altІнф. Волі народу

Відповідь на питання про роль інтелігенції в українському суспільстві шукають у розмові відомий письменник Микола СЛАВИНСЬКИЙ та один із керівників  Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», кандидат економічних наук, дослідник вітчизняної історії, прозаїк Ярослав ФЕДОРЧУК (на фото)
    – Ярославе Петровичу! Знаю й шаную Вас і як політичного діяча, і як науковця, котрий з року в рік досліджує складну історію рідного краю. Без перебільшення, це воістину подвижницька праця: багатотомний цикл видань «Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938 – 1944 років», а також уже популярне художньо-документальне двокнижжя «Волинянин». Скажіть, будь ласка, коли Ви насправді відчули себе інтелігентом?
    – Мій батько пройшов довгу, важку, воістину мученицько-подвижницьку дорогу українського селянина. Знав порядки царської Росії, відчув зневагу до українця пихатих польських окупантів, був свідком кривавого розгулу перших «совєтів»…  За всіх цих тяжких умов не став плебеєм, і нікому не вдалося знищити його незалежну натуру, знівечити душу. Інтелігенти -  всі, в кого НЕ знівечені душі. Душі чисті, тверді, полум’яні.  Не стати  плебеєм –  ось що важливо сьогодні. Отож перспективу має та політична сила, за якою йде  інтелігенція. Ми робимо все, щоб цією силою була об’єднана опозиція, шукаємо достойних національних авторитетів саме серед інтелігенції, зокрема серед письменників, художників, науковців, гуртуємо навколо себе справді інтелектуальну спільноту, утверджуємо духовні цінності.
    – Які вони, найголовніші?
    – Духовні цінності тому й вічні, що передаються з покоління в покоління.  Не брехати, не лукавити, не крутити своєю совістю… Інтелігентність – це ставлення до людей. А потім уже знання. Точніше так: мають бути гармонійно поєднані: духовність, знання, а також  бажання діяти. Не скавуліти, не пускати сльозу: як усе погано…Це найлегше. Потрібно  щодня працювати.
    – Жорсткі критерії…
    – Свої знання я завжди намагався використати з найбільшою користю для людей. Скрізь, де працював, – і на потужних нафтопромислах, коли був виконробом, головним механіком та головним інженером, і пізніше, коли, захистивши кандидатську дисертацію, на різних посадах дбав про соціально-економічний розвиток Івано-Франківщини. Підходив до кожної справи творчо. Це теж, до речі, важлива риса інтелігентів. А ще – потяг до знань, не пов’язаних із фахом. Скажімо, я закінчив Львівський політехнічний інститут, але багато часу віддавав і віддаю нині вивченню історії України, насамперед рідної Волині.
      Інтелігентність – це також уміння оцінювати свої можливості, самокритично дивитися на себе, робити те, що вмієш. Якщо Бог дав нахили не лише наукові, творчі, а й організаторські, то чому їх не застосовувати з користю для загального добра? До речі, саме ті, хто вважає себе інтелігентом, часто-густо уникають повсякденної, рутинної, але завжди необхідної роботи. А ось давньогрецькі поети були авторитетними фінансистами, давньоримські філософи також не цуралися державної служби. За їхньої діяльності вона гуманізувалася, набувала інтелектуального потенціалу, ставала справді ефективною. Саме інтелігенція відіграє велику роль у знаходженні правильних рішень.
    – Що ще характерне для інтелігента Ярослава Федорчука?
    – Це Ваше визначення. Я про себе так не кажу, та хай уже буде. Отож,  незважаючи на роки, не тільки агітую за свободу, а й працюю на неї. Сьогодні «Батьківщину» як потужне всеукраїнське об’єднання намагаються знищити, та ми стоїмо на своїх позиціях. Без твердості й послідовності немає справжнього інтелігента.alt

















   
  



– Тут, Ярославе Петровичу, завжди постає давня, як світ, проблема вибору. Хто не хотів би усамітнитися у вежі зі слонової кістки, милуватися сходом сонця й писати вірші? Я не проти мистецтва для мистецтва, та все ж… Нині, як і за Тараса Шевченка чи Івана Франка, потрібен «вогонь в одежі слова». Дилема однозначна: або демократична Україна, або тоталітарна країна, або рабство, або боротьба за свою свободу й за право бути людьми. Під час такого непримиренного протистояння, точніше протиборства, фальшивими видаються будь-які естетські еківоки, а надто ж заклики яскравих, уже сивочолих особистостей триматися подалі від політики. Мовляв, кожен повинен робити свою справу.
     – Інтелігенція і політика – не взаємовиключні поняття. Та й хіба політика – не суспільна діяльність? Хіба інтелігенція, прикриваючись гаслами про високе мистецтво, повинна віддати сферу політики тупоголовим, злодіям, убивцям? Якщо так, то які ж то інтелігенти? Раб ніколи не може бути інтелігентом. Треба бути вільним. А за свободу необхідно боротися.
     – Митець має право на власну позицію.
     – Безперечно, однак час вимагає дій. Інакше творча еліта може втратити найголовніше для неї – свободу. Деякі наші сучасники називають себе інтелігентами, а живуть самі для себе, варяться у власному соку, відгороджуються від світу хибними поняттями про інтелігентність. Згадаймо 1917 рік. Тоді інтелігенція трималася подалі від подій. І що? Справи вершили пройдисвіти. Одних інтелігентів вони розстріляли, других вислали за кордон, а решту або погнали до Сибіру, або на місцях розтоптали їхню гідність. Українські інтелігенти діяли активніше, утверджували національні цінності, та все одно було більше розмов, ніж реальної праці, боротьби. Згадаймо Михайла Грушевського, Володимира Винниченка… Через роки їхні помилки повторили рухівці: знову-таки все звели до мітингів, прапорів, гасел, мрій.  Тим часом справжній інтелігент здатний на самопожертву. А що нині маємо?  Розмови, дискусії… Калиновий гай…Учителі не протестують проти безпідставних змін у шкільних програмах, професори викладають у вишах викривлену історію України. Знають, що пропагують хибні погляди, але    читають лекції. Ось так, за мовчазної згоди інтелігентів, і поширюються кричущі фальсифікації Табачника.
    – Шабаш очевидний.
    –Треба бити на сполох… Що то за інтелігент без самоповаги, відстоювання істини чи то в науці, чи то в освіті? Без принципів, поза принципами, звичайно, розумними, інтелігентності немає й не може бути. Що ти за інтелігент без бажання служити своїм ближнім, народу?    
    – Плебей!
     – Яке твоє ставлення до нації? Навіть не згадуєш про неї? Не може бути людина щасливою, не маючи своєї батьківщини.
     – Або коли батьківщина – в страшній біді…
     – Ми повинні разом відстоювати добро й протистояти злу. Якщо так, то я не сумніваюся в тому, що в нас однакові цінності – і національні, і загальнолюдські. Ми зобов’язані сповідувати всеукраїнські ідеї: державність, розвиток нації, народовладдя, соборність.
    – Об’єднання України на основі вічних цінностей – на підвалинах добра, людяності, порядності, взаємоповаги…
    – Так, не ділити, не розмежовувати, а об’єднувати. Це покликана робити насамперед інтелігенція. Партія без інтелігенції не має майбутнього. Саме інтелігенція акумулює і розум, і духовність, і відповідальність. На цьому стоять Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» та її лідер Юлія Тимошенко.        
    – Вона, Ярославе Петровичу, не здається, не складемо зброї й ми.
     – Воістину так.

 

Коментарі

Download SocComments v1.3