Прес-центри Компартії України, Верховної Ради та Київської міської держадміністрації повідомили як приємну новину і певну свою заслугу, що 15 лютого у столиці на вулиці Десятинній, 8 урочисто відкрили меморіальну дошку з нагоди 95-річчя з дня народження двічі Героя Соціалістичної Праці Володимира Щербицького. Славословили його на цій урочистості віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул, голова КМДА Олександр Попов та перший секретар ЦК КПУ Петро Симоненко.

Якщо вірити їх словам, то В.Щербицький, який 10 літ очолював Раду міністрів УРСР, а потім 17 років був першим секретарем ЦК КПУ, заслуговує на повагу за "великі реальні заслуги перед державою", адже "він людина честі й совісті, слова і діла", "24 години на добу працював, щоб наша країна була могутньою і процвітаючою". Одним словом, залишається лише додати до його портрета німб над головою та ангельські крильця за спиною, щоб перетворити В.Щербицького на ікону.

Лише на перший погляд здається дивним, що пам'ять про Щербицького - українського прислужника вождя епохи застою Леоніда Брежнєва дивним чином об’єднала українських урядовців і комуністів, яких ще називають "вічно вчорашніми". Та 39-річний ставленик Віктора Януковича спочатку на посту губернатора Дніпропетровщини, а тепер на посаді віце-прем’єр-міністра Олександр Вілкул уже давно переплюнув червоних у своїй прихильності до радянської минувшини, яку для нього уособлює В.Щербицький. Це завдяки йому у Верхньодніпровську, рідному місті Володимира Щербицького, в 2012 році був відкритий присвячений йому зал пам'яті, а у самому Дніпропетровську встановлено бронзовий барельєф. У ці дні О.Вілкул презентує власний панегірик своєму улюбленцеві - книгу "В.В.Щербицький у пам'яті народній".

Тож виходить, що регіонал-урядовець, який за посадою зобов’язаний впроваджувати афішовані президентом реформи і разом із ним вести країну в Європу, живе, повернувшись обличчям у "світле комуністичне минуле". Куди ми зайдемо з подібними керманичами, важко собі навіть уявити. Ідеалізуючи Володимира Щербицького, вони здатні перейняти і його досвід боротьби з "буржуазним націоналізмом", дисидентами, правозахисниками і всіма "інакомислячими". Нічого доброго не дасть і спроба "вічно вчорашніх", до яких за особисті заслуги слід зарахувати й О.Вілкула, вихолостити й подати як суцільне процвітання саму історію України доби Брежнєва-Щербицького. А такі намагання простежуються і в музейній експозиції, розгорнутій у Верхньодніпровську, і в документальній стрічці "Володимир Щербицький. Спроба епітафії, зняту "Укртелефільмом" десять років тому. Популяризатори постаті цього "вірного брежнєвця" лукаво обходять мовчанкою, скільки лиха завдав він українському народові не лише в економіці, а і в культурі, скільки тисяч життів скалічив.

Історичні факти переконливо свідчать, що діяв Щербицький не в ім’я українського народу, а виключно заради власної кар’єри, прагнучи вислужитися перед Кремлем та перед своїм покровителем Л.Брежнєвим. Люди ж від своєї непосильної праці мали лише дефіцит найнеобхідніших товарів, бо з кожного карбованця ВВП 70 копійок йшло для оборонку, на створення надпотужної армії, оснащеної ядерною зброєю. Щербицький перш за все дбав про  зміцнення радянського ладу й сприяв розвитку "єдиного народногосподарського комплексу". Прибутки, що мали б вкладатися в економіку України, він перекачував в енергетичну промисловість Сибіру й Півночі СРСР.

Слід також згадати, як нещадно карав Щербицький опозиціонерів, що виступали проти проявів неосталінізму, консерватизму в економіці й політиці. На початку 70-х років було притягнуто до кримінальної відповідальності близько тисячі чоловік. Були заарештовані і позбавлені волі на 8-12 років В. Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Дзюба, В. Чорновіл, І. Калинець, дещо пізніше Б. Горинь і Я. Кендзьор та багато інших. 23 члени Української Гельсінської групи із 37 отримали термін ув’язнення від 10 до 15 років. Коли хтось із них повертався, їм інкримінували нові злочини і знову заарештовували. Решту вислали з України або дозволили емігрувати. За вказівками Щербицького протестуючих масово відправляли до психлікарень, а дисидентів, підозрюваних у "неблагонадійності", виганяли з роботи.

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України. Людям нав’язувався далекий від життя "теоретичний" висновок про радянський народ як нову національну спільність, що відкидав поняття нації й народності. Компартійні теоретики висунули тезу про великий російський народ, а всі інші були зараховані до малих, в тому числі й український. Російська мова, що пропагувалася як засіб міжнаціонального спілкування, на практиці витісняла українську з освіти, науки й культури. Приклад місцевій бюрократії подавав сам Щербицький, виголошуючи свої промови "общепонятною". Він прагнув бути зразковим українофобом. Водночас відбувалася руйнація культури: від "особистої" перемоги Щербицького над "поетичним кіно", від судового процесу над Сергієм Параджановим, до ганебної руйнації Стіни пам’яті на Байковому кладовищі. Українців позбавляли національної пам’яті. Будь-яка серйозна спроба подивитися у минуле розцінювалася як буржуазний націоналізм і жорстоко каралася.

Та в першу чергу на карб Щербицькому слід поставити війну в Афганістані й Чорнобиль. Голова Дніпропетровської організації Української народної партії Анатолій Сокоринський  назвав глибоко символічним той факт, що відкриття музейної експозиції у Верхньодніпровську співпало в часі з акціями протесту ветеранів Афганістану та ліквідаторів чорнобильської аварії проти намірів скасувати пільги. "Не було б афганської авантюри, за яку  відповідають Генсек ЦК КПРС Брежнєв та член Політбюро Щербицький, не було б злочинного будівництва атомної електростанції у самому серці України, за що відповідають ці ж двоє – не потрібні були б і пільги!", - зауважив народник. На його думку, людожер Щербицький заслуговує швидше на осиковий кілок, ніж на музей і пам'ятник.

Особливо ж завжди обурювала громадськість поведінка першого секретаря ЦК КПУ у дні чорнобильської трагедії. Маючи на руках усі дані про те, що сталося і чим радіація загрожує людям, Щербицький у перші дні старанно приховував інформацію про аварію. Лише на третій день після вибуху реактора почалася "тимчасова" евакуація опромінених жителів Прип`яті. А через п’ять днів після аварії Щербицький влаштував у столиці першотравневий парад і вивів дітей та молодь на Хрещатик під радіоактивні опади. В цей час діти і внуки партійних працівників уже знаходилися на безпечній відстані від прокаженого міста. Це злочин, за який Щербицькому і на тім світі не буде прощення.

Уже весь світ переконався, що нашій нинішній владі, що декларує своє прагне до євроінтеграції, не можна вірити. Адже там зібралися здебільшого ретрогради брежнєвсько-щербицької закваски, які на дух не переносять України і всього українського. Тому вони й відроджують ідолів комуністичної доби, прагнучи повернути людей у вчорашній день. Ушанування Щербицького – одного з найбільших україножерів зумовлене ще й триваючим плазуванням регіоналів перед Москвою. Воно викликає справедливе обурення національно свідомих українських патріотів, які розцінюють це як ляпас усім, хто прагне бачити Україну демократичною й незалежною.

Сергій Горицвіт, незалежний журналіст, для "Волі народу"

Коментарі