altМикола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу         

    Нас не з’їдять ні крокодили, ні гієни. Подавляться
    Мінотавр уже в глухому куті. Потворі з тілом людини й головою бика ще приносять жертви, чудовиську ще курять фіміам, але всі відчувають: лабіринт закінчився, далі – глуха стіна, за якою – безодня. Прірва падіння, розплати за кров, жорстокість, підлість, зневагу…Конвульсії режиму очевидні. Вони, за медичною термінологією, – наслідок глибокого ураження кори головного мозку. Від мимовільних нестримних корчів велетенського тіла здригається вся країна. Це чітко бачить світ, це відчуває український люд, до якого опозиція дедалі частіше звертається словами Шевченка: «Борітеся – поборете!»
     Нещодавно, третього травня, в Україні офіційно не згадали про Всесвітній день свободи преси. Не до того було: вибухи в Дніпропетровську, резонансне протестне голодування Юлії Тимошенко, нестримний вал міжнародного бойкоту як саміту в Ялті, так і Євро-2012. Та й свободи в нашій, точніше, їхній, поліцейській, державі немає. Отже, нібито відсутній сам предмет розмови. Як сказав у довірчій, конфіденційній розмові головний редактор одного офіційного видання, душею ми – там, у Качанівській колонії, та коли напишемо про знущання над Юлією Тимошенко, – з’їдять. І це не перебільшення. Але…
     Якщо існує Мінотавр, то є і Тезей.  Нині таким героєм, який знищить чудовисько, стає – і стане! – народ. Саме це останнім часом уловлюють навіть навколовладні та провладні видання. Воістину знакова тенденція, ба більше – новочасне всеукраїнське явище! Уже й вони намагаються не опускатися до того рівня підлості, на якому діє режим, бодай про людське око відхрещуються від неприхованого падлюччя панівної верхівки, не поділяють її пихатості, відмежованості від суспільства, тотальної злодійкуватості. Нерідко, зціпивши зуби, мовчать, але ж, наприклад, не освячують починання Табачника. Так, не називають їх ганебними публічними полюціями, але все-таки вважають, що підтримати нескінченні табачникізми – просто непорядно, тобто, за термінологією режиму, западло. Це впасти аж під плінтус, стати там хробаком і творити антиукраїнське лайно.

     Та що там новітній Лисенко в освіті! Набагато промовистіший, яскравіший приклад – пустопорожня книжкова продукція Зевса. Здавалося б, «геніальні», принаймні колективні, творіння громовержця мали б автоматично породити потік схвальних відгуків у контрольованих засобах масової інформації. І що ж? Немає звичного славослів’я! І зрозуміло чому: воно було б уже тим підлабузництвом, від якого хочеться ригати. Режимоносні ЗМІ це усвідомлюють. Без перебільшення, маємо той лакмусовий папірець, який виявляє істинне ставлення до авторитаризму, поліцейщини, золотоординського панування. Честь мундира хоч подеколи стає дорожчою за честь бути на банкетах марнославства, яке, за Тредіаковським та Радищевим, організовує «чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй».

       Безперечно, у провладних ЗМІ володарює страх, а не любов. І це знаменно: хто боїться, той ненавидить. За приниження, примус до аморального лакейства, псевдоінтелектуального обслуговування чи й офіціанства: «Що зволите?». Ще одна прикмета навколорежимних інформаційних тусовок: там немає справді талановитих, харизматичних публіцистів, яскравих майстрів слова, які відкрито, відверто підтримували б  інквізицію, закликали б широкі маси робити для неї все так, як роблять батьки для своїх дітей.
    Ще повзають крокодили, вишкірюють зуби гієни, дзяволять шакали, але нас вони не з’їдять. Подавляться!
   Мінотавр у глухому куті. Господь благословляє Тезея, тобто народ.   Боротьба з ненажерливим чудовиськом спонукає опозицію утвердити свою – постійну, надійну, наступальну – інформаційну трибуну. Антирежимну,  справді об’єднавчу, загальнонаціональну, народну.
    Модель чи прообраз такої трибуни вже створено.   


  Ілюстрація з сайту  wikipedia.org              
І 

Коментарі

Download SocComments v1.3