Продовження гри "майже на боці Лукашенка" б’є по Україні
І чим далі, тим відчутнішими можуть бути наслідки.
Чи є достатньою офіційна реакція України на події у сусідній Білорусі?
Ще донедавна відповідь на це питання була позитивною. Володимир Зеленський досить швидко, вже у понеділок вранці, відреагував на перші масові порушення з боку силовиків. Згодом МЗС України разом із колегами із Литви та Польщі оприлюднили ще гострішу заяву. Втім, у той час Київ свідомо ухилявся від коментування власне скандальних виборів, щоби не дратувати білоруську владу.

Та в ніч на суботу, після видачі "вагнерівців" у РФ, після заяв Лукашенка про українців-"агресорів", після його заклику про військову допомогу Росії – тактика "дипломатичної невизначеності" перестала бути прийнятною. А головне – змінилося також ставлення світу.

Відразу після того, як білоруська ЦВК офіційно оголосила Лукашенка "переможцем" виборів, 27 держав ЄС спільно вирішили не визнавати результати білоруських виборів. Євросоюз, який зазвичай досить повільно реагує на міжнародні кризи, цього разу – зважаючи на безпрецедентність подій у Білорусі – виявився як ніколи швидким.

Схожих кроків чекали і від України. Однак Київ несподівано змінив жорсткість на м’якість.

Заява МЗС, оприлюднена в суботу ввечері, виявилася ближчою до позиції офіційного Мінська, аніж міжнародної спільноти. У ній Україна утрималася від будь-яких згадок про фальсифікації виборів, закликала білоруське суспільство йти на поступки і навіть "для годиться" не закликала до негайного звільнення тисяч ув’язнених мітингарів, а натомість висловила задоволення тим, що Лукашенко випустив невелику частину затриманих. "Розраховуємо, що звільнення з-під варти частини затриманих стане початком діалогу влади з громадянським суспільством з метою пошуку компромісів", – йдеться у заяві.

Ця заява МЗС (та ще й на тлі відверто недружніх дій Мінська!) викликала дискусії про те, як має вчинити українське дипвідомство. Було чути як критику на адресу МЗС, так і протилежні думки.

Можливо, в МЗС мали підстави змінити тональність?

Може, є ризик, що жорсткі кроки нашкодили би нам самим? Наприклад, підсилили би Росію?

Автор цих рядків у останні дні збирав аргументи від експертів, політиків, дипломатів (включаючи прибічників м’якого підходу) про те, чи має Україна заявити про невизнання виборів у Білорусі. Наприклад, приєднатися до позиції ЄС.

Ми проаналізували аргументи проти цього кроку у різних сферах. Політичні, безпекові, економічні. І маємо достатні підстави стверджувати: ні, такий крок не ніс загрози Україні. Дієвих аргументів на користь аморфної позиції Києва і до п’ятниці було небагато, але наразі їх взагалі не лишилося.

Натомість продовження гри "майже на боці Лукашенка" б’є по Україні. І чим далі, тим відчутнішими можуть бути наслідки.

Втрачений козир "Вагнера"

До суботи одним з головних непублічних аргументів на користь того, щоби не дратувати Мінськ, були переговори про екстрадицію в Україну 29 затриманих у Мінську бойовиків російської ПВК "Вагнер", які воювали на Донбасі.

Це був серйозний аргумент для мовчанки офіційного Києва. Забравши "вагнерівців", Банкова могла би домовитися про їх обмін на заручників-українців, які перебувають у тюрмах у РФ чи на окупованих територіях. А це для Зеленського, як відомо, є одним з пріоритетів.

Однак Александр Лукашенка вбив цю можливість і тим самим прибрав причину для мовчання Києва. У п’ятницю Білорусь, проігнорувавши запит на екстрадицію бойовиків, звільнила усіх затриманих "вагнерівців" та дозволила їм виїхати до РФ.

Та стрімке прощення підозрюваних у воєнних злочинах має й масштабніші наслідки.

Мінськ змінив свою публічну позицію щодо цих бойовиків занадто різко, з натяком на ширші домовленості з РФ. А вже у суботу підозри підтвердилися: Лукашенко прямо визнав, що тиск революції змушує його просити Росію про безпекову підтримку.

Падіння в обійми Путіна. Але без України

Звідси походить другий аргумент "проти" різких заяв Києва – мовляв, невизнання виборів підштовхне Лукашенка до Путіна, включаючи тіснішу інтеграцію "союзної держави Білорусі та РФ".

Це – серйозна загроза. Але чи матиме заява України хоч якийсь вплив на неї?

Дійсно, багато років поспіль Лукашенко намагався загравати з Заходом (а також із Китаєм), шукаючи таким чином противагу РФ. Мовляв, якщо Кремль занадто тиснутиме – Білорусь буде мати запасні аеродроми для торгівлі, позик тощо. Натомість, коли відносини із Заходом заходять в глухий кут, то співпраця Мінська з Москвою стає тіснішою.

Саме так сталося 10 років тому – після чергових сфальшованих виборів у грудні-2010, коли до в’язниць потрапили сім опозиційних кандидатів та кількасот мітингарів. Але потім почалася "відлига" і ЄС знову дав Мінську можливість балансувати між Європою та РФ.

Однак це – у минулому.

А цього тижня Захід та режим Лукашенка пройшли точку неповернення.

Масові та жорстокі катування, побиття демонстрантів, довільні затримання тисяч людей і нахабне переписування результатів виборів перетнули усі червоні лінії. Але головне – те, що Захід (на відміну від 2010 року) не має сумнівів, що останній диктатор Європи втратив підтримку більшості громадян у власній країні.

Тому нового потепління вже не буде. Литва вже навіть називає Лукашенка "колишнім президентом Білорусі". А отже, зближення Лукашенка з РФ стає реальнішим.

А тепер питання: як на ці процеси вплинула би українська заява про невизнання виборів? Правильно, ніяк! ЄС формує політику, не чекаючи на нашу думку. А ймовірне зближення Лукашенка із Москвою (чи то реальне, чи то удаване) прив’язане до дій ЄС, а не України.

Нинішні спроби Києва "підлестити" Мінську заявою МЗС у цьому сенсі нічого не змінять.    Повний текст

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"
Інф.: eurointegration.com.ua

Коментарі