Пограбування тисячоліття: Путін і компанія вивели у США понад 1 трильйон доларів російських активів
"Великий уряд Володимира Путіна" стане свого роду колективним Аль Капоне ХХI століття, який, як відомо, був засуджений не за вбивства та розбійні грабежі.
З граничною відвертістю стратегічні завдання правлячим в Росії угрупованням на десяті роки ХХI століття ("династичний етап") сформулював у 2013 році придворний кремлівський літописець Євген Мінченко у своїй щорічній відтоді оновлюваній доповіді "Великий уряд Володимира Путіна і Політбюро 2.0":

Подальша конвертація влади у власність (через новий етап приватизації, використання бюджетних коштів та преференцій з боку владних структур для розвитку прибуткових бізнесів, створення нових "рент");
Забезпечення передачі набутої в 1990-2000-х роках власності у спадок, створення спадкової аристократії;
Забезпечення легітимації придбаної власності на Заході.
Тріада життєвих установок російської правлячої верхівки – привласнити, передати у спадок, легітимізувати на Заході – сприймається російською "елітою" як рутинна даність: так, так було в лихі 90-ті роки, так було в огрядні нульові, так буде і в династичні десяті. Так і відбувалося до самого останнього часу, поки з тріском не вломилась найфундаментальніша для кремлівського режиму зовнішня скрепа.

Обрушити цю скріпу західного колабораціонізму з путінським режимом давно намагалася російська опозиція, яка роками закликала уряди США, Великої Британії, інших західних країн відмовитися від фактичного співробітництва з грабіжниками Росії і застосувати щодо "потомственої аристократії" власне законодавство по боротьбі з відмиванням грошей.

У розпорядженні міжнародної Групи розробки фінансових заходів по боротьбі з відмиванням грошей (FATF) були гори інформації про фінансові махінації членів "великого уряду Володимира Путіна" як з відкритих російських джерел (доповідь Марини Сальє, доповіді Бориса Нємцова і Володимира Мілова, розслідування Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального, публікації "Нової газети"), так і з матеріалів західних фінансових розвідок. Лідер російської опозиції Борис Нємцов, іменем якого названа площа у Вашингтоні перед будівлею російського посольства, був демонстративно убитий біля стін Кремля — найімовірніше, за його викриття путінського угруповання.

Ні Нємцов, ні Навальний, ні мільйони пересічних росіян не уявляли собі до недавнього часу масштабу виведення капіталів, що практикувалось "національним лідером" і його оточенням. Оцінка американського Національного бюро економічних досліджень (понад 1 трильйон доларів приватних російських активів на території США) дозволяє говорити про пограбування тисячоліття. Проте до пори до часу, поки діяння російської верхівки обмежувалися пограбуванням власної країни, ця ситуація влаштовувала Захід, який ніколи не відрізнявся кришталевою принциповістю. Якщо називати речі своїми іменами, Захід був співучасником-бенефіціаром цих діянь.

Головною метою агресії було збереження довічної влади вождя

Ситуація радикально змінилася влітку 2017 року. Ухвалений майже одноголосно американським Конгресом і підписаний вкрай неохоче президентом Трампом Акт щодо протидії агресії з боку урядів Ірану, Російської Федерації та Північної Кореї і, перш за все, його стаття 241 (про персональні санкції) — фактично оголошення поза законом всього російського політичного керівництва, яке акумулює в Сполучених Штатах вивезені ним із країни скарби. Фінансовій розвідці США доручається протягом 180 днів виявити активи, що належать верхівці російського правлячого класу, починаючи з Володимира Путіна, і оприлюднити ці дані. Після чого до російських керівників автоматично будуть застосовані діючі в США закони по боротьбі з відмиванням капіталів, нажитих кримінальним шляхом. Це принципово новий характер відносин США з путінським клептократичним режимом.

Причина цієї радикальної зміни віх гранично ясно сформульована в назві закону — "Акт про протидію агресії...". Пограбування народу Росії і військова агресія проти України, анексія частини її території — це різні злочини. Але вони вчинені (і це не випадковість, а глибока закономірність) одними і тими ж фізичними особами. У розв'язанні війни проти України багато підігрівалося фантомними імперськими комплексами російського політичного класу. Але головною метою агресії було збереження довічної влади вождя і безсмертя кремлівської мафії як інституту. Володимир Путін чудово розуміє закони функціонування системи, побудованої за його активної участі. Світло в кінці тунелю в ній — це той колектор, з якого люди з ломами витягли нещасного Муаммара Каддафі.

У невинній угоді про асоціацію України з ЄС Путін запідозрив прагнення Києва вирватися з ланцюга посткомуністичних держав, що утворилися на території колишнього СРСР, і перейти до європейської моделі економічної і політичної конкуренції. Таке втеча з тайгової зони могла стати заразливим і надихаючим прикладом для його підданих, тому небезпеку необхідно було ліквідувати в зародку. Домігшись погрозами і підкупом відмови Януковича від підписання угоди з ЄС, Путін визнав свою тактичну задачу виконаною. Несподіванкою став Майдан: перемога української Рреволюції Гідності перетворила потенційну загрозу довічного правління кремлівського угруповання на реальну політичну проблему сьогоднішнього дня. Першочерговим завданням для путінської Росії, необхідною умовою її виживання стала максимальна дискредитація української революції в очах російської громадської думки і встановлення в Києві слухняної Кремлю влади, або розчленування української держави зі збереженням контролю Москви над більшою частиною його території.

Всі ці їхні дії перебувають поза юрисдикцією американського правосуддя. Тому поки Путін і його угруповання будуть покарані за менш серйозні діяння — ні, не за безпрецедентне в світовій історії пограбування народу Росії. Це завдання російського правосуддя, яке, на жаль, зараз знаходиться під повним контролем Кремля. Вони будуть притягнуті до відповідальності за діяння, вчинені на території США, — відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом. Саме це твердо обіцяє стаття 241.

"Великий уряд Володимира Путіна" стане свого роду колективним Аль Капоне ХХI століття, який, як відомо, був засуджений не за вбивства та розбійні грабежі, а всього лише за ухилення від податків. Російська опозиція вітає надзвичайно позитивне, хоча і дещо запізніле, прагнення Конгресу США покарати тих, хто відмиває в США вивезені з РФ кошти. Однак справедливість не буде відновлена, поки викрадення не буде повернуто російському народу. Передача російського трильйона законно обраній на майбутніх вільних виборах владі Росії — справа честі політичної та судової систем США. Ця мета була сформульована у спільному меморандумі російських і американських експертів з моєю участю, представленому на круглому столі у вашингтонському неурядовому аналітичному центрі "Атлантична рада" 14 листопада.

Будь-який постпутінський уряд на одному зі своїх перших засідань буде вирішувати, що робити з головними державними діячами колишнього режиму (судовий процес, злодійський пароплав, амністія, інші опції?). Перелік їхніх імен завдяки завчасним зусиллям пана Мінченка досить повний, у його список на середину 2017 року входять 70 вищих формальних та неформальних державних керівників Російської Федерації.

Путін, Медведєв, Сечін, Собянін, Чемезов, Тимченко, Ю.Ковальчук, А.Ротенберг, Володін, Золотов, Бортніков, С.Іванов, Бастрикін, Муров, Патрушев, Полтавченко, Абрамович, Міллер, Вайн, Кирієнко, Дюмін, Греф, Чайка, Б.Ротенберг, Потанін, Дерипаска, М.Ковальчук, Усманов, Прохоров, Вексельберг, Мордашов, Євтушенков, Наришкін, Гундяєв-Михайлов, Кудрін, Кадиров, Турчак, Абизов, Трутнєв, Дворкович, Іванов мол., Жириновський, Зюганов, Миронов, Школов, Шувалов, Кожин, Громов, Хлопонін, Сурков, Козак, Лавров, Набіулліна, Христенко-Голікова, Пєсков, Мінніханов, Бабич, Мутко, Ткачов, Абрамович, Магомедов, Керімов, Фрідман, Рашников, Фрадков, Матвієнко, Шевкунов, Костін, Токарев, Мантуров.

Перша десятка, як на першотравневій демонстрації, прикрашає доповіді Мінченка своїми фотопортретами. Уявіть собі на секунду ці знайомі до болю світлі лики. Які асоціації викликає у вас цей уявний «Нічний дозор»? Так, звичайно — навчальна ілюстрація з трактату Чезаре Ломброзо або груповий «портрет Доріана Грея». Фотогалерея всіх сімдесяти тільки посилила б подібне враження.

Дійовим каяттям і активною співпрацею спочатку з американським (або в разі Сулеймана Керімова — з французьким), а потім і з російським слідством (адреси зарубіжних общаків, явки, номери і паролі рахунків) ці занепалі створення змогли б значно полегшити свою долю. Назвемо це почином Олега Дерипаски. Адже любив же він повторювати, що в будь-який момент готовий буде здати всі свої статки за одним словом Володимира Володимировича. Майже вгадав провидець. Тільки слово це чарівне скажуть інші ввічливі люди.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Андрій Піонтковський, російський політолог та публіцист
Інф.: nv.ua

Коментарі