Владі Шевченко "без надобності"
11 квітня спливає рік від часу появи Указу президента України № 257/2012 "Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка". І хоча завершується він дорученням Держкомітетові телебачення та радіомовлення "забезпечити широке висвітлення заходів з підготовки та відзначення" знакової ювілейної дати, насправді в інформаційному просторі країни ніякого "широкого висвітлення" немає. Глухо.
Гроші під ювілей потрібні великі. Уряд тримає в секреті, скільки саме. Брак прозорості у фінансових питаннях неминуче призводить до складання захмарних кошторисів, як під час підготовки до Євро-2012... Отже всі пункти указу є потенційним джерелом корупції, - пише tyzhden.ua.

Братство Януковича
Володимир ПАНЧЕНКО, "Тиждень"

Влада провалює підготовку до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка
11 квітня спливає рік від часу появи Указу президента України № 257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка». І хоча завершується він дорученням Державному комітетові телебачення та радіомовлення «забезпечити широке висвітлення заходів з підготовки та відзначення» знакової ювілейної дати, насправді в інформаційному просторі країни ніякого «широкого висвітлення» немає. Глухо.

Утім, хіба може бути інакше, якщо й сам цей «простір» українським можна назвати лише умовно? Взяти хоча б «Перший національний»: його окупували «Русские бабушки» та інші «хохмачі» із сусідньої держави. Зрештою, й українську мову тут можна почути дедалі рідше, особливо після ухвалення горезвісного «мовного закону».

Та й що висвітлювати, коли сам указ нагадує лежачий камінь, під який вода ледь-ледь тече? Ось уже й Віктор Янукович «запереживав», мовляв, уряд надто мляво виконує програму підготовки до ювілею («стурбованість» президента не завадила йому, однак, проігнорувати 9 березня церемонію покладання квітів до пам’ятника «видатному синові українського народу», причому на запитання «Чому ти не прийшов?» відповіді немає).

Впадає в око, що виконання багатьох пунктів указу покладається на МЗС. Це йому доведеться забезпечувати «широке відзначення міжнародною спільнотою 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, зокрема в Російській Федерації, Республіці Казахстан, Литовській Республіці та Республіці Польща»; «опрацьовувати питання щодо надання підтримки діяльності Музею-квартири Тараса Шевченка в м. Санкт-Петербурзі» та щодо «проведення відповідних урочистостей на рівні ООН»; клопотатися про «спорудження до 2014 року пам’ятника Т. Г. Шевченку у м. Астані»; вивчати «стан об’єктів, що знаходяться в Україні та за кордоном, пов’язаних з ім’ям Т. Г. Шевченка», і вживати в установленому порядку заходів щодо їх збереження...

Є в указі завдання для Мінкультури, Академії наук, Черкаської ОДА. Проте спробуйте відшукати щось по лінії Міністерства освіти і науки! Якщо ж згадати, що такі документи готуються на основі пропозицій відомств, установ, організацій, творчих спілок, то неприсутність МОН може свідчити лише про одне: відомству, очолюваному симпатиком Білої гвардії Дмитром Табачником, Шевченко «без надобності». Навіть ідея створення в Каневі вишу з підготовки фахівців гуманітарного профілю «впала» на МОН поза його волею – то була така собі імпровізація одного з далеких від освіти членів Гуманітарної ради при президенті.

А загалом стосовно багатьох пунктів указу бракує бодай якоїсь ясності. Що таке, скажімо, державна цільова програма «Шевченківський дім»? Чого сподіватися від гуманітарного проекту «Шевченківські читання»? Яким має бути наповнення Всеукраїнського Шевченківського форуму «Свою Україну любіть»? Відповіді на ці запитання можуть знати ті, за ким закріп­лено виконання зазначених позицій документа, проте що знає про все те українське суспільство? А нічого. У ситуації, коли «все мовчить», можна не сумніватися, що з «гідним відзначенням» ювілею Тараса Шевченка не все гаразд. На превеликий жаль і сором.

Головних небезпек, які чекають на Рік Шевченка, три:

1. Невиконання значної частини заявленої в указі програми. За наявною інформацією, у квітні 2014-го відбудеться Шевченківський міжнародний літературний конгрес: півтори сотні науковців з України зберуться в Києві та Черкасах і проведуть науковий форум. Ще б пак, без цього і ювілей не ювілей. Дещо із запланованого, вочевидь, вдасться виконати Міністерству закордонних справ.

Не так складно завершити видання повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах, тим паче що то вже історія з великою «бородою». Так само давно заплановано й випуск «Шевченківської енциклопедії» в 6 томах (2 томи щойно побачили світ).

У селі Мошни, що неподалік Канева й Черкас, у будиночку, де 1859 року черкаський поліцейський пристав Василь Табачников утримував під домашнім арештом Тараса Шевченка, ймовірно, таки відкриють музей.

Але на що сподіватися стосовно тих пунктів указу, за яки ми немає нічого реального, окрім бюрократичних намірів?

Під великим знаком питання – та ж таки загадкова цільова державна програма «Шевченківський дім». Невідомо, чим завершаться проголошені наміри «опрацювати питання» і «вжити заходів», а йдеться ж про Співоче поле біля підніжжя Тарасової гори, про підтримку діяльності квартири-музею Шевченка в Петербурзі, про створення музею Кирило-Мефодіївського товариства в Києві.

З Кирило-Мефодіївським товариством, до речі, взагалі ви­йшов курйоз: той, хто бачив запис засідання Гуманітарної ради при президенті України, був шокований: Віктор Янукович закликав відродити Кирило-Мефодіївське братство! І голова Черкаської ОДА Сергій Тулуб, хвилюючись, тут-таки радісно підхопив цю ідею. Тож готуймося: у Києві (або Черкасах) ось-ось може з’явитися таємне товариство, ініційоване владою!

Дуже й дуже сумніваюся, що буде виконано пункт указу стосовно видання іноземними мовами, зокрема англійською, німецькою, французькою, російською, польською, казахською, литовською, «Кобзаря», літопису життя і творчості, альбому репродукцій художніх творів Тараса Шевченка, а також каталогу повернутих в Україну документів та матеріалів, пов’язаних із життям і творчістю митця. За рік такі речі не робляться.

2. Відмивання коштів. Гроші під ювілей потрібні великі. Уряд тримає в секреті, скільки саме. За поганою традицією, що вкоренилася в Україні, брак прозорості у фінансових питаннях неминуче призводить до складання захмарних кошторисів. Якщо так було під час підготовки до Євро-2012, то чому цього разу має бути інакше?

Отже, увага: всі особливо витратні пункти указу є потенційним джерелом корупції. Серед них ремонтно-реставраційні роботи в Національному музеї Тараса Шевченка та його філіях у Києві: Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка та Меморіальному будинку-музеї Т. Г. Шевченка, будівництво Співочого поля в Каневі, музею – в Мошнах тощо. Усе це потрібно робити, хто проти? Тільки ж забезпечте, громадяни чиновники, відкритість «процесу».

У тому ж таки Каневі неподалік Шевченкової могили заплановано спорудити Тарасову церкву: на вже згадуваному засіданні Гуманітарної ради таку ідею наполегливо проштовхував Павло Мовчан – сам чув. Історія ця досить темна, оскільки свого часу «Просвіта» збирала на будівництво церкви гроші з усієї України. Часу минуло багато; зібрана сума знецінилася... Але, сподіваюся, хоч тепер, у «всушеному» вигляді, вона поповнить необхідні бюджетні видатки.  

І ще така дрібничка: скільки, цікаво, коштуватиме створення ювілейного логотипа, який передбачається використовувати під час святкування в Україні та за її межами? Якби Координаційна рада з питань підготовки та відзначення ювілею і відповідний Організаційний комітет забезпечили належне «широке висвітлення», таке питан­­ня, може, і виникало б.

3. Імітація відзначення.  Свого часу мені випало бути у Варшаві, коли Польща відзначала ювілей Шопена. Атмосфера свята у столиці свідчила про любов і щиру шану поляків до свого видатного музиканта. Усіх поляків – від президента до перехожого на вулиці.

Казав же «класик»: кадри вирішують усе...

А якщо з кадрами завал?! Якщо вони такі, як голова Луганської обласної адміністрації Володимир Пристюк. Той самий, який у відповідь на прохання журналістів процитувати улюб­лені рядки з поезії Шевченка з мукою на обличчі вичавив із себе: «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю?» Михайла Петренка – і втік!

Чи, може, з Миколою Яновичем інакше?

Та й ситуація з готовністю Януковича «відродити» Кирило-Мефодіївське теж промовиста...

І чого в такому разі можна очікувати від високопоставлених кураторів «гідного відзначення» – людей малоосвічених і байдужих, яким «этот Шевченко» потрібен хіба що для політичного піару напередодні президентських виборів? Утіха хіба в тому, що життя існує і поза державними «очільниками». Зрештою, вони також не вічні...

Інф.: tyzhden.ua
Фото: lb.ua

Коментарі