Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для ВН

     Зміст статті
1.  Крах СРСР – процес закономірний
2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період 
     «військового комунізму»
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС
13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. Роль США в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з аналізу причин Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 


 13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
 
 На мою думку – це найцікавіший, найбільш інтригуючий і найнеоднозначніший аспект досліджень істориків багатьох поколінь. Для себе як аналітика, політолога (в даному випадку), але не історика я такого завдання не ставив. Не можна підняти непідйомне, як казав класик. Я поділюся лише своїми міркування і спогадами стосовно того відрізку часу, учасником і спостерігачем якого я був та брав безпосередню участь у подіях часів ГКЧП і  краху СРСР.
  Але спочатку – деякі міркування про Окрему роль України в російській імперії. Сьогодні не є секретом свідчення науковців, політиків, державних діячів і військових різних епох, різних національностей, різних держав про те, що якою б потужною не була Росія, але її роль на геополітичній арені без України в її складі, була, є й буде непропорційно меншою (від економічного потенціалу України), ніж коли Україна була б складовою Росії. Я задумувався над цим феноменом. Дійшов такого висновку: росіяни більш войовничі і більш „безшабашні”, а українці - більш господарні і більш філософічні. Саме сплав цих якостей міг дати російській імперії синергетичний ефект, якби не російський шовінізм. Однозначною і головною складовою шовінізму є зверхність. Українці не терплять зверхності навіть від своїх власних очільників. Шовінізм породжував спротив українців, що не терпіли стану меншовартості, а синергетичний ефект втрачався на процеси декомпенсації. 
Російські аналітики розуміли роль України в Російській Імперії, але не могли „переступити” через свій шовінізм. Тому за часів СРСР управління КГБ СРСР в Україні було таким багаточисельним і потужним. Основним  завданням КГБ в Україні було: утримати в покорі Україну і українців у складі СРСР. Для забезпечення цієї метизастосовувався весь арсенал засобів: від пряника до кулі.
І якщо після ГКЧП всі керівні ГКЧПісти і КГБісти СРСР були відсунуті від посад в Росії,
то начальник УКГБ СРСР по Україні – Галушко, був прийнятий на роботу в ФСБ Росії на одну з керівних посад. Міністр внутрішніх справ України (часів Кучми) Білоконь теж знайшов притулок у Росіїї. Вам це не здається дивним? Мені - ні.
 
Україні не вдалося б безкровно вирватися з лап СРСР, якби Єльцин, наприклад, вийшов
переможцем у протистоянні з Горбачовим до моменту ГКЧП і очолив Політбюро ЦК КПРС. Єльцин не зупинився б перед застосуванням сили для репресивного утримання від розпаду СРСР. Але, оскільки Єльцин до цього програв битву за можливе керівництво СРСР, він вирішив бути першим хлопцем на селі, ніж останнім - у місті. Вирішив відроджувати нову російську імперію і розпочати з „низького старту” – з президентства Росії як суверенної держави. Я не вірю, що лякливий і хитрий перестраховщик Кравчук та ще більш лякливий, але і менш хитрий Шушкевич змогли б довести справу до повного суверенітету своїх країн без рішучого Єльцина. Без Єльцина  вони були б президентами, як президент Башкирії чи Татарстану. Президентами республік у складі СРСР.
        Єльцину був потрібен факт юридичного оформлення суверенітету України (в Росії     референдуму не було) для того, щоб денонсувати Договір про створення СРСР  і стати легітимним  президентом, президентом Росії. Росії не під СРСР, Росії не в складі СРСР, а Росії – Імперії. Єльцин використав факт референдуму в Україні (1-го грудня 1991 року) про незалежність і приєднався до вирішення власної мети – стати ПЕРШИМ в Росії. Референдум1 грудня 1991 року в Україні, проведенний серед її населення, носивлегітимно-похоронний характердля СРСР.
Саме Єльцин привіз у Біловезьку Пущу заготовлений макет Біловезьких Угод, які
після опрацювання й були прийняті. Ні Кравчук, ні Шушкевич нічого подібного не мали. Вони просто підтримали пропозицію Єльцина. Тому, віддаючи належне значенню Біловезьких Угод для долі СРСР, для долі України, Росії і Білорусі зазначу, що називати згадану трійку керівників „Біловезькими Зубрами” – не вірно і образливо для зубрів. Зубром там був лише Єльцин.
 
Але Єльцин думав переформатувати Росію в нову Імперію, в якій Україна і
Білорусь були б губерніями Росії. Докази? Росія Єльцина не дозволила поділити активи і пасиви СРСР, забрала Чорноморський флот, ядерну зброю. Навіть ескадрилья літаків, що втекла з незалежної України в незалежну Росію, не була повернута в Україну. На мою думку,  скандал з „Кольчугами” був організований Росією Єльцина, а прослуховування кабінету Президента України велося задовго до „плівок Мельниченка”, з часів СРСР, коли в ньому ще сиділи Перші Секретарі ЦК КПУ. Пробним каменем на міцність України і її цілісності були рішення Росії по Криму, Севастополю як  російських територіях. Коли не вдалася лобова атака на суверенітет України, розпочалася довготривала її облога. У 1997 році, тобто за за сім років до кінця каденцій Кучми і за два роки до свого самозречення від президентства,  Єльцин віддав команду на проектування Північного газового потоку в обхід України. Тобто, Єльцин задумував робити з Україною те, що робили і роблять його наступники, але тодішній економічний стан Росії ще не дозволяв зробити цього. Єльцин передав своїм наступникам свій план. Тепер він у дії.
    А Галушко і Білокінь стали потрібними Росії як носії інформації про агентуру КГБ і МВС
в Україні. Якась частина з них „віддалась” Україні, а якась залишилася вірною Росії. Галушко і  Білокінь були викриті і в Україні їм „світили”проблеми, але вони здатні організовувати роботу агентів російського впливу в Україні, сіпати за ниточки стосовно тих агентів, на яких мали компромат, здатні консультувати ФСБ Росії та ін., тому стали для Росії в пригоді. А як писав і розповідав мені особисто майор КГБ  СРСР Присяжнюк у 1991 році (який після цього загадково помер), в КГБ СРСР був обов’язково компромат на всіх працівників КГБ. Більшість з тих, хто дослужився до „папахи”, були пов’язані кров’ю, тобто зробили брудну справу – вбивство. І справи про це зберігаються й донині в „спецхранах” ФСБ Росії, зберігаються як „ниточки”, за які й досі можна сіпати...
І коли сьогодні кілька таборів колишніх КГБістів сперечаються між собою, який з таборів
більш український, а який антиукраїнський, то це „Театр Комедії і Оперети”. В кожному із зазначених таборів - „папахи”, генеральські лампаси, великі зірки на погонах і „грудь в орденах” СРСР. Як відомо, колишніх КДБістів не буває.
    Основним завданням КГБ СРСР по Україні було – боротьба з українським буржуазним націоналізмом і сепаратизмом. За погану чи добру боротьбу проти патріотів України вони отримували „папахи”, генеральські лампаси, великі зірки на погонах і ордени?! Це вміла гра, складова „мистецтва” КГБістів, яка нагадує мені анекдот 1968 року  після ізраїльсько-арабської війни: В Росії на Красній площі сидять два жебраки в традиційному одязі . Один - в арабському халаті з чалмою на голові, другий - в єврейському сюртукові з ярмулкою на голові. Підійшов перехожий, кинув кілька монет „арабу”, а єврею сказав: „ ти що, не розумієш, що після ізраїльської агресії тобі ніхто вже не подасть?” Коли перехожий відійшов, жебрак „араб” іронічно сказав жебраку єврею: „ И эот ґой ещё будет нас учить, как делать деньги”?
  
Не відрізнялися особливою „чистоплотністю” і партійні керівники республіки і областей.
Більшість із них мала в „арсеналі заслуг”справи по „здачі” КГБ СРСР своїх же колег – партійних керівників різного рівня. Тому партійні керівники першого ешелону в республіках (і Україна не виняток) боялися працівників КГБ республіки і блискавично „ублажали” їх забаганки. Рішення про підтримку ГКЧП у ЦК компартій республік прийшло не від Політбюро ЦК КПРС, а від ГКЧП, від КГБ СРСР. Політбюро ЦК КПУ намагалося його виконати і розіслало відповідні директиви в області України. Л.М. Кравчук був Секретарем ЦК КПУ, членом Політбюро ЦК КПУ і Головою Президії Верховної Ради України – одночасно.
З першого дня об’яви про ГКЧП, ми, представники опозиційної Народної Ради,
тримали зв’язок з Росією, з Русланом Хазбулатовим та іншими „однодумцями” щодо суверенітетів республік.Отримували інформацію про стан справ у Москві. Я, як тодішній член Президії Верховної Ради України, звернувся до Кравчука із запитанням: що він знає про долю Горбачова, про його істинний стан здоров’я, чи живий, чи зв’язувався він з Горбачовим за допомогою спецзв’язку? На що Кравчук напівроздратовано відповів: „Який Горбачов? Ви що не бачите, що в Москві вже інша влада?”Я зрозумів, що він здатний „лягти”під „нову владу”. Я йому сказав – не спішіть і не нервуйте. Судячи з того, що ми можемо розмовляти по ВЧ (спецзв’язку) з керівництвом Верховної Ради Росії, цей переворот - не класичний. Зв’язок не перерваний, Єльцин не арештований, інфраструктура (банки, залізниці, аеропорти, пошта) – не захоплені, значить, не все так погано. Кравчук шморгнув носом, це завжди означало, що він міняв думку, набуваючи впевненості. Тому всі його наступні бравурні розповіді про те, як він в перший день ГКЧП вийшов з партії, як він боровся проти ГКЧП і т.п. для мене виглядають гротесково. Кравчук залишав собі шлях для відступу і готував його на випадок, коли ГКЧП переможе. На другий чи третій день ГКЧП, до мене в кабінет зайшли мій перший заступник Михайло Швайка і секретар Комісії Олександр Барабаш. Вони майже прокричали: „Володимире Мефодійовичу, Ви не повірите, але другий день поспіль Кравчук приїздить на обід до членів Політбюро - в ЦК КПУ” (Секретаря ЦК, що  вийшов з партії – приймали на обід в Політбюро ЦК?). Я вийшов на подвір’я, де прогулювалися члени Президії Верховної Ради України Микола Білоблоцький і Василь Дурдинець. Мабуть, теж спостерігали за поведінкою Кравчука.  Кравчук вийшов з будівлі ЦК, помахав привітно рукою, сів у авто і від’їхав... Всі три дні заколоту ГКЧП вони постійно консультувалися, тому Кравчук і їздив на обіди в Політбюро ЦК КПУ. Виступи по телебаченню і пресі Першого секретаря ЦК КПУ Гуренка і Кравчука нагадували інструкції ГКЧП – працювати і зберігати спокій, не протестувати і не проводити акцій. Всі три дні ГКЧП, ми вимагали, щоб Президія прийняла постанову, що засуджувала антиконституційний переворот, здійснений ГКЧП, якою закликала б народ до непокори „новій владі”. Всі три дні представники компартійної частини Президії Верховної Ради на чолі з Кравчуком, Плющем та ін. уникали голосування з цього питання під приводом того, що Янаєв (керівник ГКЧП) все-таки віце-президент СРСР, давали завдання Олександру Коцюбі – „вивчити”... та ін. Але ні за суверенітет України, ні за визнання ГКЧП антиконституційним заколотом голосувати України ні в Президії, ні в  парламенті  комуністи не бажали. Це означає, що в цей період керівництво КГБ і Політбюро ЦК КПУ продовжувавало тримати „в шорах” не лише Кравчука, а й  весь склад комуністичної частини Президії Верховної Ради України і комуністичну частину парламенту. Якщо заперечити сказане, тоді залишається ще одне пояснення: Кравчук, Плющ та інші комуністи не приймали радикальних рішень, пропонованих нами, бо думали, що ГКЧП – переможе. Третього варіанту пояснень їх „нерішучості”– немає. Мали в запасі набір шапок... з червоною зіркою і...з тризубом... Мають і досі, бо й  досі.... (злі  язики) розповідають, що сім’я Кравчука залишилася російськомовною. А скільки партійних блоків і політичних забарвлень змінили за цей час Кравчук і Плющ? Не задали своїм однопартійцям чіткого вектору розвитку, не створили потужного українського кістяка, спинара, бо в самих його немає. Тому й успіх від їх діяльності міг бути успішним лише в результаті випадковості....
Підтвердженням висновку, що Кравчук грав „ і вашим і нашим” знаходимо в інтерв’ю його друга – Вітольда Фокіна від 04.02.2009 року: „Когда в августе 1991 года после форосской изоляции Горбачев вернулся в Москву, именно мне он позвонил по телефону и сказал: "Сейчас у меня в кабинете все первые лица республик. Мы обсуждаем кандидатуру на должность главы правительства страны. Единодушно названа ваша фамилия. Прилетайте завтра, в понедельник, занимайте кабинет Павлова и беритесь за дело". Почти не колеблясь, я спросил: '"Михаил Сергеевич, простите, но кто вам сказал, что я ваш сторонник?". Ответ последовал после долгой паузы: "По крайней мере,я не ошибся - вы честный человек. А Кравчук оказался прав". Я спрашиваю, был ли он против. Нет. Он сказал, что Фокин - хорошая кандидатура....”.  http://www.inosmi.ru/ukraine/20090204/247198.html
Тобто, навіть після того, як був проголошений Акт про незалежність України,
Кравчук посмів обговорювати з Горбачовим кандидатуру на посаду Прем’єр-Міністра СРСР!!!  Готовий був „вмонтувалися” керівником України в оновленому Союзі, якби влада Горбачова окріпла. Навіть пропонував кандидатуру на посаду Прем’єра „оновленого” Союзу. „Біловезький зубр”повів себе, як „березнева кицька”. Прочитавши „одкровення” Фокіна, я був вражений непізнаним мною потенціалом зрадництва і потенціалом цинізму п. Кравчука! Саме це „одкровення” заставило мене привідкрити завісу над деякими деталями „героїчної”поведінки п. Кравчука під час ГКЧП. Коли закінчував цю статтю,  в Україні розгорівся скандал, що Міносвіти (міністр Табачник) на безконкурсній основі замовило якійсь фірмі створення трьоххвилинного російськомовного  ролика і  заплатило за нього майже мільйон гривень. І ось сьогодні вияснилося, що президентом цієї фірми є той самий п. Кравчук, головою наглядової ради – Масол (Прем’єр- міністр за часів Кравчука), членами наглядової ради є - Азаров, Патон, Семиноженко. Ролик читачі можуть самі оцінити, подивившись його тут: http://www.pravda.com.ua/news/2011/05/25/6239192/.  Хто з Вас, шановні читачі, не погодився б отримати мільйон за створення такого „ролика”. Такого „шедевру”, та ще й поза конкурсом?!
Дерибан, скажуть читачі. Ні, це просто пан Кравчук знову, черговий раз в своєму
житті,  вміло „вмонтувався” вже й у нинішню команду, команду „професіоналів”. Це ще раз свідчить, що впродовж  свого життя не за ідею, не за ідеологію  боровся цей „російський продюсер”, а за власне місце під теплим сонцем.
 
Далі процитую вже опубліковані матеріали про період ГКЧП: „НРУ вже до середини дня 19 серпня підготував заяву з приводу державного перевороту в СРСР. У ній ДКНС ( ГКЧП), названо органом позаконституційним і незаконним. Рух закликав громадян України "створювати організаційні структури активного опору, які будуть координувати всеукраїнський страйк".
„Чимало компартійних функціонерів, керівників владних структур, підприємств, колгоспів та установ поспішили запевнити ДКНС у своїй лояльності. Зокрема, переворот підтримали Дніпропетровський, Житомирський, Закарпатський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Харківський, Чернігівський обкоми та облвиконкоми, партійно-радянська верхівка Криму, Кіровоградський, Криворізький та деякі інші міськкоми КПУ. Догідницьки повелося українське телебачення, терміново, з вірнопідданим коментарем подаючи перекладені українською документи хунти, водночас нещадно цензуруючи всі антипутчівські матеріали. У дні перевороту на телебачення й радіо не допускались представники демократичних поглядів. Жодної заяви, жодного звернення Народної ради, НРУ, демократичних партій і рухів не надрукували компартійні газети, не поширило Українське телебачення...”.
   „Не погоджуючись з перестраховочною позицією обережних противників і потаємних прихильників перевороту, частина членів Президії (В.Гриньов, О. Ємець, Д. Павличко,        В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський та В. Яворівський) оголосили власну заяву. У ній утворення та дії комітету з надзвичайного стану визнавалися антиконституційними і незаконними, проголошувалась підтримка демократичних сил Росії, в разі спроб захоплення влади у республіці народ закликався донепокори…„
   „Рішучий опір путчу було вчинено у Львові. 19 серпня до населення області з чіткими політичними оцінками антиконституційного перевороту і закликами бути готовими до громадянської непокори й загального політичного страйку виступили обласна Рада народних депутатів та Комітет громадянської згоди, провід Крайової організації НРУ і президія Демократичної спілки молоді Львівщини...
20 серпня відбулось велелюдне віче львів'ян, яке висловило обурення  державним переворотом, підтримку російській демократії, готовність захищати суверенітет України та законно обрану владу...
У Донецькій міськраді 19 серпня зібралося понад 50 народних депутатів республіки, обласної та міської Рад. Вони прийняли звернення до Президії Верховної Ради України та до жителів міста, в яких заявили про категоричне невизнання ДКНС. Донецький страйкком готував загальношахтарський страйк.
Осередків опору військово-партійній хунті в Україні було чимало. Головною силою спротиву комуністичній диктатурі стали демократичні партії і рухи, оновлені Ради, політики й національно свідомі люди”. http://sevvpussit.webhop.org/HistoryUA/11/course/CDC01E88A477E10BC22571700045F12A.html
Якщо прочитали, серед яких обласних і міських комуністичних організацій  України знайшли підтримку заклики заколотників - ГКЧПістів, то ви побачите, що вони майже повністю співпадають з тими регіонами, в яких найвища підтримка Партії регіонів і комуністів на останніх виборах. „Жив курилка”.Саме ці регіони найбільше потерпіли від геноциду, саме в ці регіони було завезене неукраїнське населення взамін винищеному, саме ці регіони виступають проти визнання голодомору геноцидом, саме в цих регіонах ходять під червоним прапором, саме в цих регіонах державна мова „не в почоті”. „Жив курилка” з ВЧК-НКВД-КГБ. Потрібен час, щоб менталітет став українським. Потрібні терпіння і наполегливість, щоб ХАХЛИ стали українцями. Лише тоді можливі зміни на краще.
    Для завоювання незалежності зіграв позитивну роль фактор краху ГКЧП і страх комуністів перед гіпотетичним покарання за їх активну участь в ньому і його публічну підтримку. Пам’ятаю, після засідання Президії Верховної Ради України, що відбулося після краху ГКЧП до мене в кабінет з невеликим інтервалом почергово заходили двоє комуністів – двоє Голів Комісій, тобто моїх колег (по рангу посад) і задавали мені одне і те ж запитання: „Мефодійович, як ти думаєш, що тепер  буде з нами?” Ними керував страх. Я зрозумів правдивість твердження, що „смажений півень”  – не промахується.
   Я відповідав: „Погляньте, що робиться в Москві – йдуть повальні арешти всіх членів ГКЧП. Деякі з них пускають собі кулю в лоб. Думаю, що і тут, в Україні, будуть арештовані всі, хто підтримав спробу антиконституційного перевороту в СРСР у складі ГКЧП, хто був призначеним в якості заступників ГКЧП по Україні, хто входив в український республіканський штаб ГКЧП, хто розсилав телеграми в області, райони, міста, села з вимогою визнавати єдину владу в СРСР – ГКЧП.”
„Що ж робити, друже, порадь?” Я їм відповідав, що для того, щоб їх не  арештували, на територію України не повинна поширюватися юрисдикція законів СРСР, тобто вони мали проголосувати за Акт про незалежність України і тим самим проголосували за збереження своєї свободи і життя. «В такому випадку, - сказав я  -  ми обіцяємо, що  не видамо вас до суду над вами в СРСР. Я розумію, що моя пропозиція щодо голосування за суверенітет йде врозріз з Вашою ідеологією, але... вибирайте: тюрма в СРСР Вам забезпечена, а в незалежній Україні – свобода». Спрацювало! Згадана інформація миттєво облетіла комуністів Верховної Ради України і їм сподобалася ... бо 24 серпня 1991 року Акт про незалежність України був прийнятий Верховною Радою України майже одноголосно. Компартію України заборонили Постановою Президії Верховної Ради України, 20 Членів якої (із двадцяти семи)  на момент  прийняття згаданої Постанови – були комуністами. Це підтверджує, що не комуністична ідеологія була для них як партійних секретарів визначальною. А інстинкт самозбереження. Самозбереження себе, бажання бути й надалі  в „обоймі” наступних керманичів української незалежної держави.
Тобто, цілі в демократів і партократів при голосування за незалежність України були різними. У демократів – забезпечити високий рівень життя для громадян України. В комуністів (Партії регіонів – як модифікованої частини вихідців з тієї ж компартійної „обойми”) - забезпечити високий рівень життя для себе - коханих. Залишаються вони різними і донині. З двадцяти років незалежності при владі демократи були всього п’ять років (2005- 2010 р.р.). Слід визнати, що в період  керівництва державою демократів  (2005-2010 р.р.),  життєвий рівень населення суттєво зріс і був вищим, ніж в періоди правління Кравчука і Кучми.Після здачі позицій Януковичу і партії регіонів життєвий рівень став різко знижуватися і сягнув нинішнього рівня, рівня  жалюгідного існування.
 Свою позитивну частку в проголошенні і створенні незалежної України все-таки зіграв факт висунення саме Кравчука на посаду Президента, оскільки, вся пропагандистська машина КПУ до 1-го грудня 1991 року була задіяна як на агітацію за його обрання президентом України, так і на агітацію за незалежну Україну, в якій він знову міг би залишатися при владі. А з ним – уся комуністична рать. На агітацію саме  в тих регіонах, які на березневому референдумі (1991 року) проголосували за збереження СРСР. Але з тієї ж пори різко посилився черговий раунд пропаганди проти РУХівців як представників „деструктивних сил”, що не вщухає й донині.  В цієї пропаганди „ноги ростуть” з епохи комунізму. Носіями цієї пропаганди були і залишаються кілька разів перефарбовані комуністи, що стали капіталістами.
 
 
14. Роль КГБ СРСР, Армії в ГКЧП

Генерал-лейтенант КГБ увідставці Ніколай Лєонов сказав:«Запад очень хотел разрушить Союз, но всю «грязную работу» мы сделали сами»
  Москва втратила лідируюче значення в СРСР. Москви політичної вже ніхто з парламентів республік не боявся, а силу армії застосувати проти всіх республік одночасно було неможливо, в т.ч. через її інтернаціональний склад, здійснити вибіркові і точкові репресії стало неможливо, бо КГБ перестали боятися з початком ГКЧП. Під час ГКЧП КГБ СРСР було деморалізоване і вже нічого собою не являло. Офіцери армії і співробітники спецслужб побачили, що їхнє керівництво виступає проти законно обраних керівників республік, керівника партії, головнокомандувача Збройних сил і проти народу - одночасно. Деякий час вони перебували в стані паралічу. Як офіцери вони не могли виступити проти своїх командирів, але й не могли змиритися з арештом головнокомандувача. Як комуністи – не могли погодитися з арештом Генсека. Як громадяни - не могли виступити  проти народу. Як люди з вищою освітою – усвідомлювали, що влада і повноваження ГКЧПістів- нелегітимні, само призначені. Як законослухняні – знали, що надзвичайний стан узаконити може лише парламент. Як офіцери, навчені безкінечними „підставами”, не бажали виконувати усні накази, а видавати письмові накази на придушення опору населення і на арешти керівників республік не ризикнув сам „тремтячорукий колектив” ГКЧП. Саме тому і офіцери і цивільний народ залишились живими, а до керівників ГКЧП не були застосовані репресивні міри „со всей строгостью закона военного времени”. Феномен  ГКЧП став «точкою неповернення», за якою існування СРСР  стало неможливим навіть теоретично.
  Якщо до ГКЧП  на запитання  референдуму 17 березня 1991 р.: „Согласны ли вы сохранить Союз, согласны ли вы его сохранить обновленным, и считаете ли вы, что там должны соблюдаться права человека” більшість жителів України проголосувала „ЗА”, то після ГКЧП, що цілих ТРИ доби (з 19 до 21 серпня 91 р)„чудило” під музику з Лебединого озера  і висвітлило суть і зміст оновлення Союзу і масштаби забезпечення прав людини. В Україні відбувся черговий референдум (1-го грудня 1991 року), на якому  вже 90% відсотків її  громадян сказали рішуче НІ „оновленому за допомогою ГКЧП” Союзові, проголосувавши за Незалежність України. Ось Вам  роль ГКЧП у зміні менталітету і бажань українців. Хто були члени ГКЧП? Комуністи, КГБісти і росіяни – одночасно.. Хто підтримав в Україні ГКЧП? Комуністи і КГБісти. Хто проголосував у Парламенті за Акт проголошення незалежності? Всі. РУХівці, комуністи і КГБісти. Хто підписав Біловезькі Угоди? Комуністи. Хто отримав всю повноту влади після останнього референдуму 1991 р. і утримував її аж до 2005 року? Комуністи і КГБісти. Хто сьогодні виступає за втрату суверенітету Україною і її входження в „оновлений”Союз? Комуністи і КГБісти. Яка частина виборців їх підтримує на парламентських і президентських виборах? Чотири відсотки! NOCOMMENTS!
Чому ж не вдався ГКЧПістський заколот?
Керівні гэкачепісти були „далекими” людьми, але опинилися вони у владі не випадково. Опинилися за російським комуністичним принципом комплектації керівництва СРСР, комплектації керівництва всіх гілок влади за ознакою російськості, що була однозначним синонімом радянськості. Боротися за свою владу вони не вміли, не могли і не знали як, що і підтвердилось швидким придушенням заколоту – придушенням у зародку. Де-факто виявилося,що вони не були готові його і очолювати. Не дивлячись на те, що були військовими, плану операції вони не зуміли розробити (на наше щастя). Вони не знали, для чого їм влада і не усвідомлювали, що з нею робити надалі і яку країну вони надалі мають будувати. Це ще раз характеризує,якого рівня професіоналізму (авантюризму) кадрів партія призначала на керівні посади в СРСР. Народ, армія іспецслужби їх не підтримали, бо відчули їх чужими і небезпечними, створення ГКЧП - незаконним, а їх методи „наведення порядку”– неприйнятними.
Вважаю, що роль ГКЧП слід охарактеризувати наступним чином:
- ГКЧП став детонатором, що запустив ланцюгову реакцію розпаду СРСР
- в результаті ГКЧП процес розпаду СРСР став незворотнім.
 
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів

Останнім „цвяхом у домовину”СРСР стала Біловезька Угода, після якої держави світу масово визнали міжнародну правосуб’єктність України та інших держав – колишніх республік СРСР. Одними з перших заявили про це Польща, Канада, США, Італія, Бельгія, Індія, Японія, Китай, Австралія, країни Латинської Америки, Скандинавії та ін.До підписання Біловезьких Угод міжнародну правосуб’єктність України визнали лише Польща та Канада.
Роль „Біловезьких зубрів” медичною термінологією можна сформулювати наступним чином:
- СРСР як пацієнт був важко хворим, в результаті відмови республік підписати новий Союзний договір до 19 серпня 1991 р.  ГКЧП, замість надання йому швидкої допомоги, помилково вчинило спробу акту евтаназії. Пацієнт попав в реанімацію, у пацієнта настала фаза агонії, що завершилася смертю. Єльцин, Кравчук і Шушкевич своїми підписами Біловезьких Угод зафіксували (наче актом судмедекспертизи) факт настання смерті пацієнта - СРСР, в результаті чого відродилася Незалежність усіх держав, в т ч. і України. «Біловезькі Угоди» - це лише фінальний документ, що юридично оформив ментальний розпад, котрий відбувся, фактично, до цього, і котрий формувався практикою і сутністю радянської держави. Формувався попередніми десятиліттями в шлунках, головах, душах і серцях громадян СРСР. 

Завершення тут:
16. Роль США в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з аналізу причин Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 
 

Коментарі