Сортир Путіна – ключ до розуміння російської цивілізації
Те, що Володимир Путін – типовий "совок", чия формула щастя вкладається у тріаду "квартира-машина-дача", давно не секрет. Просто в силу більших можливостей у нього цих об’єктів дещо більше, аніж у навіть непересічного росіянина. Близько трьох десятків резиденцій, чотири не надто скромні яхти, півтори сотні авто, приписані до Гаражу особливого призначення, та авіапарк на 59 бортів (для порівняння: в керівництва Німеччини – 11). Ну, тобто був на 59 – тому що до п’ятнадцятої річниці свого президентства російський очільник вирішив зробити собі подаруночок –Ил-96-300-ПУ(М1) за 5,2 млрд.  ПУ – це «пункт управления), тобто, уславлений кіношниками "борт №1". Та якщо в Барака Обами їх два – основний та резервний, то в Путіна це має бути вже восьмий. І – найрозкішніший, про що красномовно свідчать фото його інтер’єра. 

Деталь, яка впадає в око – позолочений унітаз. Не тому навіть, що це викликає стійкі ремінесценції із ще одним любителем коштовної сантехніки, який осів у ближньому Підмосков’ї. А тому, що фокус на вбиральні в принципі є ключовим прийомом російської пропагандистської машини протягом усього правління Путіна. Відтоді як він очолив країну, обіцяючи "мочити в сортирах" тих, кого Кремль назве терористами, оповідки про те, що громадяни пострадянських країн західніше російського кордону потрібні Європі тільки для миття туалетів, стали одним із фундаментальних ба навіть архитепычних сюжетів суспільного дискурсу. Спочатку були чехи з поляками, потім – прибалти… Аж поки нарешті черга дійшла до українців. На відміну від тих, коло безсило й безповоротно відпустили «надраивать толчки» до ЄС, нам – певно в силу географічної близькості – пропонують вибір: або піти – і драяти, або лишитись – і бути замоченими. Про перше голосно розказують ЗМІ, друге ще голосніше обіцяють соцмережі.  У такій постановці питання, звісно, можна знайти біблійні мотиви (Go down, Moses), або, щонайменше визнання за українцями свободи волі, на що вказує вже сама наявність альтернативи.

Проте я повернусь до росіян. З вищесказаного випливає, що туалет для них є не лише метафорою уявлення про ворожість довколишнього світу (адже мити його можна лише з нужди чи примусу), але й взаємодії з цим світом (позбавлення небезпеки через інтимний простір). Як слушно зазначив мій друг, філософ і політолог Володимир Єрмоленко, при цьому питання про цивілізаційну цінність такого об'єкту культури і побуту як "вимитий унітаз" просто не виникає. Що, додам від себе, для імперського мислення цілком логічно – адже його чистота забезпечується не якимись внутрішніми імперативами, здоровим глуздом, міркуваннями естетики й гігієни, а, насамперед… ієрархією. В цій системі координат чистка туалету – не що інше як акт завоювання й підкорення. А отже, вільному носієві імперської величі мити унітаз – западло. Тож, життя в лайні й мочилово в сортирах є нічим іншим, як індикаторами причетності до цієї величі. Апогеєм її був би, звісно, вщент загажений робітниками позолочений толчок у новітньому путінському лайнері. Але Владімір Владіміровіч, слід віддати йому належне, ніколи не був екстремістом. Утім, саме така нехитра процедура як добровільне прибирання відхожого місця, певно, врятувала б життя іншому ньюзмейкеру цього тижня – чоловікові з Мурманська, що захлинувся власним лайном. Що характерно – бідолаха належав до тих 20% росіян (а це, між іншим, майже 30 млн. людей), які надають перевагу вуличній вигрібній ямі.

Втім, тут варто сказати, що в цій зацикленості на туалетній тематиці простежуються й сильні фрейдистські мотиви. Дідусь Фройд, що вибудував свою теорію лише на кількох достеменних історіях і купі сфальсифікованих, певно, розридався б, отримавши таку грандіозну доказову базу. Адже тут очевидна інфантильна анальна фіксація – причому цивілізаційна (якщо визнавати наявність російської цивілізації). Хоча точніше її було б назвати доцивілізаційною, адже будь-яка цивілізація водночас визнає важливість відходів для нормального функціонування й розвитку культури (зокрема, агрикультури) та воліє мінімізувати їх негативні впливи – спочатку приховати (антична каналізація, згодом фаянсовий друг), а потім отримати максимальну користь (біогаз, переробка, безвідходне виробництво). Доцивілізаційне суспільство просто полишає загажений простір, якщо має таку можливість, та прямує далі на вільні території. Якщо ж такої можливості немає, воно звикає жити в такому середовищі й учиться не помічати того. Власне з поєднання цих факторів виник міф про 15% території РФ, придатні для життя – при тому що в інших країнах, розташованих на тих самих широтах, подібних виправдань просто не виникає. Таким чином, тематика відходів і фекалій зокрема витискається на маргінес суспільної свідомості, перетворюючись на табу – і закономірно його порушення стає своєрідним актом ініціації, перетворення на справжнього культурного героя, здатного вершити свою й чужу долю. Власне тому сортир став головним засобом "мачизації" Путіна в Росії. Решта, на кшталт напівоголених прогулянок верхи, приборкання тигриць та польотів зі стерхами – всього лиш шари фарби на його облуплених стінах.

Олексій Кафтан
Інф.: espreso.tv

Коментарі