Михайло РОЛЬ, політичний експерт

Від національної ідеї до національного ідеалу
1 грудня 1991 року 90,3% українських громадян у єдиному пориві сказали: "Незалежності – ТАК!". Тоді ми були єдиною нацією. Приспана нація знову ненадовго прокинулась у 2004-му...
Що далі?

Протягом 20 років тільки лінивий не висловлювався про необхідність чіткої і зрозумілої національної ідеї – об′єднуючого кличу, який пробудить хронічно дрімаючу націю. Чим раніше проголосимо цей клич, тим раніше його реалізуємо! То, може, нарешті, пора це зробити, зваживши хоча б на вагоме повноліття нашої відновленої незалежності.

Якщо ми визначимось з терміном і приймемо, що "національна ідея" – це мета нації, образ майбутнього (від грецького idea – ідея, образ), то її конкретизація полегшується. Слід, також, визначитись, через який орієнтовний відтинок часу ця мета має бути реалізована. Якщо цей період складає десятки років (тобто, порівняно з тривалістю людського життя, є досить віддаленим), то це вже не "ідея", а "ідеал". Ідея конкретніша за ідеальний образ. Інша справа, що період від проголошення національної ідеї до її реалізації може бути тривалим.

У переважній більшості партійних програм сформульоване, головним чином, саме ідеальне бачення національної ідеї. Загалом, воно зводиться до прагнення побудувати процвітаючу(сильну і заможну) Україну. Тобто, ідеалізована мета, викладена у програмах більшості партій, є спільною. Її суть можна спрощено сформулювати і так: українці повинні жити в добрі і щасті (скажімо, як у Швеції).

Проте, щоб досягти ідеалу (або, принаймні, наблизитись до нього) потрібно зробити проміжні кроки на шляху до нього. Образно кажучи, йдучи коридором (чи тунелем) вічності вперед, потрібно розчистити шлях – звільнити його від величезних каменів, які трапляються на дорозі. Адже каменюки бачать усі, а кінцевий пункт ховається за обрієм. Переступити або обійти ці кам'яні перепони не можна. Щоби при просуванні вперед вони не були постійними "каменями спотикання", їх потрібно лише прибрати! Головна мета проміжних кроків – усувати один за одним камені з під ніг (тобто, послідовно вирішувати найактуальніші, найвагоміші суспільні проблеми). Ще одна аналогія: фари автомобіля вночі освітлюють лише частину дороги, а подальшого шляху ви ще не бачите (і не можете бачити!). Але, по мірі руху в потрібному напрямі, ви все ж доїдете, куди треба.

Якщо ж ми ведемо мову про сучасний шлях, по якому йде нація, то її найближчу мету – прибрати найближчий (наріжний) "камінь" (тобто, подолати найнагальнішу проблему сучасності) – і можна вважати національною ідеєю сьогодення. Таким чином, нам залишається спільно ідентифікувати той камінь спотикання. Але до цього підкоригуємо визначення національної ідеї з урахуванням викладених думок. Національна ідея – це концентрований вираз стратегічної мети, головного пріоритету нації на осяжне майбутнє. Національна ідея визріває у глибинних пластах суспільної свідомості, народного духу. Вона є об'єднуючою вже тому, що завжди віповідає колективному прагненню національ-ної спільноти. А формулює національну ідею національна еліта.

До 1991 року головним прагненням більшості українців було відродження власної держави, яка неодноразово втрачалася в ході тернистої вітчизняної історіїї (і за Княжої доби і за часів Козаччини, і за часів УНР). З упевненістю можна констатувати, що до того часу відновлення незалежної Української держави було головною метою українства, тобто національною ідеєю. У концентрованому вигляді вона була сформульована тодішньою громадсько-політичною та інтелектуально-культурною елітою так: "Україні – волю!". Важливо підкреслити, що державна незалежність була і метою (тому що тільки вона забезпечує волю) і, одночасно, засобом досягнення цієї волі (лише у вільній країні можуть бути гарантовані права і свободи людини).

Отже, у національну ідею спільнота може вкладати не тільки мету, а й засіб її реалізації. Своя Українська держава – це мета-засіб: мету створити (розбудувати) державу можна втілити в життя лише через механізм (засіб) державних інституцій. Таким чином, це приклад нерозривної діалектичної єдності національної ідеї як мети може із стратегією її досягнення.

Після відновлення держави (або реалізації згаданої національної ідеї) у нашої національної еліти настало "запаморочення від успіхів", і вона не змогла виразно запропонувати суспільству нову національну ідею. Не змогла вона цього зробити і тепер – через 20 років після здобуття державного суверенітету!

Тим часом, виявляється, що насправді національна ідея як черговий пріоритет нації вже неодноразово, в тій чи іншій формі, проголошувалась! Це ідея консолідації, єдності української нації! Іншими словами, всі повторюють, що національна ідея завжди є консолідуючою, але бояться визнати, що національною ідеєю як метою сьогодення може (і повинна) стати сама ідея консолідації. Тобто, знову ми маємо справу з метою-засобом! Проголосивши імперативний курс на єднання (засіб), ми значно швидше прийдемо до мети (єдність нації). Причому, знову ж таки, ця мета давно визріла в глибинних пластах народного духу (згадаймо з історії всенародне прагнення до єдності з часів княжих міжусобиць, пізніші заклики Б. Хмельницького, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, Степана Бандери: "В єдності – наша сила!"). Ця ідея виразно постала завдяки Тарасу Шевченку, Іванові Франку. Визначними ідеологами національної єдності були і Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Микола Хвильовий. Але ця ідея досі не реалізована!

Щоб утвердити українців як націю, проукраїнські політичні сили повинні офіційно проголосити національною ідеєю консолідацію української нації!

Національна ідея – це, також, концентроване вираження провідної ідеології державотворення. Вселяє помірний оптимізм той факт, що низка політичних партій (включаючи тих, ідеологія яких досі була невиразною), все чіткіше окреслюють власну ідеологію як солідаризм, громадянське порозуміння тощо. З політологічної точки зору – це, фактично, і є дещо завуальована ідеологія національної єдності або ідеологія національної держави (з невід'ємною консолідацією, солідарністю усіх, хто створює спільність).

У ЗМІ, ідеологію солідаризму іноді критикують, ототожнюючи її з ідеологією націоналізму. Таке ототожнення є не тільки правомірним, але й потрібним для адекватного розуміння націоналістичної ідеології. А от критика викликана тим, що в нашому світогляді (і, в даному разі, в переконаннях авторів деяких публікацій) досі не повністю подолана відмінність між нацизмом (месіанською винятковістю, різновидами якої є расизм, фашизм тощо) і націоналізмом – найвищою формою патріотизму, ідентифікацією себе як вільної людини у складі вільної монолітної етнодудуховної спільноти, самоусвідомленням національної унікальності і гідності. Націоналізм – це любов до Батьківщини і повага до інших націй.

Саме ці націєтворчі ознаки притаманні кожній нації. Утворення націй як суверенних суб'єктів політичного життя невіддільне від націоналізму. Який же зв'язок між поняттями "націоналізм" і "національні інтереси"? Націоналізм є найприроднішим засобом захисту національних інтересів.

Згадаймо мудре слово І. Франка (150-річчя з дня народження якого ми не так давно святкували): він заповідав, що спочатку треба бути українцем, а вже потім соціал-демократом, лібералом і т. п.

20 років відновленої незалежності України переконливо свідчать про необхідність і наявність ще одного державотворчого пріоритету – демократизації суспільства як єдиного імунітету від авторитаризму. З особливою силою необхідність (і можливість) утвердження реального народовладдя продемонструвала Помаранчева революція. Глибинні історичні прагнення українського народу також це підтверджують (достатньо згадати народовладдя в Українській козацькій державі). Тому тяглість до демократії – це також складова національної ідеї сьогодення.

Стаття 5 Конституції України про народовладдя має бути реалізована, а влада, нарешті, повинна стати виконавцем волі народу. Чи існує взаємозв'язок між ідеєю єдності нації та ідеєю побудови громадянського суспільства як діючої моделі демократичної правової держави? Безперечно! Забезпечити демократичні перетворення у суспільстві спроможна лише нація – згуртований народ, який є єдиним носієм суверенітету і джерелом влади. З іншого боку, перетворення народу в націю та її утвердження можливе лише в умовах демократії.

Якщо нація стане єдиною, монолітною, то ефект синергії допоможе швидкими темпами досягти високого рівня розвитку України!

Своє слово повинна сказати і держава, яка згідно із ст.11 Конституції України має сприяти консолідації української нації.

Висновки:

1. Сучасна національна ідея (як черговий стратегічний пункт у «дорожній карті» утвердження України) має бути проголошена всіма провідними політичними силами і підтримана на державному рівні. Якщо ж конкретно сформульованої національної ідеї немає, то немає й мети, і держава змушена блукати у своєму розвитку. (Зокрема, хронічне непорозуміння між гілками влади та низький рівень життя українців красномовно про це свідчить).

2. НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ СЬОГОДЕННЯ ПОВИННА СТАТИ ІДЕЯ ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. Вона має стати серцевиною національної ідеології.

3. Загальнодержавною ідеологією повинна стати оновлена ідеологія захисту НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ. Це має бути черговий виток національно-демократичних пріоритетів, завдяки яким у 1991 році була відновлена Українська держава. Соціальні, ліберальні та інші ідеології будуть лише підкріплювати і живити цю інтегральну ідеологію.

4. Українська громадсько-політична та інтелектуально-культурна еліта на основі чіткої артикуляції національної ідеології повинна сформувати державну стратегію у формі КОНЦЕПЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.

Імперативним національним інтересом у внутрішній політиці має стати не тільки політична, а й духовна, громадська, соціокультурна єдність нації.

Стратегія єднання повинна наповнити національну ідею конкретним змістом:

1. Духовна єдність на основі християнських та гуманістичних цінностей і єдності українських церков.

2. Ідеологічна єдність на основі ідеї Соборності, об'єктивної інтерпретації історії, системності і спадковості, політичного партнерства та громадянського консенсусу.
3. Національно-культурна єдність на ґрунті традиційних українських цінностей, утвердження державного статусу української мови.

4. Соціальна єдність на основі соціального партнерства, справедливого розподілу матеріальних благ, громадянського суспільства з механізмами реального народовладдя та гармонійного поєднання суверенітету народу з суверенітетом держави.

5. Єдина стратегія економічного розвитку на основі політики національних інтересів, орієнтації на внутрішні ресурси та суворого контролю за їх використанням, стимулюючої системи оподаткування.

На основі концепції національних інтересів має бути розроблена і затверджена  консенсусним рішенням громадсько-політичних сил за підтримки всього українського народу цілісна ПРОГРАМА ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.

Михайло РОЛЬ

experts.in.ua

Коментарі