15 травня відкривається чергова сесія Верховної Ради України. Нинішній парламент, на жаль, не є виразником волі українського народу. Він, скоріше, нагадує клуб за особистими інтересами депутатів, у якому змішалося праведне з грішним. Сутність цього горе-парламенту відомий поет і сатирик Петро ОСАДЧУК дотепно виразив у своїх мініатюрах:

Пороззявляли широкі писки,
Вірні ідеї, як смерть — чумі,
Стрімголов у партійні списки
Поспішають глухонімі.


***
Відчуваю між нами загрозу,
Що веде до насильства й принуки:
Що коротший в бандюги розум,
То довші в бандюги руки.
***
Поговорили. Помахали руками,
Зробили до єдності крок.
Кажуть, обмінялись думками,
Не маючи власних думок.

Петро Осадчук - відомий поет. Він пише не лише оди, а й проникливі ліричні  рядки. Незадовго до проголошення суверенітету  України він одним із перших серед чиновників, а також колег по віршуванню поповнив ще аж ніяк не густі й стрункі ряди демократів. Трохи пізніше став депутатом, а, маючи неабиякі артистичні здібності, добре поставлений голос, - ще й  популярним трибуном.  П. Осадчук писав не тільки закони та поправки до них, а й гострі, часом ядучі, жовчні мініатюри. Пише їх і нині.

Підступна система «Рада»
Мені аж ніяк не рада:
На кнопку кладу я палець,
А виступає неандерталець.
***
Втікаючи від кари небес,
Біг пес через овес.
Вискочив з КПРС
І вскочив у «мерседес».

На депутатській ниві П. Осадчук доклав зусиль для розбудови та утвердження демократичної України. Маючи великий поетичний талант, Петро Осадчук продовжує писати гострі та злободенні епіграми, в яких відображена сутність сьогоднішньої влади.
«Лірика і сатира – два мої крила, - стверджує П. Осадчук. Вони виростали одночасно. Не мені судити, яке з них міцніше».

Перш ніж канути в Лету,
Що ж натворили вони?
Хотіли накласти вето,
А наклали в штани.
***
Хто говорить багато і всує
І літає, як мокра курка,
Той залюбки голосує
За кожного придурка.
***
Зганьбили давно депутатські мандати,
Нездатні нічого народові дати,
Діячі, що давно всіх людей ошукали,
Сновигають по залу, немов шакали.

«Історично склалося так, - зазначає П. Осадчук, - що Спілка письменників – на одній київській вулиці із адміністрацією президента (раніше там було приміщення ЦК Компартії). Отож наші сусіди з Банкової час від часу вдаються до окриків: «Не лізьте в політику!» Вони забувають, що за Конституцією України джерело влади – народ, а ми – частина свого народу, плоть від плоті його сини й доньки».

 

 

 

Коментарі