Ігор ГАЛУЩАК, журналіст, м. Львів
"Тінь" уряду: спадковість без спадку

Законодавчо права й обов'язки "тіньового кабінету" (англ. Official Opposition Shadow Cabinet) вперше були встановлені  ще в 60-х роках ХIX століття у Великій Британії.  Відтак тіньовий прем'єр та члени його уряду, що представляють офіційну опозицію в парламенті, там отримують зарплату й відповідні пільги з тих же джерел фінансування, які передбачені й для чинного британського уряду. Окрім того, регулярні спільні засідання обох  цих урядів задля консультацій  і отримання вичерпної інформації щодо стану справ у державі – не є питанням особистих забаганок діючого прем’єра,  а його конституційним обов’язком. Робиться це з метою, як стверджує англійський "Білль про права", щоби "забезпечити безперервність виконавчої влади".
                                         
                                              "У них"
    З тих часів британський досвід як важливий елемент національної безпеки успішно перейнятий в парламентських практиках західноєвропейських країн. Тому «в них» у разі зміни виконавчої влади новому урядові потрібен мінімум часу, аби увійти, так би мовити, в нормальний робочий ритм. Пішли тим же шляхом і наші найближчі сусіди – країни Східної Європи. Щоправда, на думку тамтешніх політиків-реформаторів такі структури  в державах, що знаходяться в стадії соціально-економічної трансформації, окрім функції забезпечення управлінської стабільності мають виконувати ще й роль суспільної альтернативи.
      Мабуть в цьому контексті варто прислухатися до Вацлава Гавела, першого президента посткомуністичної Чехословаччини: «Паралельна політика має сенс тільки тоді, коли є актом поглиблення відповідальності однієї людини за те, що відбувається довкола - як спосіб знайти відповідне й відповідальне місце для людини замість утечі від відповідальності». На переконання лідера безкровної антикомуністичної революції 1989 р. в Чехословаччині, першочерговим завданням діяльності цих паралельних рухів завжди є вплив на суспільство, а не на владні структури. За словами Гавела, «незалежні ініціативи спрямовуються у приховану сферу: вони демонструють, що жити у правді є людською та соціальною альтернативою й вони борються за розширення цього простору. Вони підвищують упевненість громадян у своїх силах, оголошують про свою присутність і відкривають справжню природу чинної влади. Вони не виконують месіанську роль. Вони не є соціальним авангардом чи елітою, яка краще знає, що треба "несвідомим масам".
Натомість такі рухи – був переконаний Вацлав Гавел – завжди впливають на владні структури непрямим чином - як частина суспільства в цілому. Бо вони в першу чергу діють у прихованих суспільних сферах, що не означає протистояння з режимом на рівні чинної влади. Фінальна стадія цього процесу - ситуація, коли офіційні структури, побудовані винятково для обслуговування посттоталітарної системи, почнуть занепадати й вмирати. Тоді їх замінять нові структури, які розвинуться знизу та будуть співдіяти абсолютно іншим чином.

                                            "У нас"
         Хоча в сучасній Україні тіньові уряди формально існують вже не один рік, але «маємо те, що маємо». Зазвичай кожен черговий Кабмін до року витрачає на те, щоби його члени «в’їхали в курс справ» і розібрались в тому, яких «дров» наламали їх попередники. Адже в українському Основному Законі нині нема чітко визначених норм, які б встановлювали правовий статус тіньового уряду, аналогічний до британського.
       Натомість на ключових посадах в наших урядах в переважній більшості  обов'язково опиняються саме  власники  нардепівських посвідчень,  хоча чинна українська Конституція наразі цього не вимагає. На жаль, дається взнаки хибна вітчизняна політична традиція квотності розподілу міністерських посад як результат кулуарних перемов при формуванні владної більшості. Між тим, закриті партійні списки призвели до того, що ми  постійно пропускаємо до Верховної Ради далебі не найкращих представників нашого суспільства з огляду на їх професійні та моральні якості, до якої б політичної, чи ідеологічної мімікрії вони при цьому не вдавалися.
        За таких реалій від «істориків-педагогів» за першим фахом, до того ж нерідко з сумнівними дипломами про вищу освіту, котрі беруться до управління галузями, про які вони мають лише приблизне уявлення, ми не позбавимося ще довго. До того ж у цивілізованих державах новий міністр, коли сідає в своє крісло, то міняє на «свого», як правило, хіба секретаря, до якого звик. Й вкрай обережно ставиться до різких змін у підлеглому апараті, оскільки знає – не слід гребувати фахівцями, які працюють тут десятиліттями й досконало знать своє діло. В теперішній Україні ситуація – прямо протилежна. Нова «мітла», заледве обійнявши свій кабінет, починає тотальну кадрову «зачистку», пропихаючи на «хлібні» посади у підвладній структурі «кумів, братів і сватів». Результат же заздалегідь відомий.

                          Український "конструктив"
         Але й власні тіньові кабінети опозиційні фракції у Верховній Раді воліють формувати на приблизно таких же засадах. Замість команди професіоналів, готових в будь-який момент перейняти на себе ефективне керівництво державою, бачимо скоріше  політологічні клуби можновладців, ладних лише до нищівної критики чинної влади. А остання не знаходить нічого ліпшого, як відповідати на критичні закиди тим же самим - в нашому українському стилі «сам дурень». Тому слушних пропозицій «тіньовиків», які все ж таки інколи лунають у ВРУ, в уряді не чують, натомість, коли  певні кроки чинного Кабміну дійсно потрібні для загальнонаціональних інтересів, то вони не знаходять в лавах меншості жодної підтримки.
Тим часом ніхто зараз впевнено не спрогнозує, що після цьогорічних парламентських виборів пропрезидентська більшість у ВРУ збережеться, так само як і те, що опозиція отримає на них переконливу перемогу. Але, здається, ні теперішній «денний» прем’єр Микола Азаров зі своєю командою, ні «тіньовий» - Сергій Соболєв від нібито Об’єднаної опозиції приймати того до уваги не налаштовані. Очевидно, обидві політичні сили розраховують, що наше суспільство ще довго не знайде їм альтернативи. Й буде так доти, доки вітчизняний політикум не усвідомить: і діючий, і тіньовий уряди в Україні мають бути і аверсом, і реверсом один одного, а не модним європейським «прибамбасом», до якого ми ще «не доросли».

Ігор Галущак

Інф.: konkurssmi.org         Фото: tsn.ua

Коментарі