Вчора українці вшановували кардинала Йосипа Сліпого – Духовного Воїна українського народу в пам’ять 25 річчя його перепоховання на Батьківщині
У 2017-му році виповнюється 125 років від дня народження Йосипа Сліпого.
Настав час ставити пам’ятники справжнім героям України на центральних площах, що звільнилися від пам’яток катам українського народу
Українці і державні органи вшановують Духовного Воїна українського народу Сповідника Віри Йосипа Сліпого, але ще не так широко, як було би варто. Так само не на належному рівні пройшло відзначення 150-річчя митрополита Андрея Шептицького - людини світового масштабу. Справжні герої України ще тільки починають займати чільне місце в пантеоні діячів, увічених пам’ятниками та назвами вулиць і в серцях представників усієї нації.

В річницю вшанування 125-ліття від дня народження патріарха Йосифа Сліпого та 25-ліття його перепоховання на Батьківщині, владики Синоду Єпископів помолилися на  Панахиді в крипті собору Святого Юра. Богослужіння очолив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав. По закінченню відбулась мистецька програма «Я вибираю віру», присвячена пам’яті Патріарха Йосипа. Президент підготував звернення з цієї нагоди, яке було зачитане учасникам зібрання у Львові, де наразі проходить Синод Єпископів УГКЦ.
Українцям ще випаде нагода усвідомити величний спадок кардинала Йосипа Сліпого, якого Папа Іван Павло II назвав найвеличнішим мужем 20 сторіччя!

Чи вартий найвеличніший муж 20 сторіччя, українець, християнський священик, Духовний Воїн Йосип Сліпий пам'ятника в центрі столиці? Таку думку висловив виконавчий продюсер Міжнародного кінопроекту «BLIND» Валерій Захарченко, дивлячись на руїну пам'ятника диктатору та засновнику найкровожерливіливішої партії безбожників – комуністу Леніну, що на бульварі Т.Шевченка в столиці незалежної України.

У 92-річному віці Священик з великої букви Йосип Сліпий лишив нам Заповіт, який писав і правив не один рік, за словами особистого секретаря отця-доктора Івана Дацька. Бо після 18 років прямостояння в умовах концентраційних таборів безбожників-комуністів СССР, звільнений в ході розв’язання Карибської ядерної кризи, вже 71-літній Духовний Воїн Йосип Сліпий готувався до зустрічі з Господом в будь-який момент. Господь дав можливість Сповіднику Віри, екуменісту, ще 21 рік для здійснення двох світових мандрівок і єднання українців, розпорошених по усіх світах, в єдину традиційну  християнську церкву, яку він представляв, мріючи про Патріархат у Києві.  

Українську Греко-Католицьку Церкву було заборонено "визволителями"-атеїстами у 1945 році. Технологія оббріхування, насильства, лицемірства на ґрунті несприйняття незалежності України  і християнства, в сенсі глибокої віри, відточувалася вже тоді.
«До встановлення влади більшовиків на Західній Україні Українська греко-католицька церква (УГКЦ) налічувала 3 040 парафій, 4 440 церков, мала 5 духовних семінарій, 2 школи, 127 монастирів, видавала 3 тижневі і 6 місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священників та понад 3,1 млн. віруючих. УГКЦ відігравала важливу роль у духовному житті Західної України і була національною церквою» - констатує territoryterror.org.ua.

Заповіт предстоятеля УГКЦ  - це ґрунтовна праця священика-вченого і стратегема нам від Бога, писана не один рік руками Сповідника Віри.

«Разом із цією молитвою, прощаючись зі світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт!
"... Щоб ви не зневірилися..." /Ів. 16, 1/ і хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!..." /Ів. 14, 1/. І головне заповідаю вам: Щоб ви любили один одного... /Ів. 15, 12, 17/ любов'ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх.. /пор. Ів. 15, 13/. Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначали мій життєвий працелюбний шлях, моє думання та мою працю, на волі й у неволі. …

Силу на оцьому моєму хресному шляху В'язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зо мною моє духовне стадо, мій рідний Український нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній! …

І серед отих видінь, що виникають перед моїми очима, бачу престольний град Київ на моїй рідній Землі. … я, твій Син, прощаюся з тобою: "Світися, світися", наш Єрусалиме, і повстанеш у давній славі твоїй! … Як показує історія Христової Церкви на просторі Східної Европи, Київський Патріярхат мав бути, і з певністю став би ним, рятунком церковної єдности у Вселенській Христовій Церкві і рятунком нашої української, церковної і національної єдности."

Пам’ятаймо!

Спецкореспондент ВН Роман Колядюк (AMGC)

Коментарі