Бобир на відшибі чи альфа-нація?
Владислав Сурков опублікував замітку, яку можна вважати і думкою Путіна про нову хвилю санкцій проти Росії.
Заборона Telegram, а також законопроект про нові російські санкції проти іноземних держав, відкривають шлях до тотального заборони практично всього західного (від продуктів і ліків до програмного забезпечення). За ним за невблаганною логікою речей рано чи пізно підуть нові заборони – аж до вільного доступу до Facebook, Twitter, інтернету взагалі, виїзду за кордон і т.д., і т.п. Все це красномовним чином збіглося з появою статті Владислава Суркова "Самотність напівкровки". Це знак! Чесне слово, знак згори!

У сурковскому опусі, якщо хто ще не читав, помічник президента Росії проголошує завершеною розтягнену на 400 років «епічну подорож Росії на Захід», «припинення багаторазових і безплідних спроб стати частиною Західної цивілізації, поріднитися з «гарною родиною» європейських народів».

Неможливість усього цього, за Сурковим, давно вже стала для всіх очевидним фактом.

Не без літературної витонченості написаний текст (пристрасть помічника президента до письменництва відома давно), на мій погляд, настільки безпорадний з точки зору розуміння всесвітньо-історичного процесу, що мені навіть якось ніяково піддавати його суворому критичному розбору.

Чого вартий один лише сурковський перл, що Леніним і Троцьким рухала відчайдушна боязнь «відстати від Заходу, що збожеволів в ту пору від соціалізму». Або твердження, що Радянський Союз розвалили для того, щоб зробити країну розміром поменше — раптом, таку візьмуть до складу Європи. «Вдвічі скоротили демографічний, промисловий, військовий потенціали. Розлучилися з союзними республіками, почали було розлучатися з автономними... Але і така, применшена і принижена Росія, не вписалася в поворот на Захід».

І все інше — в такому ж дусі.

Ви можете собі уявити, щоб у США влада розпочала боротьбу з Цукербергом або відключати Фейсбук?

Однак зовсім проігнорувати статтю багаторічного і вельми впливового співробітника Путіна, що завжди претендував на роль інтелектуала при владі, було б неправильно. Чи озвучуєи Сурков власні комплекси, або ж намагається сформулювати думки, які рояться в голові у його начальника — нам не дізнатися напевно. Але ми маємо право допустити, що в цьому випадку пером Суркова водить Путін.

І без появи опусу Владислава Юрійовича давно склалося відчуття, що Путін образився на західний світ і каже йому: «Ах, ви нас не хочете прийняти і полюбити не біленькими і пухнастими, а ось такими, якими ми є, чорненькими? (Читай: корумпованими, агресивними, войовничими, такими, що зневажають демократичні права і свободи, що давно стали нормою життя в західному світі, відмовляються дотримуватися писаних міжнародних законів і неписаних правил пристойності, прийнятих у цивілізованому світі, брешеуть на кожному кроці). Ні? Тоді без вас обійдемося!»

Сурков (або Путін?) передрікає Росії сто, двісті або навіть триста років геополітичної самотності.
І, задавшись запитанням, яким вона буде, ця самотність, пропонує два варіанти відповіді:

«Животінням бобиря на відшибі? Чи щасливою самотністю лідера альфа-нації, яка пішла у відрив,  перед якою «відходять убік і дають їй дорогу інші народи і держави»?

З культового гоголівського тексту про птицю-трійку, Сурков опускає ключове слово «та, скоса поглядаючи, відходять убік...»

Адже на кого поглядають, поступаючись дорогою, нормальні люди? На того, хто вселяє страх своєю безглуздою, непередбачуваною поведінкою. Хто чогось мчить кудись щодуху, погрожуючи змести все на своєму шляху, і не дає відповіді: куди, навіщо?

Втім, навіщо – давно зрозуміло. Все заради одного — щоб Путін нескінченно залишався при владі. Далі – хоч трава не рости.

Мені здається, судячи з інтонації, Сурков вірить, що багатовікова самотність Росії в нову епоху, що настала після 2014 року, буде саме «щасливою самотністю альфа-нації, що пішла у відрив».

На жаль, досить порівняти обсяг і темпи зростання ВВП Росії і її сусідів, особливо передових держав світу, динаміку розвитку науки, освіти, медицини, географію нової науково-технічної революції, що йде по планеті темпами,що вражають уяву, щоб переконатися, що це не так.
Насправді, Росія добровільно відгороджується від незручного, неслухняного, вимогливого до неї зовнішнього світу, гарантовано чекає доля «бобира, що животіє на узбіччі».

І заборона Telegram – впевнений крок у цьому напрямі. Telegram — національне надбання, яким Росія повинна була б пишатися. Найвідоміша в світі високотехнологічна компанія, пов'язана з Росією, створена без розпилу бюджетних коштів та природних ресурсів. Компанія, творець якої, ще й соцмережі «ВКонтакте», Павло Дуров — герой цілого покоління, «російський Марк Цукерберг».

Ви взагалі можете собі уявити таке, щоб в США влада розпочала боротьбу з Цукербергом або відключила Facebook? Або Twitter? Або повела б війну на знищення Ілона Маска і всіх його проектів? А ось держава російська це робить, не зморгнувши оком. Тим самому вона, насправді, здійснює самогубство. Тому що країна, яка вбиває, в прямому і переносному сенсі, краще, що у неї є, не має майбутнього.

Всупереч міркуванням Суркова про те, що Росія – «західно-східна країна-напівкровка з її двоголовою державністю, гібридною ментальністю, міжконтинентальною територією, біполярною історією, і вона, як годиться напівкровці, харизматична, талановита, красива і одинока», насправді, вона стає все бездарніше і потворніше. І замість колишньої харизми моложавого наступника Єльцина – «обличчя-подушка» постарілого, подурнілого президента, що зовсім втратив зв'язок з реальністю .

А ось про самотність Сурков бреше і червоніє. У путінської Росії в союзниках аж ніяк не одні армія і флот, як любив говорити давно покійний государ-імператор Олександр III. Під об'єднуючим гаслом: «Хамство. Сила. Нахабство» — у Росії підібралася чудова компанія друзів в особі турецького автократа Ердогана, кровожерливих іранських аятол, любителя труїти хімічною зброєю недостатньо готових сирійського диктатора Башара Асада, «шаленої француженки» Марін Ле Пен та інших європейських ультраправих. Кім Чен Ина тільки не вистачає — для стилістичної завершеності цього переліку. А ось Павло Дуров зі своїм Telegram, на жаль, сюди ніяк не вписується.

Може, це й добре. Без мільйонів Павіов Дурових, які виїхали і продовжують виїжджати з Росії на Захід у пошуках кращого, вільного, нормального життя, путінська Росія довго не протягне.

Євген Кисельов, журналіст
Інф.: nv.ua





Коментарі