Наталя Дзюбенко-Мейс: ЩО ЗА ДИМОВОЮ ЗАВІСОЮ
Надія Савченко – для мене від початку продукт медійний. Телекартинку з нею постійно показували з Росії, з іншими в'язнами Мордора так не церемонилися. За димовою завісою патріотизму - груба, неінтелігентна, неграмотна істота. Море амбіцій, нуль інтелекту. Лозунги, кліше. І - всезагальна закоханість, медійний гул, політична тріскотня.

За мої пости, які беруть різні інформагентства, ніколи ніхто не платив ні шеляга, але тоді, в період "Свободу Савченко!" раптом з'явилися одразу кілька пропозицій написати «щось» на підтримку Савченко. За гроші. Я здивувалася: навіщо вам я, коли стільки поважних авторитетних голосів є на її підтримку? Щось мимрили про мій особистий вплив на читачів. Я тяжко піддаюся масовій екзальтації. Чим більший тиск – тим більший опір. Тож відмахнулася, та насторожилася. Під час різноманітних акцій дослухалася до голосів її колишніх військових побратимів, вони мали що сказати, вони попереджали, але їх ніхто не слухав. Я ж відмовчувалася, для мене було зрозуміло, що дамочку готують для екстрадиції в Україну, і всі засоби працюють на створення іміджу героя, посилення німбу над її головою. А протистояти такому масовому обожнюванню зазвичай неможливо, та й які факти проти людини, яку катують у московській в'язниці, яка героїчно протистоїть самому Путіну?

Зараз можна звинувачувати президента, що дав їй Героя. Але ж у той час масова екзальтація дійшла до такого рівня, що не дати їй зірку було неможливо. Згадайте, як заклекотали соцмережі, коли тільки з'явився натяк, що Савченко мають допитати, що потрібно витримати якісь необхідні процедури… Мені тоді з голови все не виходила картинка, коли після Помаранчевої революції весь Майдан скандував Ющенку: Юля! Юля! І в о н а стала прем'єром. Президент не зумів сказати ні. Не зумів протистояти натиску натовпу. Не посмів…

У героїзації Надії Савченко брали участь політики і державники – наші і зарубіжні. Та в першу чергу - масмедіа, журналісти, особливо українські журналісти. Чи потрібно було витягати Надію з в'язниці? Безперечно. Але не шляхом виділення однієї особи, яку нам підсунули російські пропагандисти. В російських тюрмах нині сотні українських хлопців, але українська журналістика здається видохлася на Савченко. І на прив'язі у цієї новітньої героїні. Бо хто інший дасть стільки приводів для сенсацій, яскравих картинок.

Я з тривогою думаю, що нам нині підсовують «Савченко-2» і об'єктиви камер прикуті до цієї абсолютно жалюгідної і по суті страшної у своєму фанатизмі істоти. Здавалося би про що говорити: попалася, судіть, розбирайтеся. У нас є на це спеціальні люди, які за це отримують зарплатню. Та здається, нині на ній годується армія політологів, медійників. Авжеж. Доки будуть любителі порно – буде і порно, поки існуватиме запит на жовтизну, видання неухильно жовтітимуть. А для любителям фільмів жахів зніматимуть чергові страшилки. Українська журналістика нині грає в нав'язану їй гру. Вона не може не писати, не показувати «героїню», бо українці уже звикли до цих захоплюючих постановочних в'язничних серіалів, і не замислюються, що це димова завіса набагато страшніших, жахливіших процесів і подій, які за нею ховаються. І проблеми, які стоять перед країною і її громадянами, потребують гарячих сердець, але тверезих і холодних голів.

Наталя Дзюбенко-Мейс, поетеса, громадський діяч
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі