У Висоцького була місія створити світ свободи в умовах тотального контролю
Виповнилося 75 років із дня народження чудового, неповторного і сакрального поета Володимира Висоцького. З Володимиром Висоцьким мені пощастило зустрітися в одній маленькій прокуреній Печерській квартирі. У неї, як "гарячі собаки" - сосиски в консервній банці, набилися гарячі шанувальники його творчості, аспіранти та еменеси. Ми, не дихаючи, дивилися на нього як на живого месію, вбирали кожен жест і кожне слово. Іноді нам здавалося, що ми ширяємо в повітрі, піднімаємося до його висот осягнення світу, з його тонкими і хитромудрими переплетеннями причин, наслідків, мотивів і результатів ...

Поет і володар - 150 років самотності
Дмитро ВИДРІН, політолог

Минулий тиждень для мене був і цікавим, й інтригуючим, оскільки він фактично вмістився між двома абсолютно однаковими ювілеями. Виповнилося 75 років з дня народження чудового, неповторного і сакрального поета Володимира Висоцького і одноосібного, незмінного правителя сонячного Узбекистану Іслама Карімова.

На перший погляд, дивно, що ці дві такі різні за характером, за долеюю і місією людини народилися під однією зіркою. Складно уявити людей більш несхожих один на одного.

Перший вражав відвертістю своєї свідомості, розкритістю свого серця, оголеністю своїх нервів і силою таланту.

Другий вражає своєю внутрішньою стриманістю, таємничою замкнутістю своїх почуттів, приховуванням мотивів і силою політичної волі.

Мені пощастило зустрічатися і з одним, і з іншим.

З Володимиром Висоцьким пощастило зустрітися в одній маленькій прокуреній Печерській квартирі. У неї, як «гарячі собаки» - сосиски в консервній банці, набилися гарячі шанувальники його творчості, аспіранти та еменеси. Ми, не дихаючи, дивилися на нього як на живого месію, вбирали кожен жест і кожне слово. Іноді нам здавалося, що ми ширяємо в повітрі, піднімаємося до його висот осягнення світу, з його тонкими і хитромудрими переплетеннями причин, наслідків, мотивів і результатів ...

Із президентом Карімовим довелося побачитися під час його держвізіту в Україну більше десяти років тому. Він вітався з нашим президентом за руку. І я раптом побачив, що наш президент, тримаючи його за долоню, раптом починає все нижче нахилятися. Мені з жахом уявилось, що прямо під телекамерами він поцілує колезі руку. В голові у мене миттєво пронеслися всі наступні репутаційні та психологічні наслідки для нашої країни цього жесту - починаючи від стьобу в пресі, закінчуючи байками, анекдотами та іронією громадян. Але все обійшлося. І потім вже, коротко поспілкувавшись із цією людиною, я відчув, чому при зустрічі з ним згинаються плечі в його візаві. Він постійно випромінює згорблюючу силу своєї самодостатності, цілісності характеру, впевненості та непохитності позицій. Не скажу, що це мені сподобалося, але вселяло безумовну повагу і навіть шану.

Вже зараз, думаючи про цих настільки різних людях, я прийшов до висновку, що ці «зіркові близнюки» були створені долею для принципово різних місій. В одного була місія створити світ свободи в умовах тотального контролю, а в іншого місія - створити світ порядку в умовах тотального хаосу.

Думаю, що якось внутрішньо вони були пов'язані. Є легенда, що у Володимира Висоцького якось виникли проблеми в Ташкенті, і в якійсь мірі врятував його вже тоді високопоставлений чиновник Іслам Карімов (не знаю, правда це чи бувальщина, але для мене будь-яка легенда - вже правда, раз вона існує).

Так от, мені чомусь здається, що і поет Володимир Висоцький, нехай не врятував, але якимось чином вплинув (не могла не вплинути людина, яка формувала всі наші радянські душі в той час) на долю майбутнього володаря чудової країни. Якийсь свій ген він не міг не передати. Чи то ген зухвалості, чи то ген віри в себе, чи то ген усвідомлення власної місії.

Нещодавно з програми Discovery я дізнався, що півкулі людського мозку при всіх інших інших функціях ще мають два стратегічних завдання. Одна півкуля відповідає за красу, а іншу півкулю - за порядок. І ось ці двоє ювілярів ідеально вписуються в цей, якщо можна так сказати, розподіл вселенських обов'язків. Один створював, як розумів, красу. Інший створює, як уявляє, порядок.

Ось тому вони, напевно, і народилися під однією зіркою. Мені довелося зазирнути в очі обом і здалося, що я побачив не тільки глобальний талант і глобальну владу, але й глобальну самотність. А вся справа в тому, що будь великий поет - споконвічно самотній, оскільки він не знає, кому і як передати свій талант. І будь-який великий володар самотній, оскільки він не знає, кому і як передати свою владу.

Така доля подібних людей! Володимирові Семеновичу я бажаю вічної пам'яті, а Ісламу Карімову - багатьох років здоров'я.

Дмитро Видрін
31.01.2013


Інф.: vydrin.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh