не дасть у плані українізації політичного, економічного, соціального та культурного життя цих областей.
В Україні ще й тому не можна продавати землю, що сусідні держави: Росія, Польща, Угорщина, Румунія колись завойовували всі чи деякі області України і володіли нашою землею. Тож вони до цього часу мріють повернути ті території. Претендують на частину української землі й євреї – адже тисячу років тому українці платили данину Хазарському каганату. Усі ці народи мають кошти, аби купити стільки землі, скільки їм треба. Путін накопичив сотні мільярдів нафтодоларів і може скупити всі наші паї навіть тоді, коли вони коштуватимуть не 2 а 20 тисяч доларів за гектар. Роздеруть Україну…
        Щоправда, газета «Літературна Україна» наводить такі заспокійливі аргументи Макса Льовіна: «Зараз натомість йдеться, насамперед, про право власників продати свою приватну власність. Земельна реформа не примушує їх продавати паї, як і не примушує продавати їх дешево».
        Тим, хто не розуміє підступної лукавості таких аргументів на користь зняття мораторію на продаж землі, нагадаю, що сьогодні переважна більшість селян, які мають паї, стали пенсіонерами й уже не можуть самі їх використовувати. Здають в оренду за безцінь. Тож вони зразу скористаються правом продати паї за будь-яку ціну, аби встигнути за життя використати гроші: купити автомобіль, пральну машину, мотоблок, вирити колодязь у дворі тощо й хоч трохи покращити свій побут. Ну, а ті власники паїв, які тепер живуть в містах, тільки й чекають, коли можна буде отримати за них гроші, щоб розрахуватися за комунальні послуги або купити додаткове житло. Отже, понад 70% української землі перейдуть у власність зайд або «щирих» ворогів України впродовж 1-2 років. Решту паїв вони заберуть у фермерів, використовуючи підпали ланів та житла, крадіжки та псування техніки, погрози, вбивства, рейдерство. Швидко настане кінець українському фермерству.
          Чи не нагадує вам турбота про власників паїв кампанію двадцятирічної давнини, коли українські ЗМІ, посилаючись на закони, попереджували громадян, щоб не продавали московським скупникам свої ваучери за 10-20 гривень, бо вони коштують в сотні разів дорожче, а російськомовні ЗМІ, контрольовані КГБ, сіяли паніку, лякали людей тим, що усі підприємства уже зруйновані і ваучери нічого не коштують. Більшість громадян послухали підступних москалів і віддали їм за безцінь свої ваучери. Тож власниками більшості українських підприємств є московські, ворожі українцям, структури. Вони заборонили українську мову на своїх (наших) заводах, фабриках, копальнях, ресторанах і установили свої порядки. Український простір звузився. Теж саме буде й після скупівлі нашої землі чужинцями й зайдами – вони оголосять неукраїнськими зонами території, на яких скупили паї. На куплені ними землі повернуться бакаї, азарови, януковичі, табачники, звягільські… й будуть на законних підставах вимагати  від українців говорити мовою хазяїв, працювати на них, як це було за польської панщини, московського кріпацтва, радянської колгоспщини.  
        Концентрація земельних паїв в руках олігархів та зарубіжних корпорацій несе в собі такий же негатив, як концентрація торгівлі в руках власників мережі супермаркетів: «Сільпо», «Велика кишеня», «АТБ», «Фора» тощо, які як спрут охопили своїми присосками всю Україну. Таким чином невелика купка людей (більшість із них не є українцями і мають подвійне громадянство) можуть установлювати ціни на будь-які товари і отримувати надприбутки, які вивозять в офшори або в країни свого походження.
Якби замість кількох мереж супермаркетів ми мали 30-50 тисяч невеликих лавок, крамниць, магазинів, то вони давали б роботу не лише їх власникам а й членам їхніх сімей та мільйону виробників різноманітних харчових продуктів і промислових товарів. Тоді всі прибутки від виробництва і продажу товарів дісталися б тим, хто виробляє та продає їх і залишались би в Україні. А замість кількох мільярдерів ми мали б понад мільйон заможних українців, які платили б податки до народної скарбниці та сприяли б розквіту української літератури, кіно, театру тощо. Так і з землею: якщо 40 мільйонів гектарів нашої землі оброблятимуть півмільйона фермерів та членів їхніх родин, то матимемо ще 2-3 мільйона заможних селян і значне поповнення бюджетних надходжень. А якщо землю куплять кільканадцять олігархів та московські структури, то доведеться забути і про наше селянство, і про нашу мову, і про нашу Україну. Все тут буде чужим і ворожим.

Валентин Кожевніков, кандидат географічних наук, академік
Академії оригінальних ідей, письменник,
для порталу "Воля народу"         

Коментарі