Рівних йому з проблем утвердження української мови годі було й знайти 
Ми познайомились із Олексієм Курінним після котроїсь моєї статті про боротьбу за утвердження панівною української мови в столиці.

Я, пригадується, розписав у ній те, як би на моє переконання варто було б організувати мовну поліцію, якби мала вона працювати в нових умовах. Стаття, либонь, називалася "Запишіть мене у мовні сексоти". Йшлося в ній і про те, кого за що і як варто карати за мовне каліцтво, з незугарною москвомовною рекламою насамперед. У приватний діалог тоді зі мною вступив політолог і експерт з мовних проблем Олексій Курінний. Упала в очі гарна підготовка молодого чоловіка, він зізнався, що йому ось лише буде тридцять. Толковий, дотепний, гострий на слово...
Далі – більше. Чи не кожного дня мій новий знайомий Олексій Курінний з’являвся на екранах телевізорів, у Фейсбуці. На Інтернет-ресурсі без нього нічого важливе не відбувалося. Головна ж тема завжди гаряча, пекуча: - розвінчування московітської пропаганди і боротьба за утвердження нашого національного стержня – рідної мови на всіх теренах України. Рівних йому з цих проблем було годі й знайти...

Олексій Курінний був серед тих, хто в деталях досліджував новий освітній закон, який 5 вересня ц.р. голосувала Верховна Рада.
Коли почалася активна декомунізація з видалення шрамів комуністичного минулого з нашого життя, знаєте, хто був на головних барикадах? Звичайно ж, Олексій Курінний. Непосидючий, активний, переконливий, беручкий. Він не просто контролював і організовував голосування на Інтернет-ресурсах проти того, приміром, щоб відмінити перейменування проспекту Ватутіна на магістраль імені Романа Шухевича. Проти реінкарнації ряду інших вулиць, де "совки", зорганізувавшись, спонукали Київраду до можливого переголосування недавніх рішень з цієї болючої проблеми в сесійній залі на Хрещатику.

Олексій, пригадую, якось прислав листа буквально серед ночі:
«Сан Саничу, - писав. – якомога швидче організовуйте всіх ваших знайомих, бо нас комуняцька і московітська банда дотискає. Звідкілясь у них на петиціях до Київради стільки взялося голосів... Треба недопустити реваншу. Маємо захистити наше завоювання...»
Я до ранку підіймав кого міг зі своїх друзів, знайомих, розповідав як належить реєструватись на сайті КМДА, як голосувати проти того, щоб повертався Ватутін до Києва. А вранці Олексію написав листа. Проаналізувавши хід голосування, як воно відбувалося на останній стадії підтримки петицій «за» і «проти», я однозначно прийшов до висновку, що в комп’ютерний облік подачі голосів було протиправне втручання невідомих осіб, які точно ж підкручували дані супроти нашого чесного вибору. Пан Курінний погодився з цим і заявив, що такого листа в компетентні органи, передусім в СБУ, він і його друзі підготують негайно. Було це нинішнього літа, можливо місяць тому...
То було наше останнє спілкування.

Хто читав пости Олексія у Фейсбуці, напевне, звернув увагу на те, що вони завжди починалися дивним і начебто мало зрозумілим словом «Ширень!» У кожній публікації воно сиділо на бантині, як капелюх над суттю матеріалу. Я спершу ніяк не розумів, що могло означати воно, позаяк в українській мові такого слівця, здається, не знайти. Якось я запитав у Курінного, як таке розуміти.
«Це мій персональний пароль для всіх друзів, - пояснив, - сказати б, скорочена форма поняття «прошу поширити мою публікацію». «Вимагаю розповсюджень, поширювань цієї новини». Мій вдасний словотвір. Я звик до цього своєрідного криптоніму, і хто давно спілкується зі мною, знають, що це стало моїм своєрідним позивним… Відтак знайомі і друзі, реагуючий на цей сигнал, активно поширюють мої публікації в соцмережі. "Ширень!" - це блискавка від мене..

А ще я дізнався від колишнього народного депутата України, нині громадського діяча Юрія Гнаткевича, про те, що йому саме Олексій Курінний приніс додому (позаяк мешкали вони один час поруч) ідею: одну з вулиць Києва назвати іменем великого мецената, письменника, публіциста Євгена Чикаленка. І у Ю. Гнаткевича в помешканні Курінний написав звернення про це до голови Києва, до КМДА. Тоді й з'явилася організація з перейменування вулиці і станції метро Льва Толстого на імені Євгена Чикаленка. "Нині, - каже немолодий чоловік Юрій Гнаткевич, - плачу..."

Друзі! Тепер вулиця така і метро зі станцією Євгена Чикаленка точно має бути. Цього прагнув великий патріот України Олексій Курінний! Не забуваймо. Підключайтесь до великої справи перетворення України в Велику українську державу! Як цього прагнув і творив заради подібного, тепер ужк вічно 31-річний Олексій Курінний.

Шкода, панове, дуже жаль, друзі й колеги, що такими молодими за світи йдуть від нас толкові, активні хлопці. Справжні борці за незалежну і суверенну Україну. Зі словами на устах про рідну свою державу, про її мову. Це страшно, і вельми несправедливо. Ступінь знань, активна життєва позиція давала змогу Олексію Курінному зробити ще багато-багато доброго для рідного народу. Те, чого він не встиг звершити, тепер належить добитися усім нам разом. Тому, братове, ближче плече до плеча. Олексію ж Курінному вічна пам'ять в наших серцях!

Слава Україні! Героям Слава!

Олександр Горобець, журналіст, письменник
Інф.: blog.liga.net

Коментарі