Володимир ФЕРЕНЦ

Про позитивний владний тандем, як про узгоджену дію представницької і виконавчої влади, в Україні говорять давно, але політики діють навпаки. Дуже зручним видається нав’язаний зовні ідіотський принцип розподілу влади на «гілки». Своєрідна програма –технологія проти ідеї сильної держави. Ділять владу на атоми і потім «героїчно» переборюють власноруч створену проблему шляхом «перерозподілу» чи навіть «делегування» повноважень між цими уявними «гілляками» владного дерева.

Про народні корені влади взагалі не мовиться – владне дерево має тільки «гілки». Поняття нації чиновники взяли у вжиток лише з метою надання йому фальшивого змісту. В результаті нічого путнього в нас не виходить. Чи не пора забути про поділ влади на умовні гілки і вважати її єдиним і неподільним надбанням нації, інструментом, який повинен працювати на загальне благо?

Президент відповідає за поступ держави і повинен мати в руках реальний штурвал. Уряд повинен бути легко керованим, бути кермом корабля. Законодавці не мусять бути пупом держави – їхнє призначення писати закони, з ретельністю штурмана, що прокладає курс на мапі до бажаної всіма мети. Верховний арбітр - суд має функцію залагоджувати людські суперечки і карати злочинців. Навіть при недосконалих судах, поганих законодавцях і недосвідченій команді політиків державний корабель буде пливти вперед при одній умові - кермо повинно слухатись волі капітана.

Не може існувати влада 350 народних капітанів. Капітан може виявитись поганим і команда може його замінити, але без тандему капітан-кермо (президент -прем’єр) корабель приречений. У випадку корабля «Україна», не без зовнішнього втручання, владний тандем досі налагодити не вдається. Формально він відновлений і це вже добре, але якість тандему не задовольняє нікого. Поява владного тандему такої якості, який є в Європі і навіть в найгіршому російському варіанті в Україні найближчим часом не прогнозується. Це дуже погано, адже тільки сильна, тобто системно функціональна влада, може протистояти світовим кризам і захищати інтереси громадян. Без такої влади нічого потикатись в Європейське співтовариство.

Вкрай небезпечно йти в будь-які спілки, які, звісно, обмежують конкуренцію на користь сильних. Росії тандем «Путін-Медвєдєв» життєво необхідний для стримування природного розпаду федерації, яка має всі ознаки обрізаної царської чи аналогічно радянської імперії. Татарстан вже фактично не визнає пріоритет російської мови і прагне незалежності. Кавказ і народи Сибіру теж тяжіють до власної самобутності, а це перший крок до державного вільного самовизначення. Додається потужна комплексна експансія Китаю поки що до Уралу. Російський тандем призначений стримувати жорстоку міжусобну боротьбу багатої верхівки, після чого може настати жорстокий великий російський безлад з новим переділом власності. Якщо б це сталося, доля ослабленої Росії була б вирішеною в найтрагічніший спосіб. В цьому не зацікавлені і великі світові гравці, остерігаючись порушення динамічної рівноваги сил і виходу на перше місце Китаю.

Отже російський тандем – це не просто домовленість Путіна з Медведєвим, його хоче вищий владний клуб світу. Ми можемо з гумором сприймати російський «вічний тандем» «Путін-Медведєв», але після минулої руйнації єдиної системи влади, Україні теж конче потрібен хоча б десятилітній період сильної влади, незалежно від того якою вона буде. Краще, якщо б вона була виражено українською. При цьому має відбуватись концентрація громадської активності українців як своєрідний «демократизатор» влади. Тільки українці можуть змусити владу переглянути гуманітарну і національну політику, що становить основи, які визначають якість життя та економіку.

На жаль світова позиція щодо українського ефективного владного тандему завжди буде діаметрально протилежною, ніж до російського, тобто різко негативною. Нікому не потрібний сильний центр впливу у Києві. Це відчутно суто емоційно, навіть без аналітики. Достатньо прочитати про реакцію провідних держав світу на арешт Юлії Тимошенко. Інформаційні наїзди на Україну почались вже з перших днів від проголошення незалежності. Більш менш вдалу нагоду притлумити нашу державу світ не пропускає ніколи. Деякі політики вважають це позитивом в сенсі примушення до демократії наших не таких президентів і владних політиків, але ж санкції битимуть по державі і кишенях громадян, а мільйонери-політики навіть у кризу продовжують подвоювати статки.

На диво дружні удари ззовні і підживлення «п’ятої колони» теж ззовні призводить до унеможливлення існування цілісного громадянства. На це ж працюють збочення системи освіти і гуманітарної політики. От і весь комплекс технології руйнування сильної української влади. В парламенті працює потужне російське лобі. Уряд і силові структури – строката суміш з російських і українських типажів чиновників. Президент обраний під гасла проросійськості. Навіть якщо президент неминуче під тягарем конституційної відповідальності буде ставати проукраїнським, то поперек стане парламент і не має стимулу набувати ознак українськості уряд, не припинить діяльність багатоликий «Русскій мір», хтось триматиме на потрібній посаді якогось табачника.

Українське суспільство опутане стійкими метастазами внаслідок глибокого проникнення в державне тіло провідників чужих інтересів – надто ми спокуслива для світу власним багатством держава. Тому держава буде під світовим пресом завжди і наступна після справи Тимошенко дружна інформаційна атака знайде привід – хоч в захист гомосексуалістів чи одностатевих шлюбів. Привід не має значення, якщо дуже хочеться принизити багату державу з величезним конкурентним потенціалом не зі зла, а щоб вирішити проблеми конкретних глобалізованих анклавів, які не бажають латати власні діри за рахунок зниження якості життя свого населення.

Давити Україну давно є вигідним великим світовим бізнесом. В контексті цих справжніх, далеких від альтруїзму сучасних світових стосунків нам варто будувати особисту патріотичну поведінку і давати оцінку нашим політикам, будувати роботу з українською діаспорою. Тільки так ми допоможемо собі і не дамо на поталу свою державу, взявши на себе обов’язок самим без допомоги ззовні розбиратись із своєю владою і своїми політиками. Треба зробити добрий державницький урок із світового резонансу навколо справи Тимошенко, адже цей приклад є класичним взірцем рідкісного прояву справжнього, страшного обличчя сучасного глобалізованого світу.

Ті українці, в тому числі і діаспора та політики, які закликали світ тиснути на українську владу і автоматично на свою державу - виявились не на висоті. Ті громадські діячі, які опинились під гіпнозом цієї події і на час забули про справжні проблеми українців - теж не були на висоті. А тим часом нікому здійснювати конструктивний тиск на владу з метою зробити її сильною, тобто українською. Нема кому змусити піти в забуття табачників і домогтися обмеження нездорової активності грантоїдних проросійських організацій, окремих партій – хай по-справжньому дбають про розвиток і збереження самобутності громадян російського походження і не бавляться політики!

Наші громадянські, економічні і політичні інтереси повинні замикатись виключно на внутрішніх проблемах і передовсім на освіті і захисті від отруювачів свідомості, недопущення свідомого перетворення громадян на бідняків, безглуздого продажу землі, захисті від вимирання передовсім жителів села. Доля жодного політика, який в олігархічній системі найперше хоче влади для своєї компанії, ніколи не повинна заступати життєві проблеми людей. Ми повинні сказати це своїм і чужим політикам, щоб вони знали своє місце і призначення. Виховані брехнею про дружбу народів і фальшивий інтернаціоналізм, ми всоте переконуємось в тому, що світ інакший і він ніколи не буде добрим до нас. Наша свобода – це щоденна моральна боротьба фактично з усім світом за те, щоб жити власними традиціями, говорити своєю мовою, виховувати дітей в родинах і заробляти гідно, платити податки і мати корисну для себе владу, а також мати виключне право без допомоги чужих порадників карати своїх чиновників і політиків, обирати і вільно міняти особи президентів.

Володимир Ференц

Інф. Портал українця

 
 

Коментарі