Ігор Лосєв: Глава Меджлісу Рефат Чубаров заявив, що шанс відстояти Крим був
Але треба було діяти дуже швидко й рішуче в перші два-три дні після 20 лютого 2014 року. Та момент був бездарно втрачений, а тепер шукають виправдання.
Нардеп від "Європейської солідарності" Ахтем Чийгоз сказав: "Та якби тоді в Криму хоча б один український батальйон відкрив вогонь по ворогу, то поруч з ними стали б десятки тисяч добровольців-кримчан!". До речі, багато кримських татар приходили до військових частин, щоб призватися добровільно в українську армію й отримати зброю. Їм скрізь відмовляли... Але з Києва лунали лише добрі побажання: "Тримайтеся. Не піддавайтеся на провокації". Ахтем Чийгоз відповів деяким київським мудрецям, які дивувалися: «Чому не повстали кримські татари?» «А з чим ми могли повстати? З держаками від лопат? Зброї нам ніхто не давав...» — сказав Чийгоз, один з лідерів Меджлісу. На ТРК «Україна» глава Меджлісу Рефат Чубаров заявив, що шанс відстояти Крим був. Але треба було діяти дуже швидко й рішуче в перші два-три дні після 20 лютого 2014 року. Але момент був бездарно втрачений, а тепер шукають виправдання, замість того, щоб чесно сказати: «Mea culpa» — «Моя провина».
Якби Турчинов відстояв Крим, то був би сьогодні в Україні національним героєм.

Без санкцій
Про ковід, Крим і стройові пісні
Iгор Лосєв

Ніяких втішних змін у нашому суспільстві поки не видно. Особливо у справі боротьби з коронавірусом. Є стійкі приблизно 30% ковід-дисидентів, які вперто ігнорують усі норми карантину. Сумно, що нашим людям легше захворіти на тяжку, нерідко смертельну хворобу, ніж дотримуватися не таких вже й обтяжливих правил гігієни...

Воістину, як казав філософ Спенсер: «Ніяка політична алхімія не переплавить свинцеві інстинкти людей на золотий метал чесноти». А інший філософ, який сидів на римському імператорському троні, Марк Аврелій стверджував: «Люди завжди робитимуть одне й те саме, скільки ти не бийся». А у нас не надто й б’ються. Влада, судячи з усього, вже зневірилася, що можна щось змінити, і пливе за течією...

Пригадується випадок з радянської історії. Тодішній генсек КПРС Юрій Андропов, переводячи члена політбюро і голову Ради Міністрів Російської Федерації Соломенцева на іншу посаду, сказав, що Соломенцев працював за принципом: «Росія велика, її все одно не піднімеш». Здається, у «зелених» бажання «піднімати Україну» геть зникло, хоча вони в цьому не зізнаються.

А на каналі «Еспресо-TV» виправдовувався за свою діяльність на початку 2014 року Олександр Турчинов. Йому асистував Микола Княжицький. За їхніми окремими фразами та загальною спрямованістю діалогу я зрозумів, що вони читали мою статтю в «Дні» про кримські події зазначеного періоду. Хоча фігуранти нікого прямо не називали, відбуваючись фразами типу «ось дехто каже», «дехто так вважає» тощо. Але це явно була відповідь на газетну публікацію... Турчинов таврував ганьбою «диванну сотню», мовляв, він вірить лише тим, хто сам воював. Ну, я не чув, щоб сам пан Турчинов з ручним кулеметом напереваги атакував агресора на Донбасі. Утім, не в цьому полягала його функція. Функція в.о. президента і верховного головнокомандувача полягала в тому, щоб приймати рішення... Головне питання, наскільки правильними і своєчасними були його рішення... Турчинов скаржився, що на Перекопі в нього було лише 6 БТР, з яких 4 зламалися. Ну, це пояснення на рівні молодшого сержанта. Наш герой у той час (і це найголовніше!) виступав у стилі римського полководця Фабія, якого римський народ прозвав Кунктатором. Кунктатор — це значить «уповільнений, загальмований». Про те, що він вагався, втрачаючи дорогоцінні моменти можливого успіху, Турчинов не розповів. Мимохідь він штовхнув тих, хто його критикує. Мовляв, ті, хто закидає йому щось, не мають почуття відповідальності перед країною. І це говорить той, хто, всупереч закону, під час війни не оголосив військовий стан. На ТРК «Україна» екснардеп, ветеран АТО, адвокат, юрист Ігор Лапін дуже захищав Турчинова. За його словами, в.о. президента не може оголосити військовий стан. А якби він це все-таки зробив, то сьогодні, за словами Лапіна, ДБР жило б у будинку Турчинова».

Ось воно що. На одній шальці терезів суверенітет і територіальна цілісність України, а на другій — особисте благополуччя однієї людини. І друге для пана Турчинова виявилося важливішим. Нехай Україна летить у прірву, головне спокій Турчинова. Такий-от патріотизм. Багато людей в Україні віддали б перевагу тому, щоб їх сьогодні тягали по всіх «позеленілих» прокуратурах, хай би навіть посадили, але щоб Крим залишався українським. Не знаю, допоміг Турчинову цією фразою Лапін чи, навпаки, підставив... Якби Турчинов відстояв Крим, то був би сьогодні в Україні національним героєм. А порушення якихось формальностей можна було легко пояснити. Напевно, юрист Лапін знає, що таке форс-мажор? Та й узагалі, переможців не судять. Але, як сказав вождь стародавніх галлів: «Горе — переможеним!»

Здається, фігуранти бесіди на «Еспресо-TV» не погодили свій «темник» з кримськими татарами. І нардеп від «Європейської солідарності» Ахтем Чийгоз з властивими йому прямотою й щирістю сказав: «Та якби тоді в Криму хоча б один український батальйон відкрив вогонь по ворогу, то поруч з ними стали б десятки тисяч добровольців-кримчан!» До речі, багато кримських татар приходили до військових частин, щоб призватися добровільно в українську армію й отримати зброю. Їм скрізь відмовляли... Але з Києва лунали лише добрі побажання: «Тримайтеся. Не піддавайтеся на провокації». Ахтем Чийгоз відповів деяким київським мудрецям, які дивувалися: «Чому не повстали кримські татари?» «А з чим ми могли повстати? З держаками від лопат? Зброї нам ніхто не давав...» — сказав Чийгоз, один з лідерів Меджлісу. Дійсно, 20 років в Криму московські пропагандони з українськими паспортами переконували всіх, що головна небезпека для України — це кримські татари. Підозрювали тих, з ким треба було співпрацювати, і співпрацювали з тими, хто зрадив. На ТРК «Україна» глава Меджлісу Рефат Чубаров заявив, що шанс відстояти Крим був. Але треба було діяти дуже швидко й рішуче в перші два-три дні після 20 лютого 2014 року. Але момент був бездарно втрачений, а тепер шукають виправдання, замість того, щоб чесно сказати: «Mea culpa» — «Моя провина». Послухав я Турчинова і Княжицького, й стало зрозуміло, що правди від цих панів не дочекаєшся. І це суттєво ускладнює перспективи «Європейської солідарності». Аж надто очевидною є нещирість. Слухаючи діячів «ЄС», я дедалі більше починаю розуміти, в чому причина нищівного провалу Порошенка на виборах 2019 року.

Про подальшу долю Криму Турчинов сказав, що він оптиміст, а запорукою звільнення Криму є потужна українська армія.

А ось у цьому я з паном Турчиновим повністю згоден. Щоправда, за останні два роки нашу армію істотно послабили... Закінчуючи кримську тему, хочу трохи повеселити читачів. Пан Мокренюк, кримчанин, який залишив півострів 2014 року, на «5-му каналі» розповів, що на кримських базарах нерідко можна почути такий діалог: «У вас є смачні цукерки?» І відповідь на це запитання: «Смачні цукерки були до 2014 року. А тепер лише російські»...

Ну а зараз в контексті останніх обговорень того, чи можна в Україні називати вулиці, площі, стадіони і т.д. іменами українських героїв, якщо це не подобається сусіднім і не лише сусіднім країнам. Тут у польському місті Замостя дуже обурилися, що в Тернополі назвали об’єкт ім’ям Романа Шухевича. Але ж не у Варшаві чи Кракові, тоді обурення було б цілком виправданим.

І тут на каналі «Прямий» у програмі пана Петрушевського «Влада реготала» показали сюжет: марширує рота сучасного Війська Польського, «жолнєжи» у формі з біло-червоними прапорцями на рукавах бадьоро співають пісню про «польський» Вільнюс і «польський» Львів, куди «жолнєжи» обов’язково, як стверджується в пісні, повернуться. І люди, які так виховують своїх солдатів, ще нам чимось дорікають? Чомусь у Варшаві політики не бояться, що такі пісні можуть образити литовців і можуть образити українців. Там чужі образи не беруть до уваги, тільки свої власні... Цікаво, у спільній польсько-литовсько-українській бригаді польські солдати теж співають такі пісні? Звичайно, пам’ять про Бандеру і Шухевича дуже заважає польським військовим співакам реалізувати мрії, про які вони співають...

А на «Прямому» ведучі Тарас Березовець і Пітер Залман обговорювали вердикт Джозефа Байдена Володимиру Путіну. Для об’єктивності дали слово (вже не вперше) російському опозиціонеру пану Гозману. Гозман взяв Путіна під захист, мовляв, як у мирний час президента іншої країни можна називати «вбивцею»? Про який «мирний час» говорить Гозман? Він не бачить війни в Україні? З Москви не видно? А мені все це нагадало дещо інше. Понад 30 років тому президент Рональд Рейган назвав Радянський Союз «імперією зла». І СРСР розсипався. Тепер президент США назвав президента Росії Путіна вбивцею. Що чекає Росію? Відповідь Путіна Байдену виглядала якось жалюгідно. Російський вождь не вигадав нічого, крім винесеної з дитинства примітивної «мудрості»: «Той, хто обзивається, той сам так називається». Рівень старшої групи дитячого садка. А де ж спічрайтери, аналітики, політологи? Чи у них теж ступор? Відчули «кроки командора»? Так, це їм не Україна, на яку звикли безкарно виливати мільярди тонн пропагандистського бруду, тут номер не пройде... Як співав незабутній Володимир Висоцький: «Тут вам не равнина, тут климат иной...»

Iгор ЛОСЄВ
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі