Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для ВН

      Зміст статті
1.  Крах СРСР – процес закономірний
2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період «військового комунізму»
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 10. Огляд фінальної стадії краху СРСР  (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС
13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. РольСША в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з   аналізу  причин  Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 

3. Крах доктрини комуністичної економіки в період «військового комунізму»
Більшовики на чолі з Лєніним  з листопада 1917 по січень1918року зуміли психологічно «купити» частину населення  популістськими Декретами «О мире» і «О земле» «О печати», «О признании контрреволюционным действием
всех попыток присвоить себе функции государственной власти», Декларацією «Прав трудящихся и всего эксплуатируемого народа». Але більшовики узурпували владу в результаті розгону «Учредительного Собрания» через те,  що партія Лєніна отримала на виборах у нього «підтримку» від населення лише в 24%. Після цього (5-го січня 1918) року рішенням Урицького всі мітинги і збори трудящих були заборонені під загрозою розстрілу. Епопея з демократією в Росії, протримавшись неповних два місяці, була завершена назавжди. Після цього почався етап розвитку російської державності «совєцкого зразку», тобто розпочалася ера диктаторсько-терористичниго способу управління державою.  Більшовики, взявшивладу, задекларувалиідею Рад, але тут же замінили її диктатурою, про яку Ленін писав:«…Диктатура есть власть, опирающаяся непосредственно на насилие..., не связанная никакими законами...”.
 
     Але повернімося до практики побудови економіки комунізму в період з 17-го року і до впровадження НЕПу. В 1917 році ліквідована приватна власність, конфісковувалось  приватне майно, введена державна монополія на торгівлю хлібом, заборонена приватна торгівля і ринок,  запроваджена «продрозверстка», за якою сільськогосподарська продукція конфісковувалася у її виробників у розмірах, що не дозволяли забезпечити її просте відтворення,  впроваджена натуралізація оплати праці, за якою гроші були скасовані, а працюючі отримували не зарплату - продуктові набори(рівні й одинакові для всіх працюючих). Була здійснена мілітаризація економіки, введена трудповинність, а на підприємствах – система  робітничого самоуправління. Введена Продовольча Диктатура, за якою всі продукти харчування централізовано забиралися у виробників і централізовано розподілялися серед населення. Створені «продзагони» - збройні загони для «реквізиції» продовольчих товарів у селян. За ініціативою Лєніна створена ВЧК( орган диктатури пролетаріату) для боротьби з контрреволюцією і саботажем, яка була настільки повновладною, що ряд членів ЦК РКП(б) у 1918 році навіть намагалися засудити «повновладдя» ВЧК, яка ставила себе вище Рад, і  вище партії. ВЧК, яка була «напичкана преступниками, садистами и разложившимися элементами люмпен-пролетариата» як казали Бухарін і Петровський. Але Лєнін, Сталін, Свердлов і Троцький жорстко розкритикували «мягкотелость противников террора». Натомість, згодом ВЧК отримала право «непосредственного расстрела», тобто право  розстрілу без суду і слідства, яким користувалася  до 1922 року. Запроваджена строга централізація і регламентація суспільного і економічного життя, військово-наказова система управління суспільством, одним словом – була запроваджена політика «військового комунізму» Але працю могли отримати не всі. Безробітними були в першу чергу політичні опоненти, священники, царські військовослужбовці і царські держслужбовці. Для них були відкриті концтабори і введена трудповинність (так що «товариш» Гітлер не був піонером у застосуванні концтаборів). Але робочих місць за фахом не було. Їх вимушені були або харчувати, щоб дотриматися принципу «хто не працює, той не їсть», або розстрілювати. Ширшої практики набув другий варіант. Ми не зможемо проаналізувати всі аспекти «військового комунізму» в цій статті, тому зупинимося лише на його економічній моделі і трансформації її форм. Вона майже нікому не відома навіть в тому рівні деталізації, який я тут наведу. Не відома, бо Історія ВКП(б) - Історія СРСР, про неї «соромливо замовчувала», а матеріали «сцецхранів» залишаються закритими і при  нинішній  владі сучасної Росії. Мабуть через те, що діяльність партії і органів ВЧК постане тоді «у всій красі». А нинішня влада в Росії очолюється вихідцями саме з цієї когорти. Нижченаведена практика впровадження економічної моделі комунізму не була відома навіть теоретично підкованим комуністам епохи «розвинутого комунізму з людським обличчям», а нинішнім безграмотним комуністам-боротьбістам  – і поготів. Вони не знають своєї історії – тому й чудять донині. Тому я трішки відкрию завісу утаємниченості цього періоду -  в першу чергу для них, і одночасно - для допитливих і бажаючих.
       Отже, в період «Військового комунізму» (1918-1921р.р.) були відмінені і зліквідовані гроші і запроваджена натуроплата працюючих.
       Через кілька тижнів після запровадження натуроплати вияснилося, що розмір продуктового набору для працюючих не враховує кількості їдоків у сім’ї, тому уряд Лєніна змушений був корегувати розмір продуктового пакету з поправкою на членів сім’ї. Було введено 4 списки  розподілу. Але при цьому відійшли від рекламованого принципу «рівна винагорода за рівну працю» і перейшли до принципу розподілу, характерного розвиненому комунізму «від кожного - по можливості, кожному - по потребі».Але й цей принцип протримався не довго. Виявилося, що мусульмани і євреї не хочуть їсти свинини, а  захворювання членів слов’янських сімей вимагали різних видів дієти у відповідності з  хворобами, тобто різної структури продуктових пакетів. Тому однакові за набором продуктів пакети не могли задовольнити принцип «кожному - по потребі».Економісти, і господарники переконували Лєніна знову ввести гроші як всеохоплюючий еквівалент, як безумовний цивілізаційний інструмент.  Лєнін, що був упертим марксистом – не погодився і сказав: якщо не влаштовують продуктові набори, тоді видавайте робітникам вироблену продукцію, а вони самі нехай обмінюють її на ті продукти, в яких відчувають потребу. Але й ця система виявилася нежиттєздатною. Люди не могли досягти еквівалентного обміну. Наприклад, за один метр тканини в межах розташування фабрики, де її ткали, не можна було щось виміняти взагалі, бо всі працівники фабрики міняли у своєму регіоні тканину. Наприклад: за один метр тканини можна було виміняти восьмушку хліба або четвертинку куска мила. А коли від’їдеш туди, де виробляють мило, то там за таку ж кількість тканини можна було роздобути десяток кусків мила, виїхавши в село – подалі від міста - можна було за тканину роздобути десяток буханців хліба. Економісти знову почали наполягати на впровадженні грошей. Лєнін впирався, гроші вважав одним із інструментів обману робітників і їх експлуатації капіталістами. Але й цей  витвір Лєніна прийшлося відміняти, бо це призводило до нееквівалентності обміну, за яку ратував Маркс і за яку «вчепився» Лєнін. Знову - делегації до Лєніна не лише економістів, але вже і деяких партійців, а особливо – самих робітників. Але Лєнін знову навідріз відмовився запроваджувати гроші і зло вигукнув:«НЕ еквівалентний обмін кажете? Буде еквівалентним!» У результаті його доручення  були розроблені «Еквівалентні Таблиці», в яких було описано, який товар на яку пропорцію іншого товару дозволяється міняти. Там, де з’являється заборона (чи дозвіл) має бути і контроль за їх виконанням і покарання винних за відхилення. Тому були створені «мінові» місця, де мав відбуватися обмін, створені губернські еквівалентні комісії, що мали слідкували за еквівалентністю обміну у відповідності до пропорцій, визначених еквівалентними таблицями. І ось робітник, відпрацювавши зміну, брав товар, що випускало підприємство, де він відпрацював, і ще одну зміну ходив і обмінював зароблене.
 Під наглядом еквівалентних комісій мав виміняти свій товар на ті товари, в яких мала потребу сім’я. Звичайно, що кожного дня робітник не мав змоги працювати в дві зміни, тому почали міняти товари не на день, чи навіть тиждень, а на місяць. У результаті частина продуктів псувалась. А при закупівлі «про запас» швидко зникли з товарного обміну цілі групи товарів. Там де наставав дефіцит – з’являвся чорний ринок і спекуляція на дефіциті. А це вже - розстрільні статті. До товарного обміну, окрім ЕКВІВАЛЕНТНИХ комісій, були підключені органи ВЧК (Як би ви відносилися до того, що кожен раз з вами в магазин йде «оперуповноважений» і наглядає, щоб ви не купили більше, ніж він вважає за достатне для вас, або щоб ви не купили якийсь товар, якщо він вважає що він вам НЕ потрібний?).  У результаті запровадження „еквівалентного обміну”страждання населення від пошуку і придбання потрібного товару посилилися. Уявіть собі, що вам, власнику рулону тканини, потрібне ліжко. Але власнику ліжка не потрібна тканина. Йому потрібен метал. Він не поміняє ліжко на тканину за еквівалентом, зазначеним в „еквівалентній таблиці”. Ви з тканиною йдете шукати метал, щоб потім його обміняти на ліжко. Знайшли. Повернулися до власника ліжка, а він його вже виміняв на метал в іншого „міняли”. У вас на руках залишається непотрібний вам метал. Знаходите іншого власника ліжка, але йому метал не потрібен, а потрібен хліб, Ви йдете шукати власника хліба, але власник хліба каже, що йому не потрібен метал, а потрібна молотарка... і т. д.....  І такими варіантами „оплати” праці,  на повному серйозі, практикували комуністи кілька років. Відмінили гроші як надбання цивілізації, як загальний еквівалент, як міру вартості, як інструмент оплати, тільки тому, що цього вимагала теорія комунізму. Ця теорія рекламувала, що комунізм - це суспільство без грошей. Це нормально, чи неадекватність?  Практика безгрошового товарного обміну призвела до суцільного дефіциту.  Дефіцит породив голод, незадоволення і, як наслідок - заворушення і бунти працюючих робітників.  Голодні бунти. Бунти придушували. Назрівала масова контрреволюція, основною рушійною силою якої був той же пролетаріат, що допомогав більшовикам прийти до влади.  Не дивлячись на лозунг «смычки города и деревни», економічні зв’язки міста з селом були знищені. Тоді Лєнін погодився на впровадження грошей і з досадою сказав: жаль що не вдалося зразу побудувати Комунізм, мабуть до його побудови пройде ще три-чотири з’їзди партії (тоді вони проводилися  щорічно). Лєнін не розумів, що писанина Маркса про комунізм, то не була чітка теорія, а нічим необґрунтовані догадки, політ фантазії Маркса, або просто – концепція. Еволюції виробничих відносин і їх переростання в комуністичні Маркс не розробив, і якщо по правді – то він до них і не приступав.
Але Лєнін сказав, що потім, згодом (через 3-5 років) ми всеодно знищимо гроші, а з цього «презренного металла» (золота) побудуємо туалети.  Теоретичний комунізм, за теорією Маркса, що мав привести до зникнененя держави як інституту примусу, на практиці призвів до зворотнього – до гіпертрофованого державного контролю у всіх сферах життя людей і в  масштабах значно більших , ніж при капіталізмі. Будь-яка спроба перешкодити тотальному контролю розцінювалася партією більшовиків як саботаж, а за саботаж – розстріл у позасудовому порядку. Розвалюючи Російську Імперію задля побудови демократичного суспільства, більшовики перетворили Росію на тоталітарну державу з репресивною машиною управління. З лозунгом „грабуй награбоване”. Ось Вам теорія, а ось практика Комунізму!
       Лєнін погодився на впровадження грошей, але з комуністичним їх розподілом серед працюючих. Лєнін  не був обізнаний з теорією грошового обігу, а в тій частині, що знав – був опонентом самій теорії, тому він запропонував якомога більшу частку грошової  виручки підприємств розподіляти серед робітників, бо «дикі капіталісти» недоплачували пролетаріату: нехай при комунізмі він заживе «на широку ногу». У результаті реалізації лєнінської грошової політики виникла наступна ситуація: виручені гроші роздавали на підприємствах,  що виробляли як товари споживання, так і основні засоби виробництва, але продавати засоби виробництва було нікому – приватна власність була заборонена .  Продавати засоби  виробництва приватним особам було заборонено. Підприємства, що мали закупити засоби виробництва,  не мали грошей, бо гроші виручені від продажу своєї продукції були також роздані своїм робітникам. Окрім цього держслужбовцям оплата праці з бюджету проводилася за рахунок прямої емісії.  На одному кінці накопичилась нереалізована продукція, а на руках у населення з’явилась маса неотоварених грошей. В обігу з’явились царські кредитні білети, «думські гроші», керенки, цінні папери і рублі-«совзнаки». Розпочалися грошова анархія, щоденна девальвація рублів-«совзнаків» і інфляція  миттєво переросли в гіперінфляцію. Півень на базарі став коштувати мільйон рублів (коли при царизмі корова коштувала 7 рублів). За таких умов селяни знову перестали продавати свою продукцію (зерно і м’ясо), оскільки виручені від продажу кошти до вечора того ж дня миттєво знецінювалися. Знову почали назрівати голодні бунти серед робітників. Знову розпочалося примусове вилучення продуктів у селянства. .Розпочався перший голодомор комунізму в1921-му, який тривав до1922 року.   
         І лише з початком першого голодомору сталося історичне прозріння Лєніна щодо утопічності комунізму. Лєнін весною 1921 року погодився на заміну «продрозверстки» продподатком, тобто на паліатив наступної реформи,  що називалась НЕПом.Але право на впровадження грошей в обіг, у відповідності із законами грошового обігу і приватної власності,  Лєнін надав лише в жовтні 1921 року, тобто погодився на повноцінну відмову від комунізму і реставрацію капіталізму в Росії лише в жовтні 1921 року. З впровадженням НЕПу продукти харчування не з’явилися одномоментно, бо селяни не вірили, що це «всерйоз і надовго». Тоді в «робітничого селянства» знову почали силою відбирати сільгосппродукцію. Знову розпочалися стихійні, але епізодичні бунти селян. Тоді ж Лєнін  сказав:«Що ж ми натворили, комунізм неможливий, теорія Маркса – мертва». На початку 1922 року була проведена перша деномінація «совзнаків» у співвідношенні
1:10 000, Почали мріяти про стабільну грошову одиницю, яку пропонували назвати «революційною», «федералом», «гривнею», «целковим» чи «червонцем».У зв’язку з тим, що в Україні (при УНР) вже була впроваджена гривня як своя валюта, а «целковий» асоціювався зі срібним царським рублем, то зійшлися на назві нової валюти – червонець,. Поки йшли спори, як назвати нову валюту, поки друкували нову валюту – темпи інфляціяї знизилися, але не зупинилися. Друга деномінація «совзнаків» з одночасною заміною на червонець була проведена в жовтні 1922 року  в співвідношенні 11 400 «совзнаків» за 1 червонець, який мав бути забезпечений золотим запасом Росії. Але й тут обманули пролетаріат - вільного обміну паперових червонців на золото так і не допустили, але золоті царські монети продовжували бути в обігу. З того часу й розпочалася  реалізація повноцінної НЕП, при якій російський золотий червонець (за аналогом золотого червонця Миколи Другого, розстріляного за вказівкою того ж Лєніна) став навіть конвертованою валютою. У 1925 році розпочалися його котирування  на Лондонській і Берлінській біржах, а потім і на Віденській біржі, в  Римі, Константинополі, Ризі і Шанхаї. Але повернімося до долі самого Лєніна. Лєнін, зневірившись у реалістичності комуністичної теорії за 4 роки невдалих експериментів з її реалізації, погодився на повноцінну реставрацію капіталізму в Росії лише в жовтні 1921 року, а розпочата її повна реалізація - наприкінці 1922 року. У зв’язку зі зневірою Лєніна в реалістичність комунізму в нього особисто виникли тертя і проблеми з соратниками по партії. Одні політичні соратники називали Лєніна зрадником комунізму і пропонували його знищити фізично, інші - посадити в «психушку», треті – арештувати, але всі зійшлися на тому,  що Лєніна від влади слід відсторонити. Єзуїтський вихід, що всіх влаштував, запропонував Коба (СТАЛІН): від влади Лєніна відсторонити під приводом важкого стану здоров’я і тримати його безвиїзно в Горках  під домашнім арештом. Офіційно об’явити, що  задля успіху лікування і щоб „не тривожити” вождя. З  впровадженням НЕПу тимчасово погодитися, бо ситуація була надто загрозлива. У випадку невдачі НЕПу – списати все на Лєніна. В випадку успіху - Лєніна возвеличити, але до влади більше не допускати. Лєнін був «геніальним» організатором вбивства мільйонів людей, але слід віддати йому належне - Лєнін був настільки гнучким, що на протязі чотирьох років зумів організувати розробки і добитися  почергової заміни вищеописаних чотирьох  економічних моделей натуроплати (бартерного розподілу) і двох варіантів грошової оплати (грошового обігу), доки не навернувся до вірного шляху – до НЕПу, тобто до ринкової економіки, до економіки, яку нищив у 17-му році, проти якої організовував збройну боротьбу. Погодьтеся, що згадану метаморфозу вчинити зовсім не просто, і негеніальній людині вона була б не під силу. Я привів тут  лише суть перетворень здійснених під його керівництвом. Звичайно, що у форматі одного розділу багатоаспектної статті, описати деталізовано згаданий період – неможливо.
        Я не бажав би, щоб читач подумав, ніби то я ідеалізую Лєніна. Зовсім ні. То був деспотичний організатор вбивства, як індивідуального так і колективного. Існують цілі зошити з переліком прізвищ, під якими вердикт Лєніна на їх знищення в позасудовому порядку. Лєнінознавець Латишев , аналізуючи архіви КГБ , дійшов висновку, що Лєнін відповідальний за масове знищення співгромадян в позасудовому порядку, коли власноручно складав списки людей на знищення.  Лєнін був «геніальним» організатором вбивства мільйонів людей . Але  потрібна багатотомна монографія, а її написання стане можливим лише тоді, коли відкриються московські «спецхрани» зі всіма  документами за згаданий період. Коли  Москва дозволить їх  відкрити? З однієї сторони КГБ був правонаступником ВЧК, що творили репресії, тому – „незручно”. З іншої сторони, комунізм виявився міфом, тому КГБістська Москва  від продовження його будівництва в незалежній РФ  відмовилася. Знову „незручно” відкривати архіви, бо постане запитання : ВЧК-КГБ  чинила репресії заради реалізації міфів, то чи виправданими були їх дії? Якщо ні, то їх слід осудити як організації злочинні. А як же тоді бути з погонами полковника КГБ прем’єра Росії? Йому ж прийдеться тоді від них відмовитися.
 
      І якщо ви думаєте, що громадянська війна в Росії (травень 1918-1922 р.р.) була розпочата білогвардійськими офіцерами і ворогами радянської влади, то ви глибоко помиляєтесь. Громадянська війна була спровокована і розпочалась з голодних бунтів робітників і селян і інших  КЛАСОВИХ соратниківбільшовиків у жовтневому перевороті, яких він майстерно відсторонив від влади, ліквідувавши Установчі Збори, замінивши їх владою ВЦВК і бутафорським органом - Всеросійським з’їздом Рад, який аж  до 1925 року не мав  конституційно визначених повноважень. У лютому 1918 року була запроваджена політика «червоного терору», що тривала до 1922 року і підсилила опір громадян. Повстаннями  були охоплені  Сибір  і Поволжжя, Дон, Кубань і Україна, Тамбовщина. Всі вимагали зміни аграрної політики, ліквідації диктату РКП(б) і терору ВЧК, вимагали скликання нових Установчих Зборів на основі вільного виборчого права. Більшість інтелігенції емігрувала, а більшість з поміж тих, хто залишився – розстріляні. Наступила епоха руїни і деградації.
Більшовики жорстоко «заспокоювали класових соратників» кулями і бойовими отруюючими  газами, забороненими до застосування навіть в умовах війни (так що «Хімічний АЛІ» - соратник Саддама Хусейна, що застосував гази для «примирення» курдів через півстоліття після більшовиків, вже не був оригінальним).
      Влада робітничих селянських і солдатських депутатів фактично була ліквідована  5 січня 1918 р. в результаті розгону Установчих  зборів і замінена диктатурою партії і терором ВЧК. До голодних бунтів робітників і селян (соціальної опори комуністів) приєдналися ПОЛІТИЧНІ І КЛАСОВІ ОПОНЕНТИ – кадети, колишні фабриканти, капіталісти та царські офіцери , що організували військовий супротив масовому вбивству більшовиками беззбройних  громадян - своїх недавніх соратників. Приєдналося духовенство, а патріарх Тихон освятив збройну боротьбу проти більшовизму. Далі цей процес  за масштабами вилився в реальну війну - громадянську.
   Основою  регулярних частин «червоних » солдат в комуністичній Росії були добровольці з «продзагонів», напівкримінальні і відверто кримінальні елементи, яких мобілізував і об’єднав лозунг „грабуй награбоване”! Але, масово награбувавши, вони так само масово покидали військову службу – теж добровільно. 9 червня  1918 року  було введено обов’язкову військову повинність. Але солдати ( вихідці  саме з робітничих і селянських сімей, бо царських військових і вихідців із сімей «нетрудового сословія» в армію не приймали) продовжували масово дезертирувати з армії, у зв’язку з чим Голова Реввійськради Росії Троцький увів систему заручництва, за якою розстрілювали членів сімї дезертира.
       У місцях боїв з білогвардійцями більшовики практикували «живі щити» - попереду загонів Червоної Армії гнали беззбройних жінок і дітей робітників і селян, яких зганяли звідусіль, де заставали в місцях військових дій. А жертв „живих щитів” було наказано відносити на „звірства Білої Гвардії”. Так що в казку про гуманну владу робітничих, селянських і солдатських депутатів після жовтневої революції може повірити лише зомбований комуністичною ідеологією, якому невідома комуністична практика. Практика вбивча.
        Чому ж тоді в громадянській війні перемогли саме «червоні шаровари»? Тому що «білий рух» був малочисельний, роздрібнений і розпорошений по околицях, його імідж було зіпсовано співробітництвом з іноземними інтервентами. А також тому, що «червоним шароварам» було надано право повного і безмежного пограбування захоплених територій, вони звільнялися від відповідальності за насилля і  жорстокість (що було повторено потім  солдатами Гітлера), від відповідальності за нестримне п’янство (відображено у фільмі «Чапаєв»). Тому, що за відмову від «добровільного» вступу в «червоні шаровари», за непослух командирів і дезертирство – запроваджена смертна кара в несудовому порядку. І  не лише для  відмовника від мобілізації, не лише для бійця - дезертира, але й для членів їх  сімей. «Загранотряди» появилися тоді ж. Завданнями «загранотрядів» було – розстрілювати відступаючих «червоних шароварів» і цивільних людей, яких виставляли попереду «червоних шароварів» при атаці «білих». У «червоних шароварів» була альтернатива: або нищити «білих» і при цьому (можливо) залишитися живими, або відступати і отримати кулі від «загранотрядів». У «загранотряди» набирали криміналітет, а командували ними комуністичні фанати. Підпорядковувалися «загранотряди»  ідейному натхненнику їх створення і застосування – Троцькому. Вбитих «загрянотрядами» дано команду  списувати також на загиблих від „кровавих дій «білих». У завдання «загранотрядів» входило також знищення  «мішочників» і спекулянтів та конфіскація їх майна. Тому вони й нищили всіх без розбору, щоб забрати майно. Влада більшовиків була кривавою і злочинною, а тому і страшною. Їх убивства, насилля, грабежі виправдовувалися таким собі безбідним лозунгом „революційної доцільності”. Нажились па кривавому місиві викормиші  Троцького «не хіло». «Загранотряди»  НКВД у другій світовій, були просто банальними продовжувачами  справи Троцького на новому етапі. Вони теж, як і НКВД в цілому, нажилися на людській крові, катуваннях і грабежах. Тому НКВДисти і їх нащадки – були одними з найзапекліших ворогів незалежності України, і залишились ворогами України незалежної.  Бо в „незалежній” вони втратили криваву роботу і доходи від безконтрольного грабунку безпідставно репресованих ними людей, але отримали чималі пенсії, завдяки комуністам («криші») при владі України. Визнані „учасниками війни” навіть ті НКВДисти, що на війні не були, а боролись проти загонів УПА і розстрілювали мирних українців в період 1945-1954 років.
      При завершенні громадянської війни було запроваджено Нову Економічну Політику (НЕП), а простіше-реставрано капіталізм в Росії, який, з часом, забезпечив спокій серед населення і позитивні економічні зрушення, що дало більшовикам час на  розробку і доопрацювання нової теорії і практики планового ведення комуністичної економіки, яка ні до теорії Маркса, ні до теорії Лєніна не мала вже ніякого відношення. Планова економіка, або шоста модель комуністичної економіки, була запроваджена Сталіним і  проіснувала аж до краху СРСР. Крах  шостої моделі відбувся тому, що вона вичерпала свій потенціал, а на її зміну радянськими економістами не було розроблено, не було запропоновано наступної продуктивної моделі економіки. Модель конвергенції була відкинута Політбюро Брежнєва, який сказав: «Ми ідеологією Маркса і Лєніна не торгуємо» (хоча шоста, планова,  модель немала нічого спільного ні з Марксом, ні з Лєніним). Політбюро Горбачова не погодилося і на китайський варіант перетворень, що фактично дозволяв залишитися комуністам при владі і очолити перетворення.

Продовження: 
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 
 
 
 
 

Коментарі