Я особисто товаришу комуністу хотів би навести приклади з європейських країн, які ніколи не були колоніями. Скажімо, Франція, Німеччина, Італія, Португалія, Росія. Громадяни цих країн також розмовляють на „тех языках, на которых им нравится”. Але переступивши поріг державної установи, в тому числі і офісу будь-якого національного телеканалу, починають розмовляти виключно державної мовою і не носять значків на лацкані колишньої імперії, які вони носили в своїх екс-колоніях. Така допускається тільки в Україні , де гору взяли представники вчорашньої колоніальної адміністрації і відверто й цинічно зневажають корінний український народ, його культуру, історію, мову поміж якого живуть і навіть очей в облізлого Сірка не позичають. Бо колоністи знову дорвалися до влади і знову правлять бал та „закатують” на 300 відсотків „світське життя” на тлі убогості терпеливого і переляканого багаторічним колоніальним гнітом українського народу.
Це ж треба мати таку коротку пам’ять, аби розписатися у повному своєму невігластві.
Чому ж комуністи, які були при владі 70 років творили „совєтскую общность” на русском язике? А не на мові, на якій могли б розмовляти усі вільні народи. Але ті ж комуністи( треба і це нагадати) відчувши нутром розпад Червоної імперії почали загравати з корінними народами, яких не знищили і остаточно не перемішали з іншими етносами. Так, у 1989 році прийняли навіть закон про єдину державну мову - українську – в УССР. Схаменулися. Бо згадали, що за право розмовляти, молитися рідною мовою Василя Стуса, Левка Лук’яненка, Василя Симоненка і тися, тисяч інших українців, литовців, євреїв в екс - імперії під кодовою назвою СССР відправляли знайомитися з бурими і білими ведмедями через колючий дріт у концтаборі під ще однією абревіатурою ГУЛаг.
Аби Спиридон Кілінкоров щось читав окрім постанов рідної компартії, то б він вичитав, що за 350 років „вічної дружби” з „братнім російським народом”, не тільки українська мова заборонялася, а навіть ноти до українських пісень заборонялися. П’єси. А якщо й українські пісні співалися в Санкт-Петербурзі, то подавалися, як французькі аби не дратувати шовіністів- чиновників живучістю української мови. І незважаючи на Садармохи, Соловецькі острови, Колиму, ГУЛаги українська мова , як ні одна мова у світі, пройшла усі ці каземати і крізь стіни постійних в’язниць вирвалася на волю.
Сьогодні, коли нібито у незалежній Україні таке привселюдно заявляє Кілінкоров чи йому подібні Еллочки Людоїдки, як прозвали в Інтернеті мало освічену Єлєну Бондаренко, котрій, як виявилося, однієї вищої освіти для інтелекту не вистачило, так вона пішла ще одну вершину завоювати, ці „Елочки” так ні до чого і не довчилися, незважаючи на два дипломи. Не довчилися і нічого й не зрозуміли. До них просто багато чого не доходить. Вони навіть не усвідомлюють, що вони мелють нісенітниці. Висловлюючи такі думки, вони розписуються у своєму невігластві і зневазі до корінного народу і до чужої за їхнім шовіністичним духом держави, в якій вони живуть. Судячи з її висловів так „концепцій”, вони так Олімпу освіченості і не досягла. Зупинилися на фальшивих догмах і софістиці. Бо аби вони хоч елементарні знали справи в реальності пост-колоніальних держав, то і Еллочка, вибачте, Єлена Бондаренко, і комуніст Кілінкоров запам’ятали, що в усіх вчорашніх колоніях, які визволилися від ярма окупантів, довгі роки ще живе двомовність. Чи це Індія, чи це Малайзія, чи це Марокко, чи це Алжир, чи це Білорусія з Україною - всюди у постколоніальних державах панує певний час двомовність. І тільки в тих державах, де не засуджені, або виселенні за антидержавну політику вчорашні колоністи( колоніальна адміністрація) і холуї вчорашньої імперії, відроджується і мова, і пам’ять, і історія, і ідентичність корінного етносу. При активній підтримці національної політики держави. Про Україну на даному етапі цього сказати не можна. Адже до панування в Україні сьогодні прийшла антинародна влада.
Судячи із вище названих заяв вищеназваних представників постколоніальної адміністрації духовного ренесансу в Україні нема і ще кілька років не передбачається, поки Україною правлять антиукраїнські, малоосвічені сили. До влади на 22 році відродження нашої Незалежності, як і вчора, прийшла колоніальна адміністрація і її Кремлівські холуї, такі як Колісниченко і Кілінкоров та інші ківалови, що подописували собі заради кар’єри до своїх українських прізвищ„ов” і стали тепер кендюховими чи буряковими.
Ось і все, щоб хотілося б нагадати товаришу Кілінкорову Спирідону і його однодумцям, що беруть найактивнішу участь у різних політ виставах засланих в Україну політичних козачків імені громадянин не України - Савіка Шустера і Євгенія Кисельова.
Олег Чорногуз
Коментарі