Марія Кармазіна: У нас з партіями все простіше, грубіше й цинічніше
Класифікувати політичні сили можна за різними критеріями — ідеологічною спрямованістю, правовим статусом, організаційною структурою та ін.
Але використовувати такі — класичні — підходи для класифікації політсил в Україні, думається, не доцільно: в нас усе простіше, грубіше й більш цинічно.

Власні/привласнені партії (в трьох іпостасях)

Насамперед зверну увагу на партії з прикметною ознакою: з моменту створення й по сьогодні вони ніколи не перейменовувалися. Зі 193 політсил, створених у період 1990–2013 рр. (і функціонуючих на початок 2018 р.), до таких, за моїми підрахунками, можна зарахувати 113 політсил (близько 58,5 %). Іншою специфічною ознакою частини цих, автентичних самих собі, партій є та, що в них ніколи не змінювався лідер. Тобто в політичній системі України, як і в громадянському суспільстві, наявний потужний авторитарний сегмент, який впливає на функціонування і держави, і суспільства, диктує їм варіанти розвитку та обмежує альтернативи.

До партій із незмінним керівництвом належать не тільки ті, що виступають під машкарою комуністичних, соціалістичних чи соціал-демократичних політсил, а й низка політико-релігійних утворень та партій російського націоналізму в Україні. Зокрема, з 1993 р. КПУ очолює П.Симоненко, ПСПУ (з 1996 р.) — Н.Вітренко, СДПУ (з 1993 р.) — Ю.Буздуган. Незмінним — із 1997 р. — керманичем Республіканської Християнської партії є М.Поровський, партії "Християнський рух" — Т.Звягінцева (з 2000 р.), з 2000 р. керівником "Народної партії вкладників та соціального захисту", що зареєстрована в м. Луганську, є антиєвропеєць і мультимільйонер В.Кривобоков.

Інша група партій, на відміну від вищеназваних, маркує себе демократичними, патріотичними та зізнається у прихильності до жінок, природи і т. ін. Втім, вірність демократії, патріотизмові тощо контролюють усе такі ж незмінні лідери: М.Габер (із кінця минулого століття) "не випускає з рук" Патріотичну партію України, Г.Кузьмич (зі зламу століть) — "Національно-демократичне об'єднання "Україна", як і М.Гуцол — "Райдугу". А жінками (котрі "за майбутнє" ще з 2001 р.) традиційно опікується В.Довженко.

У низки інших політичних сил, зареєстрованих у тому ж таки 2001 р. — чи пізніше, така ж слабка перспектива змінити своїх очільників — С.Ківалова, В.Мартиросяна, В.Чорного, Д. Корчинського, І.Гекко (І. Беркута), М.Катеринчука, Х.Хачатуряна та ін.

Хто партію фінансує, той її й "танцює" на політичному подіумі? Партія в українських умовах — ніяк не інструмент селекції і, відповідно, оновлення політичних еліт, які приходять (обираються чи призначаються) в політичні інститути та, зрештою, докладають зусиль до поліпшення якості — демократизації — політичного життя у державі. Тому для керівників таких партій сама думка про їхнє переобрання видається безглуздою.

Інший вид партійного лідерства хоч і не нескінченний, та все ж досить тривалий у часі. Його демонструють так звані "спритні другі" — особи, котрі були обрані очільниками партій, коли перший глава (фундатор) партії переобирався. Так, мало хто пам'ятає, наприклад, ім'я засновника ВО "Батьківщина" В.Драченка: очоливши й зареєструвавши партію у вересні 1999 р., у грудні він уже поступився місцем Ю.Тимошенко. Тож у нашій свідомості укріпився міцний зв'язок: партія "Батьківщина" це — Тимошенко (її авторитарність, її фінанси, її популістські обіцянки). Інші приклади "стабільних других" — П.Лазаренко, який очолив "Громаду", замінивши у 1997 р. О.Турчинова; Ю.Кармазін, що очолив Партію захисників Вітчизни у 1999 р. (після В.Коломійцева); Ю.Збітнєв — очільник утворення "Нова сила" (з 2002 р., після М.Кушнірова), В.Гошовський — "Соціалістичної України" (з 2005 р., наступник В. Близнюка) та ін.

Зрештою, є політики, які, хоч і не змогли, з тих чи інших причин, стати ні "вічними першими і єдиними", ні "другими, що увіковічнилися", але спромоглися "вихопити" партію в певний момент її функціонування і вже ніколи не випускати зі своїх рук. Прикладів немало: з 1996 р. Українську Національну Консервативну партію очолює О.Соскін; з 2004 р. під керуванням В. Литвина перебуває Народна партія (та, що від "народження" у 1996 р. була Аграрною партією України),
О.Тягнибока — "Свобода", Л.Черновецького — ХЛПУ та інші, серед яких немало й жінок (С.Супрун, А.Шлапак, Л.Оробець)…

…Ці "образи" "законсервованих" партійних вождів стають дедалі менше схожими на демократичні обличчя державних діячів, яким би мені хотілося довірити владу. А вам? 
Повний текст

Марія Кармазіна
Інф.: dt.ua

Коментарі