Портал ВОЛЯ НАРОДУ публікує інтерв’ю політиків та
    авторитетних представників громадськості на найактуальніші
    теми, які є визначальними для стратегії України.
    Пропонуємо Вашій увазі відповіді на запитання ВН

    відомого письменника,  а, аа     громадського і політичного діяча, 
    народного депутата України I, II, IV-VI скликань , академіка 
    Міжнародної Академії Науки, Освіти, Промисловості і Мистецтва
   
в США, голови Національної спілки письменників України
   
В олодимира ЯВОРІВСЬКОГО



1. Яким має бути механізм контролю народу за владою?

– Сьогоднішня влада є безконтрольною. Вона діє за ширмою, хоча всі розуміють, що фундаментальний постулат демократії – прозорість і доступність   людини до влади. Доказ цього  – може, перший доказ – стався у 2004-му році на Майдані, основним гаслом якого було: «Влада повинна бути прозорою!». Саме воно, власне, вивело людей на Майдан як одне з найголовніших. Бандити і злодії вже впевнено захоплювали  владні місця, намагалися цілковито захопити керівництво на всіх рівнях. Саме тому другим гаслом Майдану  стало: «Бандити мають сидіти в тюрмах!».  Отож, простолюду вже допекло.
   
Які механізми сьогодні можна було би ввести, для того щоб розпочати, бодай, з якогось контролю народу за владою? Якщо це контроль, то він, в першу чергу, має бути над тими, хто вже обраний. Сьогодні в Україні навіть не говориться про те, щоб прийняти прозорий і зрозумілий законопроект про відкликання народного депутата. У  Верховній Раді за нього може набратися  два-три десятки голосів.  А такий механізм має бути, бо депутат після його обрання стає «індійською священною коровою», до якої не можна навіть  доторкнутися.
Те саме стосується і президента. Я кажу, в даному випадку, про виборні посади, тому що всі решта (уряд, міністерства, обласні та районні адміністрації)  є похідними.   Народ обирає парламент і президента, Верховна  Рада обирає прем'єра. Решту виконавчої влади призначає президент, або ж його  багатоступенева челядь. Ця модель  для України є вкрай шкідливою і небезпечною, якщо врахувати, що в парламенті штучно (і протизаконно!!!) створено пропрезидентську більшість – вся влада замкнена лише на президента. І підконтрольна лише йому одному.
Про народ, який обирав і президента, і депутатів – знову забуто.
Та парламентська  більшість, яка є сьогодні, ніколи не прийме, наприклад, законопроект про імпічмент президента. Якби подібні законопроекти були введені, тоді навіть чиновнички нижчого рівня зрозуміли б, що народ має важелі впливу на владу.
 Якщо народ міняє президента, то він міняє і всю команду влади. Він може поміняти і розстановку сил в парламенті. Тоді народні депутати знали б, що завжди є можливість їх відкликати. А це, у свою чергу, тягне за собою відкриті списки, тобто, кожен депутат іде по «мажоритарці», але від імені партії, і тільки партія його рекомендує, і його відкликання накладає певні обов’язки на партію.
Але все те, про що я говорю – знову  забуто в проекті нового закону про вибори. Свідомо "забуто". Щоб зберегти  монополію Партії регіонів і її безконтрольність.
 
2. Які зміни потрібно внести в Конституцію України?

-
Я переконаний, що найперший варіант Конституції України, прийнятий у 1996 році,  був найкращим. У ньому потрібно було  лише чіткіше розставити деякі певні акценти. Але  висока якість  Конституції визнавалася всіма, навіть Венеціанською комісією, Конституція України 1996 року – одна з найкращих у Європі.
Її не треба було чіпати,  не вносити  поправки  під політичну кон'юнктуру,  що склалася в грудні 2004-го року. Це робилося, щоб розрядити  тупикову ситуацію щодо третього туру президентських виборів, і поправки до Конституції голосувалися одним пакетом, із рішенням про третій тур виборів президента, що є абсолютно неприйнятним.
Але вносити сьогодні поправки під сильного (чи несильного) Януковича?.. Я переконаний, що потрібно взагалі накласти мораторій на зміни до Основного закону країни. На мою думку, треба повернутися до першого варіанту Конституції. Перехідні положення вже давно відпали. Обов’язково має бути зафіксовано, що жодні військові бази не повинні перебувати на території країни, в тому числі й російські.
 
3. Як реформувати партійну систему в Україні в інтересах народу?

- Я переконаний, що певні преференції повинні мати партії, які пройшли до парламенту. Думаю, потрібно підняти виборчий бар’єр, який зараз становить 3 відсотки, для того, щоб дрібні партії не «бовталися» під ногами.            
Знаю, що є багато опонентів підняття прохідного відсотка серед  маленьких, кволих партій.  Чому  так думаю?
Зараз маленьку партію можна купити за 500 тисяч гривень, забрати всі документи і стати її головою. Такі партії в більшості ситуацій нічого не вирішують, але іноді складається так, що кілька  народних депутатів, обраних від  дрібної партії можуть впливати на долю держави і нації.

Саме у них  може опинитися  ця «золота акція». У нас таке бувало не раз. Це є неприпустимим. Тому треба підняти виборчий бар’єр. Держава матиме 4-5 сильних партій, які будуть між собою конкурувати. Мати сьогодні близько 200 партій і не мати толку в Україні це політичний маразм.Звідси й середовище для "тушок", політичних зрад, аморальності нашої політики.

 



















4. Яким Ви бачите механізм об’єднання української нації?

- Найголовніший механізм об’єднання української нації – це категорична  заборона провокацій політиків щодо вигаданого "протистояння"  українських  Сходу і Заходу, щодо роз’єднання України.
Її не  треба  штучно роз’єднувати з політичного егоїзму чи українофобської тупості – і тоді проблеми об’єднання не буде взагалі!
Можу засвідчити, як учасник всіх подій протягом останніх 20-ти років, що на початку 90-х, коли я їздив у Донеччину, Харківщину, Одещину, Миколаївщину, Крим, Луганщину, я ніколи не чув навіть натяку на існування тоді мовної проблеми. Ніхто ніколи не говорив, що в Галичині, мовляв, «бендеровци», а на Сході – «москалі».
Люди просто хотіли кращого життя. Це вже пізніше бездарні політики, яким нема чого запропонувати суспільству в економіці, стали чіплятися за найпримітивнішу ідеологію, яка тільки може бути.
Ще раз наголошую: тезу роз’єднаності внесли політики, які не мають інших ідей, крім цієї. Вона лежить на поверхні, її підтримувала російська імперія впродовж 350-ти років. Треба було Україну рвати і ділити – по церковних лініях, за мовними і етнічними ознаками, за стилем побуту, звичаями, рівнем патріотизму і тому подібне.

Ще один конструктив, що варто було б зробити для розумної влади – визначитися з нашою історією. Хай її визначають не політики, а історики. Нехай чітко скажуть: ті, хто боровся за незалежну Україну, повинні стати, в тій чи іншій мірі, національними героями. Так, зроблено всюди.

Я нагадаю про Ізраїль. Британія категорично виступала проти створення держави Ізраїль. У той час було багато терактів, навіть висаджено в повітря цілий британський готель та британські пароплави. І ті люди, яких Британія тоді називала бандитами, сьогодні майже всі стали національними героями, як, наприклад, Бегін – перший президент Ізраїлю. Тобто, це має визначати нація, а не держави-сусіди чи хтось інший.
Але я ще раз наголошую, що встановити істину мають історики. Потрібно дати їм можливість написати історію. Її не має писати чи переписувати Табачник чи будь-хто інший. Нам потрібна одна-єдина історія і люди мають знати: це наша історія. В ній, звичайно, має бути і Донбас, можливо, варто згадати і Юза,  Стаханова. Але потрібно говорити і про  Мазепу та  Бандеру, про  УПА, про наших національних героїв. Це робиться не за один день.
Неприпустимо кидатися з однієї крайнощі в іншу! То є Велика Вітчизняна війна, то її немає; то є тільки друга світова війна… Треба виробити одну історію, яка має об’єднати українців. Я розумію, що це не так легко зробити. Може бути певний опір проросійських «яструбів», які у нас є в Україні. На то має бути воля держави, яка  повинна сказати: «Тихо!!! Вчені довели що це було ось так і так, годі уже  більшовицьких  стереотипів!». Ми будуємо Україну, будуємо державу, будуємо її не з нуля, а на базі нашої чесної історії.


Що нас ще може об’єднати? Покращення життя, авторитет України і українця, який виїздить за кордон. Але найголовніше – прибрати все, що нас роз’єднує. І тоді все стане на свої місця.  
 
5. Як необхідно реформувати виборчу систему і відділити владу від бізнесу?

- Це, мабуть, найскладніше питання. Тому, що бізнес в Україні дуже часто буває прихованим, записаним на якихось далеких  чи близьких  родичів.   

Виборці повинні на виборах сказати бізнесменам: «Ні!» Адже те, що ми зараз маємо у Верховній Раді, пов’язано тільки з тим, що в неї прийшли бізнесмени.  Наведу останній приклад з бізнесменами із БЮТу. Прийшло і багато  нормальних бізнесменів, які своїми руками збудували чесний, успішний  бізнес,  нічого не крали. Їм зараз ставлять вимоги: або ти покидаєш БЮТ, переходиш до нас, або ми, влада, знищимо твій бізнес повністю, а то ще й сфабрикуємо кримінальну  справу.  І на цьому вся їхня "недоторканність" та  незалежність закінчується.
Більшість  депутатів, хто сьогодні пішов з БЮТу, це, в основному, люди, які мали бізнес, тому першими капітулювали.
Це, по-перше, наука для партії: не треба включати крупних бізнесменів у свої списки.
По-друге, треба щоб самі виборці побачили, скільки бізнесменів у партії – чи то в «Регіонах» чи в БЮТ – і проаналізували. І зробити висновки під час виборів.
Сьогодні в  ПР, здається, вже шестеро чи семеро людей, які входять в число найбагатших людей Європи. Все є абсолютно зрозумілим. Через те треба за ті партії не голосувати або вимагати виключення цих людей із списку.
У людей, які не мають бізнесу, «розв’язані» руки, вони можуть захищати не тільки національні інтереси, а, зрештою, і нормальний бізнес. І конкретну людину через законодавство. Причому, не бізнес  якогось конкретного мільярдера, а український бізнес.




 

















6. Яка ідеологія має бути провідною для України?

- Українська. Я переконаний, що ніяка інша ідеологія панівною (чи домінуючою) не може бути: ні комуністична, ні ліберальна, ні соціалістична. Найголовніша ідеологія – це любов до України, це національна гордість, це введення України в Євпропейський Союз, введення України до НАТО, введення України в число передових сильних країн. І в нас є на це колосальні шанси.   

Найбільша проблема, яка сьогодні є у людства – це навіть, не газ, не бензин, не нафта, а продовольча проблема. Ми вже починаємо відчувати нестачу тієї ж гречки і т. п.  І в України є чудовий шанс скористатися цим сьогодні – ввести в сільське господарство нові технології. Адже наше село сьогодні загнане в глухий кут, воно, фактично, конає. Якщо цим шансом Україна не скористається, буде дуже кепсько.            
 До речі, Янукович заявив, що з 2012 року він вводить продаж землі. То вже сьогодні можна сказати, що землю хапане, купить, підгорне під себе невеличка купка багатих людей в Україні, а збіднілий український селянин (з козою й куркою в господарстві) знову залишиться без землі і знову перейде в категорію наймитів або й жебраків. Тому що при нових технологіях стільки людей, як було в колгоспах, на цих гектарах буде не потрібно. А куди їм подітися?
     Сьогодні має бути, так би мовити, українська ідеологія «економічного націоналізму», в патріотичному розумінні цього слова, така, як, скажімо, у Франції.
   
7. Які найголовніші здобутки і втрати України за 20 років відновленої державності?   

- Здобутків, на жаль, дуже мало. Їх можна порахувати на пальцях. Звичайно, в юридичному сенсі, Україна все-таки існує, як держава,  її визнали всі, про її існування знають не лише, як про місце Чорнобильської катастрофи і батьківщину братів Кличків.

Але,  варто взяти до уваги, що  п'ятдесят мільйонів  високоосвічених  українців, здобувши свободу, відновивши свою власну державу, мали б за двадцять років зробити стрибок у нову якість, навіть здивувати світ своїми економічними та культурними успіхами.  
Ми не зробили того, що блискавично зробила  збідніла до краю  Грузія, яка вихопилася  з-під впливу Росії і творить економічне диво. Ми не зробили того, що зробила Польща, яка пішла на радикальні економічні реформи, навіть, на шокову терапію.
У нас же, крім балачок і державних великомасштабних крадіжок, фактично, нічого не відбулося. Раніше ми трішки ворушились, наприклад, українська мова більше використовувалася у всіх сферах життя. Сьогодні – колосальний відступ.  Тобто, ті малесенькі успіхи в реставрації нашої історії за президентства Ющенка, які були, на жаль, виявилися тимчасовими, тому що не стали фундаментальними, закріпленими раз і назавжди. Варто було помінятися владі – прийти Януковичу, і всі ці малесенькі здобутки було блискавично знищено кількома людьми: Табачником,  Колесніченком,  Симоненком, Болдирєвим, Царьковим та іншими.
    Через те, мені як людині, що брала найактивнішу участь у проголошенні незалежності, голосувала за неї і боролася, дуже прикро. Якби мені хтось сказав у 1990-1991 роках, що через 20 літ ми будемо мати таку владу і таку ситуацію в Україні, я би ніколи не повірив. Але це сталось.

Завершую. Я вірю що все це тимчасово, що це остання помилка українців. Ця влада, яка прийшла,  вже зрозуміло кожному – абсолютно  не здатна  на докорінне реформування  країни. Вона лише говорить про реформи, але вона не знає, що треба робити. Жодного продуманого кроку на завтра немає. Одні балачки про те, як було погано при Юлії Тимошенко. Створюється комісія, яка буде розслідувати, чому було укладено газові угоди. Але, вибачте, ця влада, віддавши на 25 років Севастополь, недавно заявила, що газу буде стільки, що «черпаком його можна буде брати». Виявилося, що це черговий міф. Дилетанти і кон'юнктурники  при владі.
Вони думають, що прийшли надовго.
Хай прислухаються до наростаючого протесаного гомону народу…  
 
  

Коментарі