Видання The economist пропонує три варіанти, якими Захід може ускладнити життя вороже налаштованій Росії.
Протягом певного проміжку часу після того як Володимир Путін став Президентом Російської Федерації майже 14 років тому, були надії, що хай він і не ліберальний політик, але буде рухатися у прозахідному напрямку.
Усе більше і більше стає зрозуміло, що він проводить чіткий антизахідний курс. І незалежно від того, про яке питання йдеться - чи то міжнародна дипломатія щодо Сирії, чи то внутрішні проблеми з опозиційними лідерами і правами сексуальних меншин.
 
Більше того, саме ворожість до Заходу стала прикметною особливістю його третього президентського терміну.
 
Слава Богу, вплив Путіна зменшується. Європейські країни, які були залежними від російського газу, дуже легко піддавалися залякуванню.
 
Зараз же, цілий комплекс факторів - зменшення споживання енергії, нові газопроводи, що не проходять по території РФ, видобуток сланцевого газу і нафти абсолютно в іншій частині світу і антимонопольні розслідування проти російських компаній в ЄС - усі ці чинники суттєво послабили його вплив.
 
Правда РФ досі продовжує бути серйозною потугою. Вона залишається найбільшим у світі виробником газу і нафти, вона є постійним членом Ради Безпеки ООН і має величезний запас ядерної зброї.
 
Захід мусить мати з нею справу в таких питаннях як Сирія, Іран, виведення військ з Афганістану, контроль за нерозповсюдженням зброї, міжнародний тероризм. Проте, крім питання щодо Ірану, РФ дуже неохоче іде на співпрацю з будь-якого з вищеперерахованих пунктів і захист Путіним кровожерного режиму Асада - зайве цьому підтвердження.
 
І це вимагає жорсткішої реакції з боку Заходу.
 
У минулому, маючи справу з Путіним, країни континентальної Європи, а особливо Німеччина і Італія, занадто часто ставили бізнесові питання вище демократичних принципів.
 
Та, зрештою, навіть американці ставилися до Путіна занадто м’яко, але скасована Бараком Обамою зустріч з російським керівником стала довгоочікуваним підтвердженням жорсткішої лінії поведінки.
 
Щось схоже демонструє і Ангела Меркель, якій уже набридли його вибрики. Тобто намітилася можливість більш скоординованої і потужної відповіді. Особливо перспективними з цієї точки зору виглядають три напрямки дій.
 
Першим є коло країн, що оточують Російську федерацію, де вплив Путіна, заснований на енергетичних, торгових, медійних та інтриганських можливостях, є найбільшим.
 
Підхід до цих країн має бути як до прикордонних, де опір російським впливам має бути критично важливим. Наприклад, Володимир Путін займається викручуванням рук колишнім радянським республікам з метою змусити їх приєднатися до Євразійського митного союзу.
 
Для переважної більшості пострадянських країн це занадто слабка альтернатива Європейському Союзу. Європейці мусять активізуватися у цьому напрямку і активніше працювати з готовими країнами - такими, наприклад, як Молдова.
 
Найбільша нагорода, Україна, щоправда, також далеко не ідеал демократії, тому якщо вона хоче підписати Угоду про Асоціацію з ЄС у листопаді цього року, як і заплановано, вона має, спочатку далі просунутися у дотриманні принципів верховенства права.
 
Опір російському шантажу не означає зниження стандартів, які, власне кажучи, і роблять Європейський Союз таким привабливим.
 
Перевага над Кремлем
 
Другим фактором впливу є питання глобальної безпеки. Привілейований статус Російської федерації у НАТО ґрунтується на припущенні, що вона є дружньою організацією.
 
Тепер, коли Путін називає НАТО своїм ворогом, час знімати лайкові печатки. Треба відслідковувати і ловити російських шпигунів, які працюють всюди по світу, а заангажовані ними джерела судити за всією строгістю закону.
 
Останнім полем бою є нудна і нецікава сфера міжнародних організацій. Володимир Путін має дуже печальну статистику перешкоджання діяльності таких організацій як ОБСЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі, яка займається питаннями чесності проведення виборів, свободи слова і правами меншин.
 
Росію не можна виключати з цих організацій, але з нею можна і треба розмовляти значно жорсткіше. Та, зрештою, час навіть задуматися над тим, навіщо там Росія взагалі здалася?
 
РФ подавала заявку до Організації з безпеки і співробітництва в Європі, мозкового центру розвинених країн з центром в Парижі, яка має певні вимоги до вступу.
 
Але зараз уже всім чітко зрозуміло, що путінський режим явно цим вимогам не відповідає.
 

Коментарі