alt              Роман ЧЕРНІГА, 
              доктор фізико-математичних наук, 
              для ВН

«Будуємо нову країну» – такими гаслами зараз обвішаний весь Київ і, мабуть, вся Україна.  Виявляється,  на 20-му році незалежності, треба будувати нову державу,  бо, до того 19 років будували не те. Темпи будування цієї нової країни (назвемо умовно цю майбутню державу Новокраїнія) настільки високі, що можна вже спрогнозувати головні ознаки держави для Януковича, ПР та їх прихильників. 
По-перше,  практично всі найвищі  та найвпливовіші керівні посади займають вихідці з одного всім відомого регіону. Президент, прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр-міністр, генеральний прокурор, голова Конституційного суду, міністр МВС та незліченна кількість інших впливових високопосадовців народилися та (або) розпочинали свою
кар’єру на Донбасі. У цьому сенсі  Новокраїнія нагадує найвідсталішу африканську чи  азійську країну третього світу, де це є тповим явищем.
По-друге, всі гілки влади – законодавчої, виконавчої та судової—контролюються однією партією – ПР. Попри те, що спікер Верховної  ради та голова Верховного суду не  належать до ПР, вони реально вже не впливають на прийняття рішень, бо спікер очолює карликову фракцію, а найголовніші функції Верховного суду вже передано іншим, контрольованим ПР, cудовим органам. У цьому сенсі Новокраінія нагадує країну з   комуністичним, тоталітарним режимом чи декоративною (керованою) демократією.

По-третє, так звана четверта влада – ЗМІ – в основному змирилася з функцією обслуговування влади. На всіх найрейтинговіших каналах – Інтер, 1+1, ІСТV та СТБ -  повністю ліквідовано будь-який баланс між висвітленням дій влади та опозиції .
Про державні  електронні ЗМІ, на зразок УТ-1 чи радіо «Промінь», годі й говорити. 
У цьому сенсі  Україна стрімко прямує до Росії  та, очевидно, незабаром її дожене (залишилося «нагнути» декілька менш рейтингових телеканалів, на кшталт 5-го, та ліквідувати політичні шоу в прямому ефірі). Право на вільне зібрання громадян, гарантоване Конституцією, стрімко перетворюється у фікцію, оскільки  повністю залежні суди за дзвінком забороняють мітинги. Якщо ж мітинг дозволено, то  негайно на тому ж місці організовується «антимітинг» з найнятих владою мітингувальників.
По-четверте, нова країна отримає нову етнічну основу. Міністерство освіти і науки, очолюване відвертим ненависником всього українського, у цьому просунулося вже досить далеко (див. послужний перелік в тижневику  «Український тиждень» №39). Залишилося «нагнути» відповідні академічні установи НАНУ та інших державних академій  і створити правильні «темники» для ЗМІ. У підсумку, очевидно, заплановано виростити нову генерацію громадян Новокраїнії, для яких буде характерною  російсько-українська двомовність, приналежність до так званого єдиного «Русскава міра»  та повна культурна, духовна і ментальна залежність від Росії. Отже, в Новокраїнії  планується створити аналог радянського народу, який у своїй сутності буде субетносом російського, тому і країна стане такою собі Росією-2.
По-п’яте, економіка  країни стрімко прямує до такої, в якій будь-яка успішна економічна діяльність неможлива без абсолютної лояльності до влади, а вільна економічна конкуренція існуватиме лише на папері. Очевидно, що це матиме катастрофічні наслідки  для  розвитку малого і середнього бізнесу, що призведе до ще більшого зменшення середнього класу. Оскільки в усіх сферах економіки домінуватиме великий капітал, то відбудеться подальше посилення соціального розшарування  аселення на невеликий відсоток дуже багатих та абсолютну більшість дуже бідних. Отже, і в цьому сенсі Новокраїнія нагадуватиме бідну африканську чи азійську країну.
По-шосте, завнішня політика Новокраїнії буде мати євразійське спрямування і, перш за все, на Росію і Китай (у майбутньому до них можуть додатися ще Індія та Казахстан). Важко не помітити, що влада і контрольовані нею ЗМІ активно і всебічно пропагують досягнення цих двох країн та скромно оминають їхні проблеми, зокрема,  оминається той факт, що цими країнами керують, фактично, авторитарні режими. 
Для того, щоб чітко зрозуміти, яку перспективу несе ця політика, досить поглянути на позиції цих двох країн у рейтингу індексів людського розвитку ІЛР (англійською Human Development Index, стандартне скорочення – HDI), який регулярно складається ООН.
Цей індекс бере до уваги не тільки ВВП країни, але й освіченість та тривалість життя її громадян, тобто це є об’єктивна комплексна характеристика країни, яка визнана всіма членами ООН. Так ось: в останньому рейтингу за 2007 р (за 2008 і 2009 р.р. дані ще не оприлюднені) Росія тапосідає 71 місце, а Китай –92-ге (Україна, до речі, 85-те).
Тобто, український народ тепер орієнтують не на заможні країни Європи, які в цьому рейтингу займають переважну більшість місць: з 1-го (Норвегія) до 48 (Латвія), а на цивілізаційно відсталі країни, всі досягення яких ґрунтуються на величезних людських (Китай) або природних (Росія)  ресурсах, яких Україна не має.    
Таким чином, соціально-економічні та культурно-національні перспективи нової країни, яку будують президент Янукович і його команда, виглядають дуже туманними, оскільки не зрозумілий власне сенс існування Новокраінії, адже за північним та східним кордоном вже побудовано таку державу.  
Чи була в України інша, краща  перспектива, ніж та, яка зараз вже яскраво вималювалася ? Звичайно, що була, але це тема іншої розмови, як і тема врятування держави Україна  від її перебудови в Новокраїнію. 

                                                                                                     Роман ЧЕРНІГА

                                                          д а л і   б у д е

 

 

 

Коментарі