Микола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу

Логіка кадрової політики режиму проста: працюють лохи, а його висуванці пожинають плоди перемоги

Сьогодні Інтернет аж кипить від обурення: головним редактором журналу «Українська культура» призначили юну племінницю міністра культури України Оксану Гайдук. 

Програма насаджування непрофесіоналів – своїх,  тобто відданих, перевірених! – триває. Дебілізація влади вже тотальна.

"Українська культура" - видання поважне, популярне серед інтелігенції, з давніми національними традиціями. Нещодавно до друку було підготовлено ювілейний –тисячний! – номер. І ось – як сніг на голову…
Хто ж вона, новоявлена представниця номенклатури й що криється за цим несподіваним стрімким злетом? 2006 року Оксана закінчила школу № 16 у місті Кузнецьк Кемеровської області Російської Федерації, вищу освіту здобула в Інституті журналістики Національного університету імені Тараса  Шевченка. Роботодавець – Міністерство культури і туризму України. З фотографії впевнено й водночас іронічно позирає на світ сучасна красуня: одне око прикрите пасмом довгого волосся, глибоке викличне декольте, на шиї – прикраси, губи виразні, по-дитячому припухлі. Як мовиться, таких тисячі. Вродливих, амбітних, упевнених у собі. Та далеко не всі з них – племінниці міністрів. І єдина серед учорашніх студенток – та, котра стала головним редактором солідного видання.

Міністр Михайло Кулиняк образився на особливо прискіпливу увагу до вражаючого призначення. А даремно! Цікавість громадськості закономірна, а ось пояснення високопосадовця, м’яко кажучи, не завжди адекватні. Так, сановитий родич переконаний: «Якщо погодилася, то знала, на що йде».
Де ж узялися такі унікальні знання? На студентській лаві? Ясна річ, хай  журналом краще керує невинне немовля, ніж якийсь типовий для сьогодення тупоголовий невіглас. Саме вони, новочасні неуки, щільними рядами заполонили міністерські коридори. «Як тобі вдалося залишитися?» – запитую знайомого кандидата наук. Досвідчений фахівець пояснює просто: «Нарешті збагнули: треба ж комусь і справу робити». Логіка кадрової політики режиму проста: працюють лохи, а його висуванці пожинають плоди перемоги. Оскільки державу приватизували, точніше привласнили, то нині, як мовиться,  не крадуть, а  просто беруть своє. Це, за  поняттями владоносців, так само, як перекласти з правої кишені до лівої чи навпаки. Дія вже звична й стосується всіх сфер нашої дійсності, зокрема  культурної, де відбулася лавина кадрових змін. Протаранила вона й журнал «Українська культура».

Можливо, Оксана Гайдук як головний редактор від Бога ще в колисці продемонструвала свої здібності. Але…Її призначення –  вже навіть не виклик суспільству. Це  відверта наруга над ним, а точніше  однозначна демонстрація того, що громадськість для режиму – ніщо, порожнє місце. Проковтне й це, бо не з таким змирилася. Та духовно вільна спільнота не проковтнула! Зчинила бунт, вдарила на сполох. І що ж? Зверхнє поплескування по плечу: мовляв, ви там галасуйте, а нам своє робить. Знову ж таки це теж – уже не прецедент, не виняток, а закономірність, типове явище. Роблять те, що хочуть, гнуть свою лінію так, що тріщить народний хребет. Одне слово, хто ви такі, щоб на вас зважати, враховувати вашу думку? Ви – суспільство? У сміттєвий бак його, на звалище історії! Нинішня влада – над суспільством, поза суспільством. Воно не потрібне режиму, як і народ. Необхідні міріади  бездумних роботів, слухняних  виконавців, прислужників, кріпаків, холопів, рабів, надійних гвинтиків кланово-олігархічної системи.
А що ж пані Оксана? Не прийшла до міністра (до речі, Михайло Кулиняк за   спеціальністю – скрипаль, артист оркестру) й не сказала: «Дядечку! Ріднесенький! Пожалійте мене! Я ж не маю ні професійного досвіду, ні навичок добирати кадри та керувати творчим колективом. Та й відповідних знань не набула, бо про культуру загалом і про українську зокрема в інституті й мови не вели…До речі, й мову… їхню… ну, ніби тепер нашу, мою… чула хіба що на деяких лекціях… Мене ж у книгу рекордів Гіннеса запишуть!»

Як головний редактор журналу «Науковий світ» засвідчую: це перше – за всю історію радянської й незалежної України –  призначення вчорашньої студентки на таку високу посаду. Очевидно, нинішній режим вважає, що так і треба, так і має – повинно! – бути. Головне – наша! Головне, гідна учениця системи, яка, неухильно діючи за поняттями, виконує ленінський заповіт: керувати державою можуть і кухарки, якщо вони свої. Отож  це призначення – сутність нинішнього режиму. Ось так  влада непрофесіоналів сама собі готує гільйотину.

Режим у культурній сфері привласнює все, що сьогодні ще не  в його волохатих загребущих руках: музеї, видавництва, редакції… Якщо  осередки   духовності, острівці традицій, форпости національних цінностей стоять за себе горою, то їх намагаються знищити, перетворити на руїни. Так сталося, зокрема, з журналом «Науковий світ».
Програма насаджування непрофесіоналів – своїх,  тобто відданих, перевірених ! – триває. Дебілізація влади вже тотальна. Мобілізуються всі. Колись був гітлерюгенд: на фронт гнали дітлахів. Нині маємо кулинякюгенд – псевдоінноваційну підпору янрежиму непрофесіоналів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі