Про українську націонал-демократію і "Просвіту" зокрема
На акції, присвяченій річниці "мовного Майдану", що відбулася 3-ого липня, наш кореспондент зустрівся з народним депутатом України трьох скликань Ю. Гнаткевичем. Нижче наводимо другу частину інтерв’ю з ним (першу частину див. тут).
Що б Ви зробили, якби очолили столичну "Просвіту"?
- Роботи було б непочатий край. Я б негайно зустрівся з головами всіх столичних проукраїнських громадських об’єднань, а їх багато, намагаючись об’єднати їх просвітницьку діяльність та залучити їхніх активістів до "Просвіти". Я спробував би почати з пошуку грошей на зовнішню рекламу української мови як рідної. Столичні білборди нагадували б українцям, що вони українці.  Зараз буде для цього добра нагода - 200-річчя від народження Т. Шевченка. У цьому зв’язку ми взялися б за створення банку ідей та за пошук системних способів збору коштів на реалізацію конкретних справ. Зараз без грошей багато не зробиш. Я відновив би масові акції протесту проти зросійщення шкільної освіти Табачником і масштабного відновлення у Києві російськомовної зовнішньої реклами. Я організував би продовження успішно початої колись мною боротьби за звільнення Києва від комуністичної топоніміки. Адже Київ досі нагадує цвинтар безбожників і великих грішників. Я заснував би  молодіжний рух зі створення українськомовних оазисів у молодіжних середовищах та вивів би  аматорські українські хори на вулиці Києва. Треба заснувати столичну просвітянську газету, розраховану на зросійщеного  київського читача. Я назвав би її «Київ український» чи «Київське слово». Тижневик «Слово Просвіти», хоч і є в принципі дуже гарним і професійним виданням, але він розрахований більшою мірою на самих просвітян, а не на українця, якого ще треба «повернути до національних витоків». Я відкрив би десь у центрі Києва кіоск «Просвіти». Кажуть, що більше половини бюджету «Просвіти», який виділяється їй урядом, П. Мовчан тратить на багатосторінкове «Слово Просвіти», якe не передплачують навіть її активісти і яке майже повністю повертають з газетних розкладок. Невже він пошкодував би десятої долі цих коштів для чотирьохсторінкового «Київського слова»? Зрештою, чи може нинішня «Просвіта», отримуючи бюджетні гроші, активно протидіяти планам влади «одонбащення» всієї України? Я підозрюю, що фінансування «Просвіти» урядом скоро взагалі  буде припинено. Навіщо донецьким олігархам якась «Просвіта»? Доки П. Мовчан був депутатом Верховної Ради, три мільйони для «Просвіти» йому якось вдавалося щорічно «вибивати».  Нині гроші «Просвіті» видають малесенькими порціями, уважно придивляючись до її поведінки. Центральний апарат «Просвіти» вже переходить на роботу на громадських засадах.

Чому ж Вас не обрали головою столичної «Просвіти», а обрали музиканта Кирила Стеценка?
- Мене не обрали, тому що так захотів Павло Мовчан, який підготував обрання іншої людини. Ми з П. Мовчаном є давніми і добрими товаришами та побратимами по боротьбі, але він, очевидно, боїться, що через активізацію і політизацію діяльності столичної «Просвіти», які за мого керівництва стали б неминучими, йому більше не даватимуть грошей з бюджету. А ніхто інший грошей йому вже не дасть. Крім того П. Мовчан не впевнений у моїй поведінці на звітно-виборчому з’їзді, який  відбудеться десь восени. А залишитися Головою «Просвіти» Мовчан конче бажає. А оскільки конче бажає, то обов’язково залишиться. Заклики керівників окремих обласних організацій «Просвіти», зокрема Чернігівської, до її «перезавантаження» зазнають невдачі.

Ви хочете сказати, що «Просвіта» погано виконує свої патріотичні функції? Недавно пропозицію про заміну керівника «Просвіти» публічно висловив Левко Лук’яненко.
- «Просвіта» є спадкоємницею створеного ще до проголошення Незалежності Товариства української мови ім. Т.Шевченка, яке у ті часи об’єднувало усіх українських націонал-патріотів. По-моєму, воно тепер нікого не об’єднує. Ви щось чули про діяльність «Просвіти» чи її позицію з якихось суспільно важливих питань? Про це щось регулярно повідомляють ЗМІ чи говорить телебачення? Запитайте пересічного киянина, чи чув він що-небудь про таку організацію. Усі свої заходи, мітинги, концерти, круглі столи «Просвіта» проводить у Києві, як правило, для самої себе та для «свідомітів», як називає нас Табачник. Для самих себе просвітяни видають газету «Слово Просвіти», а робити це все слід для «отих малих рабів німих». Недієвість «Просвіти» легко пояснюється словами В. Леніна, якими він пояснив поразку декабристів: «Слишком далеки они от народа». А щодо української мови та того, як ідуть зараз її справи в Україні, зайве говорити: свої перемоги відзначає не «Просвіта», а Вадім Колєсніченко разом зі спецслужбами інших держав. Жаль, але Павлу Мовчану, який був депутатом усіх скликань, не вдалося домогтися розгляду просвітянського «мовного закону». Не так часто, як варто було б, звучало просвітницьке слово лідера «Просвіти» з трибуни Верховної Ради, а свої виступи там він жодного разу не починав словами «Павло Мовчан. Всеукраїнське об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка». Закінчив свої каденції голова «Просвіти» приєднанням до сумнозвісної групи «тушок» Рибакова.
 Водночас справедливо буде відзначити, що не тільки «Просвіта», а жодна українська національно-патріотична структура не виконує добре свої патріотичні функції. Може, щось чути про Союз Українок, про Спілку Офіцерів, про молоду Просвіту»? Може, спостерігається успішна діяльність партій – КУН, УНСО, НРУ, УНП, «За Україну», Української партії? Все це омертвіло. Проблема «Просвіти» –  це не проблема одного П. Мовчана, а  всього національно-демократичного руху, який, по правді кажучи, перебуває в стані краху. Наша національна інтелігенція виявилася, як говорив покійний вождь усього прогресивного людства, гнилою. Я не пригадую націонал-патріота, який щось важливе особисте пожертвував би задля української справи. У жодній з організацій навіть не збирають членські внески, бо їх ніхто не хоче платити. Якщо російський демократ закінчується там, де починається українське питання, то український націонал-демократ закінчується там, де починається питання самопожертви заради України. Мало хто з патріотів поступиться своїми амбіціями чи витрусить свою кишеню. Як тут не згадати попередніх керівників столичної «Просвіти». Після мене обирали чотирьох. Перші два з них - Олександр Кулик та Василь Герасименко – після свого обрання навіть не з’явилися в офіс «Просвіти». Як можна було рекомендувати на таку посаду таких безвідповідальних патріотів? Наступні двоє – доцент КПІ Ольга Пугач та професор Іван Ющук - намагалися щось робити, але було вже пізно: столична «Просвіта» за спокійного споглядання Центрального Правління розпалася. Вона вже не мала ні людського, ні матеріального ресурсу.
Тепер про пропозицію Левка Лук’яненка. Колись Михайло Горбачов висловився так: «Надо что-то менять, ибо если ничего не менять, то ничего не изменится». Міняти Мовчана на когось іншого зараз немає сенсу, бо,  по-перше, він цього нізащо не допустить. По-друге, Левко Григорович має кращу кандидатуру? Я не бачу зараз людини, яка, будучи просвітянином за покликанням, горіла б бажанням за умов активної антиукраїнської національної політики нинішньої донецької влади самовіддано, невтомно, повсякденно і жертовно працювати на припинення зросійщення українців. Бажано, щоб така людина знайшлася серед нинішніх депутатів Верховної Ради, аби вона мала вільний доступ до всеукраїнського мікрофона.

Що ж робити? Ви особисто залишатиметеся тепер у тіні?
- Я вважаю, що за умов, що нині склалися, українська національна інтелігенція має створити щось нове, чи повернути забуте старе, але щось бойове, рішуче, радикальне. Нехай би це була не надто чисельна структура, але яка б об’єднувала безмежно відданих українській національній справі людей. Така структура має не просити у донецької влади гроші, а найти їх в іншому місці. Я пропонував би активізувати діяльність Всеукраїнського Комітету захисту української мови. Цю структуру я б назвав іменем Євгена Чикаленка, а її девізом зробив би його слова «Легко любити Україну до глибини душі, а треба любити до глибини кишені». Українські націонал-патріоти ще не пробували «скидатися» на українську справу. Нічого серйозного не давали на неї і національні підприємці. Багатих українців зараз є дуже мало. Усі наші олігархи не є етнічними українцями. Коли останні розкрадали державні підприємства, творили банки і телеканали, патріоти творили і розмножували партії та доводили один одному, хто з них більший патріот. Олігархи активно підтримують російську мову, бо їм легше ловити рибку в «деукраїнізованій» воді. Але патріотичні українські підприємці все ж таки у нас є, особливо на теренах західних областей. Є вони і за кордоном. Не «скинувшись», ми не зупинимо бульдозер зросійщення. Комітет захисту української мови зміг би відновити функцію інтегратора всіх національно патріотичних сил у боротьбі за мовні права українства та його збереження як нації. Роботі в такій організації я би мріяв присвятити відведені мені Богом роки. Але, звичайно, за умови, що Всеукраїнський Комітет захисту української мови буде її справді захищати, а не зведеться теж на пси, як звелися всі наші національно-патріотичні організації.

Коментарі