Герой двох сторіч
Є люди на цій нашій грішній і часто незрозумілій нам смертним землі такі, яким ти повністю довіряєш. Розділяєш їхні погляди, думки і, як тепер кажуть, в окопах чергової московсько-української війни, готовий взятися за зброю разом з ними і відстоювати до останнього подиху свою рідну землю від чергового окупанта. І незалежно від віку, твердо й упевнено заявити:
- А як не ми, то хто?
До такого національного цвіту нації належали і ті тринадцять тисяч наших юнаків і дівчат, чоловіків і жінок, що загинули на своїй землі, захищаючи її в черговий раз від московської орди   уже на початку нібито цивілізованого ХХІ сторіччя. Ім’я цієї людини, яку я щиро вітаю з черговим ювілейним днем – 95-річчя, Іван Буртик. Це він, як і мільйон його молодих ровесників стали на боротьбу з окупантами у ті далекі буремні роки, коли по нашій землі пронеслися смертельним вихором ще два загарбники чужих територій: гітлерівський  і сталінський. Той і той приніс на землі Європи й Африки (сукупно) десятки мільйонів невинних жертв, які полягли через божевілля новонароджених диктаторів і їх непосильних амбіцій  та диких ідей - захопити цей світ. Світ, що народжений Богом для щастя, а не передчасних горя і смерті.

Дорогий моєму серцю пан Іван Буртик  славно і гідно пройшов і, як не парадоксально для його років, і проходить  своє земне життя і нині, помінявши багнет на перо. Він невтомний борець і воїн, що поруч стояв у чорному полум’ї Революції  Гідності. Він йшов окопами і помирав разом із синами і доньками України у кривавих багрянцях неба рідного Донбасу, Великого Козацького лугу і чорних вирвах від мін і снарядів московського окупанта.

Пан Іван часто пише мені, майже чи не  щодня, як і до часопису «Бористен», Інтернету і ти відчуваєш в його душі свого однодумця, свого побратима по зброї. Ми, українці, відчували і відчуваємо тут і там, за океаном, що біля нашого отчого порогу знову зайда, загарбник, грабіжник, бандит, злодій і всесвітній брехун. Що на нашій землі з’явився не з нашої волі чи спонуки Другий український фронт. І там, за океаном і на інших континентах планети, в ім’я перемоги на цьому фронті над підступним і вічним нашим сусідом-ворогом, разом з нами - вся наша УКРАЇНЬКА ДІАСПОРА.

Я особисто не знаю Івана Буртика. Мені не випадало честі потиснути йому руку, обійняти і подякувати за всі його невтомні справи. Ми обмінювалися тільки листами, книгами і своїми думками, своїм суголоссям душ і переживанням за подальшу доля рідної України. Боялися з ним, як і з мільйонами українців в усьому світі, страшного сумного повторення історії, що має трагічну традицію повторюватися. Так, ми, українці, пережили 20 роки минулого,  ХІХ сторіччя. Страшного сторіччя для України, коли  від нас відмовилася Америка і втомилася безпідставно Європа, забувши про щит на кордоні з Московією, що виставила Україна, рятуючи і себе і її від московського дикуна. Маючи і нині такий щит перед вічним  московським  загарбником, короткопам’ятна Європа «забула» московські танки на вулицях і площах Будапешта, Праги, Варшави. Нинішні європейці, як і  вчорашні недалекоглядні політики і технологи, не бачили тоді порятунку для себе. Так і не бачать уже сьогодні, коли чуєш промови чеського президента Земана, якогось німецького чергового штайнмаєра чи угорського Віктора Орбана разом з його «Йобіком». Як не прикро, Європа не помічає, що на її землях, поруч з їхнім порогом народився новий тиран і диктатор ХХІ сторіччя маніакальний Путін - однодумець своїх смертних попередників Сталіна і Гітлера, а не Богів, як їх обожнювали зомбовані ними народи, малюючи при житті з них ікони і  плювали на їхні зотлілі останки по смерті своїх міст і свої синів та дочок.

Усі ці думки, що в цих рядках належать як мені, так і моєму приятелю - однодумцю і глибокому, перспективному мислячому активісту і публіцисту Івану Буртику. Мені сьогодні важко сказати, хто зробив більше для України: я, що сиджу і працюю тут, на материковій землі, чи пан Іван Буртик, що живе далеко від рідної Вітчизни, яку любить більше, ніж своє життя. І ці слова не належать мені. Їх можна прочитати в його листах, зверненнях, публікаціях, книгах до українців, до всіх нас, а найчастіше - до тих зомбованих і обдурених, що досі вірять у «доброго чужого царя і золоту грамоту», що принесе той цар чи президент  їм на тарілочці зі смужечкою сусального золота. Тим, яким губи мастять медом, а зів’ялі мізки - цинічною і безсоромною брехнею.

Іван Буртик в одній особі - це Українець, що всотав у себе десятки начал в ім’я любові до України і не в мріях, а в реальності. Він відомий громадський діяч Сполучених штатів Америки, незмінний член Другої Дивізії УНА, абсольвент УВУ, довголітній голова Стейтової Ради УККА і Ради Оборони і Допомоги Україні УККА. Основоположник Фундації УВУ, меценат, автор численних публікацій, кількох книжок. Зокрема, Іван Буртик відомий не лише в Україні, а й у Казахстані, в  українській громаді, де з його ініціативи і фінансової підтримки збудовано кілька українських церков, видано кілька книг, часописів. Та всього не перелічити.  Для цього потрібно просто детальне і величезне дослідження довжиною у 95 років про Івана Буртика, який пройшов тернистим шляхом разом з Другою дивізією УНА. В однойменній книжці Іван Буртик пише:
«У висліді обох Світових воєн постраждало все людство, а український народ найбільше!».

Метою обох окупантів України, як німців, так і москалів було загарбати наші землі, знищити корінний народ, українців, і привласнити собі історію древнього українського народу і його чорноземну територію.
Ніхто так жорстоко і так немилосердно нищив українців упродовж нашої кривавої історії, як москалі. Українці поміж усіх народів московської імперії постраждали найбільше.

За висловом американського сенатора Чарльза Дж. Керстена, про що в своїх листах пише до мене Іван Буртик: московські методи нищення українців такі немилосердні, що в історії тиранії ніде в світі не знайдете. І він з цим погоджується. Погоджуюся і я, стверджуючи, що й справді так ніхто жорстоко не нищив українців, як московіти, що забравши правду про українців, вкравши її історію, частину  території, назавжди хотіли покінчити з волелюбним  народом з роду козаків. Українці для московітів, як більмо на оці. Такий лейтмотив Буртикових книжок, листів і його переконань як автора, учасника тернистих походів.

Вітаючи його з 95-річчям, я доземно кланяюсь пану Івану і горджусь тим, що ми сьогодні можемо назвати один одного приятелями. Щиро зичу ще довго, довго жити. Саме жити, а не прожити. Так повноцінно, як і до свого 95-річчя! Не заради себе, заради України, для якої пан Іван жив  усі свої свідомі роки. До нашої повної перемоги над  ордою, порятунку сліпої Європи, перед світовою катастрофою і святом смерті чергового диктатора і святковим феєрверком на всій землі, над усіма європейськими країнами, народи яких, як ми, українці, хочуть миру, а не ще досі, як у часи народження путінського попередника – Гітлера, не бачать згарищ  воєн і гасел у своїх європейських містах «Москаль, іди додому!!!»
Довголіття Вам, дорогий пане Іване. Мінімум такого ж! І щоб через  5 років я привітав вас з початком другого Вашого сторіччя, щоб стала реальністю та цифра, коли я запитав свого приятеля з Америки: «А скільки тепер уже Івану Буртику років?», він впевнено відповів:
- Знаю, що йому вже перевалило за сто!!!
 Дай Вам, Боже! І я вже до вас якось підтягнусь!

 Олег Чорногуз, письменник

Редакція порталу "Воля народу" щиро вітає великого Українця Івана Буртика з визначною датою!
Бажаємо здоров'я і сил для нових звершень в ім'я утвердження омріяної України!

Коментарі