Павло КОВАЛЬОВ, політолог, для газети "День"

 Хто, куди і під яким прапором?
Бути кандидатом від опозиції перспективніше, але бути кандидатом від влади — ще й надійніше
Українська опозиція часто говорить про об’єднання. Тепер про об’єднання можуть думати й провладні партії. Блоків, згідно з виборчим законодавством, тепер немає, тож єдина можливість створення єдиних списків — домовленості всередині своїх коаліцій про кандидатів за мажоритарними округами і, в разі чого, злиття партійних структур. Злиття вигідне основним «важкоатлетам» української партійної системи — Партії регіонів, «Батьківщині» і «Фронту Змін». Ще однією силою, яка нині акумулює довкола себе політиків і громадськість, виступає партія «УДАР» Віталія Кличка.

ХТО ПОПУЛЯРНИЙ?
Подивімося на два останні опитування, проведені групою «Рейтинг» і Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). Партія регіонів, за різними підрахунками, має від 16,5 до 18,2% голосів. «Батьківщина» взагалі випереджає регіоналів і може набрати навіть 19,6%, згідно з опитуваннями групи «Рейтинг». У «Фронту Змін» — від 7,9 до 11,2%. Бар’єр у 5% також можуть подолати «УДАР» (від 4,6 до 6,5%), Компартія (5,7—7%). «Свобода» поки за цей бар’єр не виходить — у неї від 3,4 до 4,3%.
При цьому «Батьківщина», «УДАР» і, хоч як це дивно, Компартія нарощують рейтинги, а в інших партій він стабільний або ж знижується. Кожен із цих прикладів має пояснення. «Батьківщину», як і раніше, сприймають як головну опозиційну силу, а перебування її лідера у в’язниці все-таки дає партії деякі електоральні дивіденди, щоправда, не так ваговиті, як, можливо, хотілося б самій Тимошенко. До комуністів знову долучається розчарована частина шанувальників Партії регіонів — насамперед ображена соціальними реформами Януковича частина електорату плюс хронічні симпатики СРСР. «УДАР» сприймають у рамках запиту на «третю силу», альтернативу всім нинішнім, що відкриває перед Кличком непогані перспективи. І ці партії — зі зростаючим рейтингом — більше, ніж усі інші, зацікавлені в самостійному плаванні. Утім, Компартії й так нічого не загрожує, а «Батьківщина» якраз і має намір зібрати під своїм крилом малі опозиційні партії.
Складніше з «УДАРом». Кличко меморандум про об’єднання опозиції підписав, але так і не став повноцінним учасником опозиційного переговорного процесу. А може, у цьому й немає сенсу. Набуваючи популярності на провінційному рівні й у Києві, Кличко розривається між бажанням поборотися за крісло мера столиці й можливістю провести в Раду свій список.

НЕ СПИСКОМ ЄДИНИМ...
Який варіант об’єднаного списку може принести партіям успіх більший, ніж кожній із партій окремо? Розглядають два основні варіанти. Це об’єднання «Батьківщини» і «Фронту Змін», а також «Батьківщини», «Фронту Змін» і «Свободи». Саме ці варіанти вивчала соціологічна група «Рейтинг».
У першому випадку єдиний список можуть підтримати 30% виборців. Тоді як кожна партія окремо мала б приблизно стільки ж — 31%. А входження в об’єднаний список «Свободи» нічого особливо не додає: за такий список також готові голосувати 30%, при цьому кожна з партій окремо може здобути 35%.
Те ж соцопитування показало ставлення до об’єднання провладних партій. За загальний список Партії регіонів, Народної партії та «Сильної України» можуть проголосувати 21% респондентів. Як бачимо, особливого кумулятивного ефекту не досягається.
У той же час, свідчить опитування групи «Рейтинг», готовність підтримати єдиних кандидатів від опозиції значно вища, ніж від влади. Наразі 43%, скоріше, голосуватимуть у мажоритарному окрузі за єдиного кандидата від опозиції, 34% — ні, 23% — не визначилися, уточнює директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.
Усе ж примара єдиного списку насторожує владу. Хоч які б були сепаратні домовленості з лідерами опозиції, хоч якою б була надія на адмінресурс, але здобути малий відсоток за списками буде для ПР психологічним ударом. Тут потрібно самим створювати єдиний список.
Але у випадку із об’єднанням провладних партій працює дещо інша мотивація, ніж у об’єднанні опозиціонерів. ПР важливо показати себе господарем становища в країні і не створювати альтернативних груп політиків — навіть усередині своєї частини політичного спектру.

ПРИСТРАСТІ ЗА СПИСКОМ
Можливі за нинішньої кампанії й маніпуляції з нарізкою виборчих округів. Лідер «Батьківщини» Олександр Турчинов уважає, що в Києва, Чернігівської, Хмельницької й Івано-Франківської областей можуть відібрати округи на користь Південного Сходу. Офіційна версія такого «відбору» — недостатня кількість виборців. Три округи нібито повинні піти на Донбас, поодинці — у Луганську, Дніпропетровську й Одеську області.
«Правильна» нарізка округів пов’язана все з тими ж проблемами виборчих списків. Вони не гумові. І в опозиції, і у влади однаково складні завдання. Якщо опозиціонери мають старі партійні групи, увінчані «сузір’ями» амбітних політиків, і кожній з цих груп потрібно знайти місце в об’єднаному списку, то в партії влади йде міжусобна боротьба. Опозиція на цих виборах — знову модний тренд, і бути кандидатом від неї перспективніше, але бути кандидатом від влади — ще й надійніше.
Якщо в опозиції буде єдиний список за мажоритарними округами, то представникам місцевих еліт, що розраховують здобути парламентську недоторканність, дуже складно в такий список потрапити: за округами «розкидатимуть» в основному політичні фігури. Для місцевих еліт було б вигідно, якби існував об’єднаний партійний список, замість мажоритарного, — у цьому разі їм відкривалося б поле для конкуренції на окрузі, тоді б усі «політики» були зібрані в списку і не заважали балотуватися. Опозиції вигідніший список за мажоритаркою — він зменшує конкуренцію на місцях, поки політична частина списку залишається предметом торгів. До того ж слід враховувати, що норму про паралельне балотування за партійним списком і мажоритарним округом може бути скасовано, і це ускладнить ситуацію для опозиції.
Владі також вигідна наявність єдиного списку від опозиції за мажоритарним округом — такий список дає змогу зосередитися на опорі або підкупі лише одного кандидата. І тут ми підходимо до основного питання — про «якість» осіб, що намагаються пройти до нового парламенту, і про те, яким цей парламент буде.

ДИВІТЬСЯ, ХТО ЙДЕ!
Головною небезпекою знову залишаються потенційні «тушки». Найімовірніше, найбільш «тушкованими» можуть стати мажоритарні кандидати від опозиції в центральних і північних областях України. Вони менш ідеологізовані, ніж кандидати на Заході країни, і в них більше шансів виграти, порівнюючи з Південним Сходом, де ставку владою буде зроблено все ж на тотальну перемогу ПР. Саме з цих областей можуть прийти до парламенту дуже відомі й одіозні особи. Наприклад, від влади в Новоград-Волинському окрузі висуватиметься спікер Володимир Литвин. Але з ним принаймні в одному все зрозуміло: він не виряджається в шати опозиціонера, бо йому це просто не потрібно — у рідних пенатах і так спрацює «гречана демократія». А ось поява колишнього «директора парламенту» часів Кучми Олександра Волкова в списку «Батьківщини» по Сумській області викликає пригнічене відчуття того, що в БЮТ нічого не навчилися або ж просто не хочуть учитися, бо гроші вирішують усе. Якщо це не інформаційний епатаж самого Волкова, то що повинен думати виборець про партію і її нинішнього в.о. голови — Олександра Турчинова, якщо від головної опозиційної сили країни, чий лідер страждає за ґратами, висуваються такі «яскраві» особи?
У новому парламенті взагалі може бути фракція імені Кучми. Сам екс-президент уже оголошував, що може балотуватися в рідному окрузі, на Чернігівщині. Було це незадовго до закриття кримінальної справи проти нього. Тепер до Кучми знову є запитання. З останнього інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі першого заступника Генпрокуратури Рената Кузьміна: «У мене особисто немає жодних сумнівів у тому, що до Кучми будуть запитання і слідчий буде змушений повернутися до теми його участі в подіях, пов’язаних із загибеллю журналіста Гонгадзе». Тому в Кучми мотивація здобути парламентську недоторканість знову може загостритися. Балотуватися в Раду може і Віктор Пінчук — на відміну від інших олігархів, він не давав Януковичу слова не йти в нардепи, та й навряд чи його наважаться якимось чином зачіпати, якщо він виявить бажання балотуватися в окрузі. А якщо в парламенті опиниться ще й Віктор Медведчук (від любого йому Закарпаття), тоді в будівлі під куполом почнеться повне дежавю. Адже всіх цих людей можуть вибрати! Вони роздадуть ветеранам подарунки, відкриють одну-дві недобудовані школи, організують із десяток концертів — і підтримку їм забезпечено.

РАДА-2012: БІЙКИ, ЖАДІБНІСТЬ, НЕСТАБІЛЬНІСТЬ
Узагалі наступний парламент буде одним із найцікавіших за складом депутатів, а його каденція — одна з найнасиченіших в історії країни. Перш за все він буде дуже ідеологізованим. Там будуть і свободівці, і представники «російських партій» Південного Сходу (наприклад, може опинитися в парламенті глава партії «Родіна» Ігор Марков). Відповідно, парламент буде популістським і агресивним: у ньому вируватимуть пристрасті щодо мови, релігії, політичного курсу, питань історії тощо. Може доходити до регулярних бійок, адже аматорів вирішувати питання кулаками буде тепер більше: ті ж свободівці декларують себе політичними бійцями в прямому розумінні.
Новий парламент вирішуватиме питання стратегічного значення. Можливе долучення України до Митного союзу може статися при ньому. І цей факт знову спричинить сутички і склоки в стінах Ради.
Буде це також парламент «старої гвардії»: окрім кучмистів, добру половину його можуть скласти колишні чиновники помаранчевого режиму. І всі вони обстоюватимуть свої інтереси й захищатимуть свій бізнес.
До того ж нова Верховна Рада буде нестабільною — як неодноразово підкреслювали, виходячи з досвіду парламенту десятирічної давності, мажоритарники створюватимуть групи й фракції за інтересами й мігруватимуть відповідно до політичної кон’юнктури. Скуповування депутатів «методом Рибакова» та іншими аналогічними методиками стане необхідністю для створення ситуативної більшості, і «машина для голосування» від ПР не зможе вирішити всіх проблем, бо будь-якого мажоритарника, окрім найскомпрометованіших і «підвішених на гачок» податковою або іншими відомствами, буде складно контролювати.
Новий парламент продовжуватиме каденцію під час президентської кампанії 2014—2015 років. А це означає, що він відразу ж після обрання почне працювати з прицілом на цю подію, що багато в чому й зумовить майбутні пристрасті в Раді: там, очевидно, зберуться декілька майбутніх суперників Віктора Януковича, і кожен використовуватиме трибуну для свого піару й дискредитації конкурента.
І, нарешті, цей парламент буде дуже жадібним — навіть жадібнішим, ніж нинішній. Тому що, передчуваючи можливу зміну влади через три роки, нардепи «гребтимуть під себе» з усією можливою швидкістю. Попереду, зокрема, — земельна реформа, передання ЖКГ до приватних рук та інші реформи на кшталт «нахаплення капіталу».
Можливо, порівняно з нинішнім, за фактом цей парламент і буде певним оновленням у середовищі політичної еліти. Але не за суттю. На жаль, засобів проти «тушок» в Україні не винайдено, тому що це вигідно. Єдиними ліками може бути політична чесність, але це якраз не та риса, яка допомагає перемогти на виборах. На жаль. А від жадібності тим більше панацеї немає.
І все-таки шанс хоч щось змінити цими виборами є. Можливістю потрібно скористатися, інакше влада і її «тушки» точно вирішать за нас, як уже неодноразово було.
 

Коментарі