Інна Ведернікова: Київ: переділ чи перебудова?
Вавриша називають новим "смотрящим" у столиці від прагматичного крила команди Зеленського.
Чергове відеозвернення мера Києва Віталія Кличка до народу підтвердило інформацію, що стратегічне рішення про розподіл повноважень мера Києва і голови столичної адміністрації, під якого, власне, й відійде вся виконавча влада в місті, на Банковій прийняте.

За даними DT.UA, Віталій Кличко здаватися не має наміру, обіцяє вжити свій і брата авторитет у Європі й Америці. 30—40 відсотків киян усе ще підтримують мера. Своя зграя в цього ватажка, безперечно, є. Але хто винен, що Акела за п'ять років навіть не спробував стрибнути? А тепер стрибати вже пізно. Тим більше що дюжина розслідувальних сюжетів, підготовлених каналом "1+1", ляжуть свинцевим тягарем на київського мера.

У відомому телесюжеті про перенесення нового Офісу президента в Український дім девелопер Андрій Вавриш і президент Володимир Зеленський стояли під одними софітами. Якщо ж зазирнути в тінь, то стане очевидною не тільки творча взаємодія нового очільника держави з керівником будівельної компанії SAGA Development, який п'ять років тому пішов з посади заступника голови Департаменту містобудування та архітектури Києва з неоднозначною історією. Стане очевидним розгортання столичного сценарію, де роль для Вавриша вже написав (чи ще пише?) його давній друг, голова ОП Андрій Богдан.

З одного боку, Вавриша називають новим "смотрящим" у столиці від прагматичного крила команди Зеленського. Який і займеться, скажемо так, тіньовим переформатуванням фінансового простору Києва, пославши на спочинок регента Кличка Вадима Столара. З іншого — амбіційний президент поставив перед собою завдання не перенесення столиці у Васюки, а виведення Васюків зі столиці. Романтики з ОП, які мріють обвалити корупційну систему в столиці, стверджують, що йдеться не про "смотрящого", а про стратегуючого.

Але, так чи інакше, спілкування нашого сьогоднішнього співрозмовника Андрія Вавриша з генпродюсером "1+1" Олександром Ткаченком — нинішнім куратором мажоритарників від "Слуги народу" в столиці, а також — головним офіційним претендентом на роль голови КМДА, який невдовзі й пошле мера-"чемпіона" в технічний нокаут, залишається тісним. А тому давайте розбиратися в уже окреслених цілях і героях київського серіалу. Щоб не загубити червону нитку твору, який у результаті нам представить нова влада в столиці. Тим більше що керівник SAGA Development виявився готовим розшифровувати деякі підтексти, на що офіційні особи у своїх інтерв'ю не наважуються.

— Андрію, наскільки успішною можна вважати вашу презентацію в президента, коли говорити не тільки про тактику Володимира Зеленського стосовно облаштування свого майбутнього Офісу в Українському домі, а й про формування його стратегії щодо столиці загалом?

— Закриймо все-таки спочатку питання з Українським домом. Для мене це корисний кейс. Працюючи свого часу в столичному департаменті архітектури, я досить довго вивчав це питання. Мої знання та досвід дозволяють давати експертні оцінки можливим наслідкам рішень, що стосуються переміщення великих об'єктів і транспортних та інших нюансів, які виникають у зв'язку з цим. Тому на презентації поруч із президентом я стояв виключно як експерт, що володіє певним набором потрібної йому технічної, юридичної й організаційної інформації. По суті, ви бачили ідею, концепт, технічне завдання для того, хто, зрештою, займатиметься цим проектом. А це буде інша компанія, яка має виграти в результаті архітектурного конкурсу. Орієнтовні терміни — шість—дев'ять місяців. Витрати — приблизно 300 млн грн. Основна стаття витрат — не переїзд, а реставрація самого будинку. Об'єкт з'їдає 14 млн грн на рік за енергоносії. Це дуже багато. При цьому я рекомендував, щоб статус історичної пам'ятки, який має ця будівля, був збережений.

— Ось зуб даю, що експертів роботи з простором вашого рівня в нашій столиці достатньо. Але не кожного з них із 27-го поверху 101 Tower делікатно приведуть під білі рученьки зеленим коридором у президентський кабінет на презентацію своїх геніальних ідей.

— Я відповім. Так, ми дружимо з Андрієм Богданом. Досить давно, і я цього не приховую. Впродовж нашого знайомства часто торкалися теми Києва. Бо ми тут живемо. Бо моя робота пов'язана з міським простором. Цілком природно, що думку про передислокацію Офісу президента він вирішив обговорити зі мною. Я зібрав усі матеріали. Ідея переїзду з Банкової народилася ще в часи Ющенка, який хотів переїхати в Маріїнський палац, а частину офісу розмістити в приміщенні Мінздоров'я. Янукович мав схожі плани, плюс під розвиток президентського проекту побудували вертолітний майданчик. Ми все проаналізували й запропонували оптимальний на сьогодні варіант.

— Із Богданом ви дружите сім'ями чи бізнесами теж? У вас є спільні проєкти, приміром на території колишнього заводу "Арсенал" або ще десь? Глава Офісу президента має намір, взагалі, передавати свої девелоперські чи аграрні активи сліпому трасту чи, наприклад, в управління?

—У нас немає спільних бізнес-проектів. Що стосується землі та якихось його кроків стосовно своїх активів, то це його приватна справа, і зі мною він цього не обговорював.

— А вашу роль у Києві обговорювали? Ви хто? Наглядовий, спостерігач, консультант чи людина, котра претендує на якусь офіційну позицію? Навколо стільки версій... Кличко сьогодні заявив, що ви зустрічалися з ним як куратор Києва. До речі, про що говорили?

— По-перше, пропрацювавши п'ять років на державній службі, я не маю ні бажання, ні мотивації туди повертатися. Навіть якби мене дуже попросили. Я отримав достатню порцію негативу від участі у владі. І якщо в когось із цього приводу розгулялася фантазія, то це не моя проблема.

По-друге, про зустріч із Кличком. Тижнів два тому був дзвінок самого Віталія, із запитанням, що не так і які в мене до нього претензії. Потім ми зустрілися. Для того, аби ви розуміли рівень моїх претензій, розповім усього одну історію, яку я йому тоді й нагадав. Коли Кличко тільки прийшов у місто, в нас починався такий собі великий проєкт, і ми обговорювали план його реалізації. Зараз не скажу точно, який. Але суть в іншому. Мова зайшла про те, аби під цей проєкт привезти до Києва одну дуже відому у світі заможну людину. Проскочило прізвище Карлоса Сліма — одного з найбагатших людей у світі. Віталій каже: "Секундочку", — набирає номер й говорить: "Карлосе, привіт! Ти де, у Нью-Йорку? У мене до тебе є питання. Тут такий цікавий проєкт, до тебе сьогодні прийде мій брат і все розповість докладно". Я отетерів. Я сидів і розумів: щойно людина за одну хвилину зробила те, чого не може зробити ні МЗС, ні президент, ні прем'єр. У телефоні в цього чоловіка був величенний потенціал розвитку нашого міста. Це просто в голові не вкладається… "Навіщо ти мені все це нагадуєш?" — запитав мене Віталій на нашій останній зустрічі. На що я попросив назвати бодай одну людину з його телефону, яка інвестувала в Київ за п'ять років. Мені дуже жаль, що цей девайс не перетворився на проєкти. Не тільки для Києва — для України.

— Андрію, я не слідча прокуратури і я особисто не проводила журналістських розслідувань ваших дій у владі. Однак досить відкрити Інтернет і почитати матеріали тих, хто проводив. Ба більше, авторитетні люди, котрим я довіряю, кажуть, що ваша кампанія стосовно МАФів була надто вибіркова, а ваше бажання входити в частку в бізнеси, з якими ви мали справу по службі, — аж ніяк. Ваша репутація й очевидна близькість до Богдана можуть стати проблемою президента. Навіть якщо ви не посядете жодної офіційної посади.

— Коли я прийшов працювати в адміністрацію й вивчив проблему МАФів, то прозрів. Річ у тому, що доти в мене схожий бізнес як годинник працював у Дніпрі. Де було чітко окреслено правове поле. У Києві був армагеддон. Саме місто стимулювало замість трьох можливих тисяч точок двадцять три тисячі. При цьому бюджет від усіх МАФів отримував 3 млн грн на рік. І ми створили прості правила: стій у правильному місці й плати податки в бюджет. (Коли я йшов із держслужби, надходження до бюджету від МАФів становили близько 100 млн грн на рік, а могли б становити 200 млн.) Після чого у ряду чиновників стався культурно-дохідний шок: підприємці, заплативши в бюджет, почали відмовляти їм у відкотах.

Влада почала мститися. Чиїсь лотки зносити, чиїсь — спалювати руками бандитів. І стався зворотний ефект. Люди виробляють законні документи, правильно стоять і платять податки, але як "бонус" отримують війну з системою, яка їх починає витісняти, а зелене світло — давати тим, хто дає на лапу. І на лапу більше платили організовані мережеві мафовики, а ті, хто живе на доходи від одного-двох кіосків, платили державі. Було дуже багато скандалів і провокацій. Олександр Попов, при якому я працював, не витримав напруги від усієї цієї історії і в результаті поставив керувати процесом не надто порядну людину. Через певний час ввели мораторій на наведення порядку. При Голубченку ми цей мораторій знову перервали й відновили роботу.

Потім прийшов Кличко, ми з ним зустрічалися з цього приводу. Треба було прийняти ще низку рішень у Київраді. Ми все порахували, які бригади, скільки кранів на демонтаж… Віталій Володимирович сказав, що в нього вистачить і сил, і нервів, і цілеспрямованості довести цю історію до логічного фіналу. Перший рік департамент благоустрою купував техніку. Другий — "випадково" демонтував не тих… Але якщо зараз подивитися на вулиці міста, то МАФів справді стало менше. Місто поступово рухається за тією програмою, яку розробив наш департамент. Просто тепер скандали відбуваються не навколо мене, а навколо тих, хто цим займається.

Тому, гіпотетично, соромитися я можу тільки людини, котра скаже, що я взяв у неї гроші. Якщо ви знайдете таку. Решта — не предмет для обговорення. Те ж стосується і часток у бізнесі. Це неправда. Я розпродував свої активи, доки був на держслужбі.

— "Рибальський", перш ніж піти, ви теж собі "продали"?

— Єдиний документ, який я підписував із цього приводу, — доручення місту розібратися з планом забудови Рибальського. У рамках загальної програми міської забудови. Ні до чого іншого я не мав стосунку. Крім одного, звісно: я так полюбив цю територію, що потім, коли пішов із держслужби і вже був керівником будівельної компанії, зрозумів, що хочу брати участь у її розвитку. Мій єдиний злочин у тому, що я не покидаю на півдорозі розпочате раніше.

— Погодившись на публічні заяви такого роду, ви берете на себе відповідальність перед людьми, котрі це читатимуть. І вам із цим жити й комунікувати. Ходімо далі.

— Ходімо. Насправді дуже хочеться відповістити на запитання — хто я, і що відбувається в місті.

— То відповідайте.

— Формат нинішніх взаємин забудовника з містом простий: місто мені нічого не дає. Місто з мене тільки вимагає. Воно вимагає обмежити висотність, прокласти дороги, перекласти мережі… Ви думаєте — це розмова про пільги й протекціонізм? Це розмова про тероризм!

— Проте це місто-терорист ретельно відсіює чужих. І якщо той-таки Львів пустив на ринок будівельний бізнес із Донецька й Луганська, то Київ — ні. І це, погодьтеся, непогана умова для існування.

— Ви справді вважаєте, що у відносинах із містом забудовник — той, хто диктує місту правила? Ми всі заручники того, яким непрофесійним чином місто вибудовує містобудівну політику. Ми заручники неможливості просто отримати дозволи, заплатити податки і більше нікого не бачити в себе на об'єкті. Ми заручники інспекторів, які можуть приходити, щоб відкривати й закривати декларації. Подивіться, щодо якої кількості об'єктів, на які отримано дозволи, тривають суди. І на моїх об'єктах у тому числі. За нами, крім міських інспекторів, бігають чиїсь активісти. Ми, як одна зі сторін процесу, не є бенефіціарами порядку на ринку. Насправді нинішні "правила гри" і мені, і моїм колегам, котрі працюють на ринку, вже впоперек горла стоять. При тому що всі знають і розуміють, як має все працювати, аби всі три сторони — громада-місто- бізнес — почувалися комфортно.

— Перш ніж описати цей ідеальний механізм, назвіть топ-3 корупційних схем, на яких заробляють у Києві Столар і Ко.

— Називаю. Перша — ручне управління пріоритетами: куди витрачати. Друга — маніпуляції тендерними процедурами. ProZorro не рятує. Третя — централізація витрат бюджету на рівні міста, замість того, щоб відпустити гроші в район. Це зі загальноміського.

Що стосується безпосередньо будівельного ринку, то я ж волію мислити професійними категоріями. Київ продовжує йти шляхом захоплення й урбанізації нових територій. І в рейтингу за темпами забудови нових територій країн Україна посідає — увага! — п'яте місце у світі. За розвитком економіки — в другій сотні, а за темпами забудови — п'яте. Ну, хіба це не абсурд, що нас випереджають тільки Китай, США, Індія й Росія? При тому що в нас, як і в Росії, — більшість міст, крім мегаполісів, вимирають. А ми продовжуємо забудовувати. Ви уявляєте, взагалі, собі масштаб абсурдності того, що відбувається?! Ми маємо величезні обсяги всередині міста, які просто неякісно і бездумно використовуються, але при цьому в нас плани Барбаросса з приєднання передмість та всього чого завгодно.

Це також питання до кількості грошей, які ви витрачаєте на розвиток міста. Весь світ розуміє, що десь на 2050 рік ми матимемо подвоєння міського населення. Процеси урбанізації в Україні відбуваються за тими самими законами. Люди їдуть із сіл у великі міста. І особливо в столицю. Всі столиці всіх країн світу перманентно ущільнюються. Але в чому питання? Світ зрозумів, як працювати з цією тенденцією, і виробив програму розвитку міст Habitat III. У 2016 році Віталій Кличко особисто її парафував.

— У чому суть?

— Відхід від принципу великих центрів. Раніше діяв принцип: тут велика центральна вулиця, тут площа, великий універмаг, клуб, тут ще щось... Світ поламав цей старий підхід до забудови й перейшов до розвитку малих центрів із безліччю інфраструктурних об'єктів. Передові країни створюють змішані багатофункціональні міста, основне завдання яких — робити життя людини максимально насиченим у місці, де вона живе й працює. Основний тренд — поліфункціональність територій. Щоб збільшити інтенсивність використання територій. Коли я працював в адміністрації, думав, що перша скрипка в цій історії — в руках міста й місцевої влади. Однак тепер, перебуваючи по інший бік, чітко розумію, що таке сучасне місто може народитися тільки в результаті кооперації та співпраці громади, влади й бізнесу. У цьому немає нічого нового. Але ми до цього так і не прийшли. Місто ж, одного разу створивши комфортні для всіх правила, має акупунктурно втручатися в процес. Ось як, наприклад, Вроцлав зробили музичною столицею Польщі? Влада в результаті моніторингу знайшла відповідь на питання, чому кав'ярні й ресторанчики відмовляються від живої музики. Невигідно зменшувати кількість столиків. Муніципалітет запропонував закладам, у яких буде жива музика, 1000 євро компенсації на місяць. І в місто потяглися музичні колективи з усієї країни.

— У вашій розповіді прекрасне — все. Крім держателів ринку нерухомості в Києві, яким цей ваш триєдиний рух до мети — до лампочки. Мери й президенти приходять і йдуть, а Вагіф Алієв і Максим Микитась — вони ж пам'ятники. Я вже кілька років не займалася впритул Києвом, але це, знаєте, як серіал про рабиню Ізауру. Включаєшся через сто двадцять п'ять серій, а вони тільки локацію змінили. Скільки вже цих триєдиних планів складено й презентовано! Останній був у Кличка, звісно. У яких точках стопориться?

— Знову ж таки, я б не оперував тут прізвищами. Проблема — глибша. Ми застрягли на переході від радянської доктрини, зі спущеним згори наказом, до європейської, коли ініціатива й правила народжуються на рівні конкретних громад. У нас, наприклад, як було записано тридцять років тому в Генеральному плані, що завод "Ленінська кузня" має виробляти кораблі, так ми й досі чекаємо, коли він їх вироблятиме. Озираючись і очікуючи вказівки з Банкової або Грушевського. А життя давно перемістилося на рівень конкретних громад. У нашому випадку — Києва. Проте нагорі думати не хочуть, а внизу — не можуть. Повсюдні протести на адресу забудовників — це вже вияв нариву. Місто не створило й не закріпило на своєму рівні погоджених правил, які б стали суспільним договором киян, влади та бізнесу. Воно, як і раніше, працює у форматі закритого прийняття рішень, провокуючи невдоволення громадян. Візьміть Шулявську розв'язку, де громадяни тричі, збираючи понад 10 тисяч підписів під петиціями, аргументовано сигналізували: "Віталію Володимировичу, зупиніться, ви протягуєте найгірше проєктне рішення". І мер тричі чи чотири рази скликає нараду, куди приходять його "посіпаки" на кшталт Густєлєва і з розумним виглядом відкочують місто в огидний совок.
Повний текст

Інна Ведернікова
Інф.: dt.ua

Коментарі