"Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону", - відомий письменник-сатирик Євген Дудар про Московію
На початку дев’яностих років минулого століття цим твором я звертався до розумних своїх співвітвітчизників  в  Україні. Тепер мені  захотілося, аби його прочитали розумні читачі в усьому світі.
Ні, ні! Не авторські амбіції є порухом моїх прагнень, а, як ти сам переконався,- уроки  історії. Так – уже  і с т о р і ї.  Бо тоді, всесвітньо-відомий сьогодні терорист Путлєр, який уявляє себе китом, на якому тримається світ, був усього-навсього тюлькою (на "общепонятном" - хамсой)  у шпигунському "АКВАРІУМІ". І навіть, як твердять знавці шпигунських  гнізд, не стандартною "хамсою", а дрібнюсінькою "хамсучкою".
                 Отже -  у р о к и   і с т о р і ї…

                 Євген   ДУДАР
МОСКОВСЬКО-КРИМСЬКЕ ХАМСТВО
КІНЦЯ ВЕЛИКОГО РОЗПАДУ
І ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО КІНЦЯ


Заява  Віті  Царапкіна з приводу авантюризму російського парламенту щодо Севастополя та  з інших приводів.

«Чекати  від  дурня  розумного  рішення — самому,  в  якійсь  мірі,  ставати  дурнем».
                 Із  щоденника  Вані  Молдавана.


Що краще: мати підлого і нахабного сусіда чи зрадливу жінку?
А якщо і те, і се?
Якщо наша держава має по сусідству «непредсказуемое держимордие», а у себе в хаті — безліч політичних повій? Від гнидаво-дрібнюсіньких до блошино-величних.
Отже, маємо...
І, звісно, нахабний сусід буде йти на контакти з нашими повіями. І, звісно, наші повії будуть шукати контакту із сусідом нахабним. Нечисть липне до нечисті.
І, звісно, нахабний сусід, керуючись хамською мораллю, буде лізти на наше подвір’я. Бо його «долг — защитить интересы собратьев». А «долг псобратьев» — віддячити «защитнику». Пудовкіни — це лише гирі у руках хамсбулатових. А хамсбулатови — «выжиматели» пудовкіних. Рухає цим усім хамська мораль. Та мораль, про яку застерігав ще великий класик:                                                                                                                                                                                                                  А судьи кто? —
За древностию лет
К свободной жизни
Их вражда непримирима.
Сужденья черпают
Из забытых газет
Времен Очаковских
И покоренья Крыма...


І коли бачиш на екрані телевізора стару жабу в адміральській уніформі, з прізвищем «всесоюзного старосты», яка квакає: «Черноморский флот и город Севастополь, как бастион на южных рубежах нашей родины...», то розумієш, чого «покорители» так тримаються за «покоренный» Крим. Крим був «последним оплотом белых», коли наступали «красные». Крим є «последним оплотом красных», коли наступають «белые».
«Бастион южных рубежей» їх «Родины». У них нема країн, земель, народів. У них є «рубежи» і «население». Їх «родина» там, де ступила їхня «покоряющая» нога. І тільки та нога (щоб вона відсохла кожному «покорителю») ступила на чужу землю, як та земля вже «исконно русская».
Севастополь — «город исконно русский» на «южных рубежах»...
Кенігсберг — на «северных рубежах»...
Нарва — на «западных рубежах»...

Нема «исконно» татарської землі, німецької, естонської. Нема їх народів. Є «русскоязычное население»... І «бастионы», які те «население» охороняють.
Конаюча відьма хотіла б, щоб увесь світ помер разом  із нею.
Конаюча імперія — гірше конаючої відьми. Відьми конаючої імперії вже п’ють кров на «бастионах» в Югославії, Карабасі, Придніпров’ї, Прибалтиці, Грузії, Таджикистані. Тепер їм запраглося відьомського шабашу на «южных рубежах». І знову грають «населением»...

Я — Вітя Царапкін, дитя Уралу, син України — не «население»! Я шаную свій «русский язык» і пишу ось українською мовою. Бо я син тієї землі, яка мене породила, і достойний прийомний син того народу, який мене прийняв по достойному.
«Население» — це ті, якими свого часу населяли українські села, виморені голодом.
«Население» — це ті, які займали садиби, вивезених у Сибір «куркулів».
«Население» — це ті, які займали квартири, розстріляних по застінках НКВД та КГБ...

Отже, вважаю, що ні я, ні багато подібних до мене росіян, не мають нічого спільного з цим «русскоязычным населением». Так само, як «население» Москви типу хамсбулатових, руцких, пудовкіних, попових, «население» «Верховного Совета России» не має нічого спільного з російським народом.

Зараз в Україні часто ставлять запитання російською піснею: «Хотят ли русские войны?» Руцкие — постійно хочуть війни. Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону.
Вважаю:
Що мій, російський, народ не допустить, щоб із його многостраждальної землі по інших землях розповзалися людоїди.
Що мій, український, народ не допустить, щоб людоїди повзали по його святій многостраждальній землі. А його політичні повії безкарно продавали цю землю. Тому закликаю всіх чесних людей  г у р т у й м о с я!

Вітя ЦАРАПКІН,
справжнє дитя Росії та істинний син України.
Заяву передрукував та до публікації подав
Євген Дудар — істинний друг Віті Царапкіна,
для порталу "Воля народу"

Коментарі