Сергій Грабовський: "Ковідна" економіка та політика: чи є світло в кінці тунелю?
Євросоюз дуже боїться соціально-політичного колапсу в Україні.
Хто дивився воістину незабутній серіал "Слуга народу", повинен пам’ятати сцену, коли "президент Голобородько" зустрічається з керівниками світових фінансових установ, щоб узгодити умови нового кредиту. А оті «акули капіталу» з незворушними обличчями виставляють Україні жахливі умови: дати їм 3% «відкату» та монополії на видобуток сланцевого газу, скорочення на 50% виробництва сільськогосподарської продукції загалом і на 70% - виробництва пшениці, створення грандіозного ядерного сховища для всіх охочих у Чорнобильській зоні, яка має бути розширена ледь не до Києва… І «президент Голобородько» майже ввічливо посилає їх усіх у ж…пу. Ясна річ, російською мовою, на яку він демонстративно переходить з української. Бо ж всіляким американам слово «ж…па» має бути зрозумілішим, аніж «д…па»…

Узагалі-то такого рівня пропагандистського паскудства та несамовитої брехні щодо «вимог МВФ» не сягали навіть відповідні структури в СРСР. Творці «Слуги народу» повторили досягнення геббельсівського відомства, яке конструювало дикі міфи про «зловмисні наміри світової плутократії»… Що ж, брехня справді має бути грандіозною, щоб їй повірили, та ще й українці. Та мова не про це. Мова про інше – про ситуацію, в якій опинився виконавець ролі «президента Голобородька» у відносинах з МВФ, Світовим банком й іншими впливовими міжнародними фінансовими інституціями. Нагадаю, у ці відносити він устиг написати «їжаків» у день інавгурації, розпустивши Верховну Раду за півроку до закінчення її каденції та «підвісивши» таким чином уряд Гройсмана, який без такого розпуску мав би пропрацювати практично до кінця 2019 року. Це одразу ж «обнулило» отримання двох уже узгоджених траншів від МВФ й інших пільгових кредитів на немаленькі суми. Почалися нові виснажливі переговори, які МВФ розпочав із новим Кабміном Олексія Гончарука, і тільки-но домовленості «визріли», як довелося спілкуватися з ще новішим урядом Дениса Шмигаля. А зміна уряду, нагадаю, відбулася вже після початку пандемії COVID-19, яка надзвичайно ускладнила стан справ у світовій – відповідно, й українській – економіці. Та все ж удалося підписати нову угоду й отримати перший транш позики. Під Новий рік мав надійти другий, але…

Але скасування Конституційним судом покарання за корупцію серед вищого чиновництва (назвімо речі своїми іменами) унеможливило одержання другого траншу, що б там не говорив прем’єр Шмигаль – «це не вплине… це зовсім інше». Якщо не вплине, то де транш? А на додачу МВФ відмовив Україні у наданні екстреної фінансової допомоги для боротьби пандемією COVID-19 – мовляв, уже є програма співпраці, виконуйте її. Про «ковідне» списання боргів бідним державам, яке вирішене на саміті G20, і говорити не доводиться, до списку щасливців ми не потрапили – хоч Україна і найбідніша держава Європи за рівнем доходів на душу населення, але де ви бачили в бідних державах стільки доларових мільярдерів і мультимільйонерів?

Утім, попри все, курс гривні загалом тримається (його помітне підвищення за прем’єрства Гончарука та падіння до попередніх позначок і далі за чинного прем’єра Шмигаля – до «ігри олігархічних престолів», а не макроекономічні зміни; згадайте, навесні в «оновлений» бюджет заклали курс 30 грн за долар – щоб було чим платити зарплати «плебеям», але МВФ схопив за матню). То чого ж тримається курс? А тому, що Нацбанк постійно позичає великі гроші під великі відсотки. Облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) в обігу цього року було на 905,5 млрд грн. Одні гасяться, інші купуються… І ще не вечір, бо прем’єр Шмигаль пообіцяв залучити ще 80 млрд за допомогою ОВДП до кінця року (з них 20 млрд – щоб погасити борги за раніше розміщеними на ринку ОВДП). 16 млрд уже розміщені на аукціоні 8 грудня… А є ж і зовнішні позики. Причому всюди відсотки вищі, ніж були б у разі отримання траншів від МВФ, Світового банку тощо. А що далі?

Усе це, власне, не про економіку, а про боротьбу з пандемією COVID-19. В один голос лікарі й волонтери честять владу за «закатані в асфальт», а не витрачені на термінову побудову та перебудову лікарень, на їхнє оснащення, на підготовку резервного медперсоналу тощо чималі кошти антиковідного фонду. Про потребу в кисневих апаратах було відомо ще у квітні. Прем’єра Британії Бориса Джонсона за допомогою кисню лікарі буквально витягли з того світу. Міг би Денис Шмигаль і поцікавитися, як лікували його колегу… З травня по вересень можна було обладнати всі лікарні розводками для подачі хворим медичного кисню (одночасно швидко налагодивши його достатнє виробництво – потужності в Україні є). А реально нічого схожого немає. Он кмітливі львів’яни під’єднали до кисневих краників зняті з якихось приладів роздвоєні трубочки, і тепер двоє можуть дихати киснем там, де раніше міг один. А одесити, схоже, не знайшли таких трубочок, і змушені почергово дихати киснем. Добре, хоч не по 15 хвилин на добу, як, за повідомленнями волонтерів, було в одній лікарні на Київщині… А влада з місяця у місяць погрожує обіцяє оснастити 80% ковідних ліжок киснем. Місяць минає – а завдання залишається. Що ж буде на новорічні свята і після них? Як зможуть витримати медики, які майже всі перехворіли на COVID-19, а десятки тисяч із них звільнилося, так і не одержавши обіцяних надбавок до зарплат? Ті медики, чимало з яких з початку року працює без відпусток, а резерву немає?

Але, як легко побачити, влада й далі в першу чергу дбає про статки кількох олігархів і про «пиляння» бюджету «своїми». Пояснити іншими причинами відмову від запровадження жорсткого локдауну хоча б на місяць з гаком, з середини листопада до кінця грудня, не випадає. Кінець року… Наповнення держскарбниці, виконання бюджету… Перевиконання експортних угод підприємствами, що належать олігархам або контролюються ними… Добра можливість «підчистити» рештки бюджетного фінансування там, де можна… А люди – це справа десята. Кілька місяців прем’єр називав цифру в 10 тисяч нових заражених COVID-19 як показник катастрофи. Тепер уже веде мову про 25 тисяч. Гнучкий підхід, нічого не скажеш. І це при тому, що офіційна статистика геть не відображає реальної картини. Коли автор цих рядків два місяці тому раптом утратив (повністю!) нюх, очі його засльозилися та запалилися, ночами стало важко дихати, з’явився кашель тощо, він негайно зателефонував сімейній лікарці. Вона сказала, що поки немає високої температури та сильного кашлю, в лікарню нічого лягати, а направлення на тест може дати. Проте чекати його результати доведеться 12-14 днів. Можна, звісно, у приватній лікарні зробити, викликавши медсестру чи медбрата додому, але коштуватиме це до 2000 тисяч. Отож довелося лікуватися вдома. На щастя, серед антипсоріатичних препаратів, які я приймав перед тим кілька місяців, були й ті, що істотно послаблюють COVID-19, тож за 3-4 тижні все наче прийшло в норму; перехворіли й члени моєї сім’ї, у серйознішій формі. Але ніхто з нас не робив тестів, просто дотримувалися правил самоізоляції, добре, було кому носити їжу та залишати її на сходах… Якось та витримали – проте у статистику не потрапили.

І ряд моїх знайомих у Києві та поза ним ішли схожими шляхами, маючи змогу та гроші для самолікування – за порадами лікарів, звичайно. Не даремно ж знані експерти стверджують, що офіційне число заражених, хворих і померлих слід перемножити – чи то на три, чи то взагалі на десять. А чи витримає суспільство, коли число хворих неминуче різко зросте, особливо після Новорічних і Різдвяних свят? Пишу «суспільство», а не «медична система», бо все частіше зустрічаю в Інтернеті поради, як експлуатувати вдома кисневі концентратори та робити собі уколи.

Отож: ковідний фонд майже витрачений на «велике будівництво», державні фінанси на грані, малий бізнес також на грані, медична система ще якось смикається, довіра до влади падає, натомість росте довіра до «п’ятої колони», яка має надпотужні медіа й веде пропаганду за правдивістю десь на рівні телесеріалу «Слуга народу». Суцільний трагіфарс, як на мене. А з 6 січня 2021 року почнеться нова серія цього трагіфарсу під назвою «локдаун по-українськи», який не зупинить, хіба на нетривалий час пригальмує зростання числа хворих і заражених COVID-19. А чинна влада, судячи з усього, так і не зрозуміла, чому в майже катастрофічній ситуації їй відмовляють у фінансовій допомозі – в обмін не на ті божевільні «поступки», які змальовані в «Слузі народу», а на реальну боротьбу з корупцією та приборкання олігархів. Що, зрештою, об’єктивно в інтересах українського народу, в тому числі й тієї його частини, яка свого часу голосувала за цю владу в надії на краще…

P.S. Щойно виділені 600 млн євро від ЄС та 300 млн доларів від Світового банку не суперечать написаному вище: Євросоюз дуже боїться соціально-політичного колапсу в Україні, коли через кордони на Захід неминуче почнуть пробиватися мільйони людей, а Світовий банк чітко окреслив мету свого траншу: на соціальну підтримку громадян. Громадян, а не влади…

Сергій Грабовський, історик, політолог, філософ
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі