Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для
ВН


 Зміст статті
1.  Крах СРСР – процес закономірний

2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період «військового комунізму»
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР  (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС
13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. РольСША в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з   аналізу  причин  Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 



4.  Економіка планового геноциду

Коли НЕП відмінили (1927-1931 р.р.) і запровадили планову економіку, то в селян знову почали відбирати не лише вирощену сільгосппродукцію, але й землю та худобу, запроваджуючи колгоспну систему планового господарювання. Селяни чинили жорстокий опір колективізації. Ховали майно, бо воно ( в основному) розкрадалося, а не колективізовувалося. Вирізували скотину, оскільки в 1930 році задля потреб необґрунтованого експорту в селян було безоплатно вилучено набагато більше зерна, ніж у 1929 році. Тобто, „вигребли” і продовольче, і фуражне і посівне зерно. Влада розуміла: якщо посівне зерно залишити в колгоспних коморах, його з'їдять. А де ж тоді  влада знайшла зерно для посіву після голодомору? За статистикою, вже до середини 1933-го наявність зерна і борошна  в системі „Заготзерно” більше, ніж у 5,5 разів перевищувало наявність зерна і борошна в 1932 році.Саме такий підхід, знову ж таки, не в’яжеться з уже відпрацьованим на ту пору механізмом планового ведення  економіки, оскільки планування передбачало оплату за здане зерно і дотримання нормативів залишків зерна різного призначення (1-а п’ятирічка в СРСР була в 1928-1932 роках, планові завдання чотири роки підряд селом були виконані).«Сталін у 1932-му році визнає гарну врожайність, у жодному листі нічого немає про кліматичні умови, але є інші листи. Він Кагановича лаяв, що той допустив іноземих журналістів до Кубані й до України. До речі, британський кореспондет Джон Керрет був у регіонах України і залишив спогади про це, але в 35 році він був ліквідований відповідними службами”.
http://sd.org.ua/news.php?id=10706
   Згідно з існувавшими тоді положеннями (і узаконеними в контрактах з селянами), норми здачі хліба складали 1/4, але не могли перевищувати 1/3 від валового збору зерна в кожному окремому господарстві.З усього, що колгосп або одноосібник збирав, не менше 2/3 врожаюмало залишалатися в їх повному розпорядженні. Такі норми діяли в плановій економіці того періоду. Контрактами на здачу зерна передбачалася гарантована грошова оплата селянам за здане зерно, в т. ч. до 25% - авансова.Але, не дивлячись на вищезгадане,  вигребли все і при цьому навіть не заплатили. Приступаючи до реквізиції, влада, якби була моральною, мала б пам’ятати „досвід” реквізиції хліба в 1918—1921 роках, яка закінчилася страшним голодом. Але пам’ять про жертви – для моральних, а для організаторів червоного терору – це просто вдалий досвід.
        В результаті чергового пограбування села при колективізації поголів’я худоби скоротилося з 270,2 млн. голів у 1929 році до 118,0 млн. у 1933 році. Тобто, селяни в 30-33 р.р., мали б що їсти (бо вирізали худобу в кількостях, що в кілька разів перевищувала „доголодоморні” роки), тому і могли б не померти саме з голоду, адже окрім зерна селяни мали картоплю, капусту, фрукти, овочі, мясо тварин, яких вирізали (для тварин мали сіно й солому), тому сам дефіцит зерна, чи навіть повна його відсутність - не могли  стати причиною 10 млн. смертей.Саме це підтверджує, що в цей період у селян відібрали не лише землю і зерно та скотину, але й м'ясо вирізаної худоби, фрукти, овочі, тобто, всі продукти харчування - і не заплатили. А чому ж тоді не заплатили? Селяни з грошима – вижили б, або переїхали б в інші місця, чи в інші країни. Це засвідчує про штучний характер голодомору. Але про реквізицію саме м’яса худоби і продуктів харчування комуністична історія і її адепти замовчують і донині, акцентуючи увагу на реквізиції лише зерна. Саме той факт, що окрім зерна комуністами були безоплатно відібрані в селян  всі продукти харчування - є незаперечним доказом голодомору штучного. Голодомору рукотворного і спланованого.Значить, так було заплановано плановою економікою? Ні! Так було заплановано  політикою комуністів, політикою Сталіна
На підтвердження штучності голодомору додам ще кілька аргументів:
     Припустимо, що мав місце саме неврожай, а не тотальна реквізиція зерна і продовольства. Як мала б вчинити держава з плановою економікою?
              - Зменшити, або й взагалі припинити експорт зерна. Але експорт зерна не зупинили. Їх не зупинив страх перед голодною смертю мільйонів співгромадян.
               - Імпортувати (завезти із-за кордону) необхідне зерно для покриття дефіциту внутрішніх потреб.
               - Попросити міжнародної гуманітарної допомоги
               - Переселити громадян в благополучні регіони, або надати їм можливість самим переїхати в інші регіони, чи інші держави.
       Як вчинив комуністичний режим?
                - Перелічених вище запобіжних заходів не здійснив                                  
                - Виставив „загранотряди”навколо голодуючих сіл і нікого звідти не випускав, фактично, примушуючи помирати.
                - Блокував і конфісковував допомогу від людей із Західної України і Росії, що намагалися допомогти своїм родичам, котрі проживали в „зоні лиха”. 
                - Не випускав людей для виїзду в Західну Україну і Росію, до родичів.
                - Блокував інформацію для зовнішнього світу про трагедію.Будь-яка згадка про голод жорстоко переслідувалася всередині країни; радянські дипломати за кордоном дістали інструкцію заперечувати не лише масштаби, але й сам факт існування голоду.
               -Іноземним журналістам заборонили відвідувати райони голоду, що теж свідчить як про сам факт голодомору,так і про визнання того, що голодомор – рукотворний, а влада не рятує  людей, а примушує селян до смерті.
                - Хлібні пайки, хоч  низькі, існували в містах, але не розповсюджувалися на голодуючі села.
                - Зерно було на складах у районах голоду, проте його не дозволяли видавати селянам на їхні потреби.
 
   А от тепер запитання читачеві: а чому „загранотряди” і партноменклатура мали що їсти в голодних регіонах,  коли люди на селі помирали з голоду? Чому не поділилися  з помираючими „по-комуністичному” (як в теорії написано)?
 
  Якою була метаморфоза висвітлення голодомору радянською пропагандою?
- Спочатку факт голодомору просто замовчувався.
- Коли інформація про голод стала усно просочуватися в СРСР, відповідь була категоричною: при соціалізмі голод неможливий. Можливий - лише при капіталізмі.
- Після того, як інформація про голод  з’явилася за кордоном, у радянській пресі почалася відсіч „клеветникам запада на коммунистическую действительность молодой страныСоветов”.
- Далі почали визнавати збільшення продовольчих труднощів у результаті засухи і неврожаю.
- Далі почали визнавати проблем з продовольством як результат того, що селяни облінилися і не засіяли необхідної кількості землі зерновими.
- 19 лютого 1933 року Сталін проголосив селян"неробами", які не заслуговували на хліб. Пропаганда подавала їх як нелюдів, співець соцреалізму Максим Горький ганив куркулів, як "напівзвірів", преса нагороджувала їх епітетами "сміття", "таргани" тощо. Це зближує радянську політику з нацистською: ті теж спочатку знелюднювали євреїв, щоб потім їх убивати: http://www.istpravda.com.ua/reviews/2011/05/11/38353/
- Погіршення продовольчого забезпечення сталося в результаті саботажу радянської влади «кулаками і контрою», що призвело до зростання смертності
- Прорадянським західним виданням почали пояснювати ситуацію необхідністю збільшення експорту, щоб розрахуватися за західні кредити, взяті для потреб індустріалізації.
-Пояснювали і тим, що країни, які поставляли в СРСР обладнання для заводів, відмовлялись брати в якості оплати золото і примушували СРСР розплачуватися тільки зерном.
- Даліі – необхідністю потреб армії, що готувалася дати відсіч у гіпотетичній війні з мілітаристською Японією
- Далі почали пояснювати „перегибами на местах”, „Именно местные власти доводили политику центра до абсурда и намеренно озлобляли народ.
   Тепер, коли весь світ визнав голодомор-геноцид, нинішні синки і внуки НКВДистів та комуністів і їх п’ята колона в Україні вже зізнаються, що голодомор був, жертви були, але не стільки.... Але де ж ви, з сьогоднішніми одкровеннями, були ще 2-3 роки назад? Чому все заперечували, абсолютно все?
Так, зізнаються вони, то був злочин, але не ГЕНОЦИД, і не українського народу. А якого ж тоді народу, бразильського, чи бірманського, чи киргизського? І так зрозуміло, що в Україні жили українці, на Кубані, наприклад,  75%жителів були етнічними українцями.Освоєння земель півдня Росії, а ,отже, і землеробство там здійснювалося, в основаній масі, українцями. Слід знати, що південь Росії (аж до Волги) був, в основному, ще й україномовним. Ніхто ж не зможе сказати, що не було геноциду євреїв Гітлером (Холокосту), тільки через те, що окрім євреїв фашисти знищували і поляків (взагалі – слов’ян) і циган, і французів та й німців  також.
 Уже саме бажання СРСР і нинішньої Росії закрити інформацію, закрити її аналіз і обговорення теми -  є знак для думаючих і розумних про те, що влада боїться правди, боїться її розповсюдження, боїться розголосу  вчиненого злочину. По-моєму, Байрон сказав, що людей і владу, по суті, не сам злочин лякає, якщо про нього ніхто не дізнається, а їх лякає саме розголос інформації про здійснення ними злочину.
 Оноре де Бальзак у «Втрачених ілюзіях» писав: „ Існує дві історії: офіційна брехлива.... і таємна історія, в якій видно правдиві події і їх причини” .
 Табачник, переробляючи українську історію для викладання в школах, мабуть читав Джорджа Оруела, який  з цього приводу відзначав:„Той, хто захопив владу - переписує історію задля свого особистого майбутнього... при владі. Хто при владі і контролює нинішнє, той контролює минуле. Той хто контролює минуле – контролює мабутнє.
         А хто тоді ж цей „ХТО”?  ВЧК-НКВД-КГБ-ФСБ Росії, влада Росії, спадкоємниці СРСР  і їх нинішні поплічники в Україні.
 Табачник  переробляє історію викладання у школах, керуючись давно відомим принципом: „Хочеш перемогти ворога – виховай його дітей в потрібній тобі ідеології”. А носієм якої ідеології є Табачник  всім відомо. Ідеології україноненависництва. Саме тому він не може бути міністром освіти України. Бо для України ефект від використання його на цій посаді рівноцінний образному вислову Євгена Іхлова – „ як від гімна, що попало в вентилятор”. Це все одно, що Гіммлера призначити зав. ідеологічним відділом ЦК КПРС.
Брехлива інформація – найпотужніша психологічна зброя  для управління народом в інтересах  вузької групи змовників-злочинців, що завжди рвуться до влади будь-якою ціною для встановлення свого безроздільного і повного панування над душами і для контролю за статками обманутих ними людей.
Враховуючи все вищезгадане, голодомор 1931-1933 р.р. слід називати ГЕНОЦИДом,  тобто  штучним винищенням.А взявши до уваги, що геноцид  31-33 р.р. здійснювався в чорноземних територіях СРСР, заселених, в основному, етнічними українцями, і супроводжувався винищенням української інтелігенції – „розстріляне відродження українства”(1926-1939 р.р.), що проживала в містах, то відбувався геноцид саме українського народу. „Тодішній редактор головної одеської газети Іван Майстренко пізніше описував два села по різні боки російсько-українського кордону: з українського забрали все зерно, російському ж виставили досить прийнятні норми. Свідок пише, що люди “застосовували найдивовижніші трюки, вигадували фіктивні історіїаби потрапити до Росії, придбати там чогось їстівного в обмін на останні кожухи, килими та білизну і привезти якийсь харч додому та врятувати своїх дітей від голодноїсмерті: http://zhnyva33.narod.ru/sources.html
 Для Сталіна не мало ніякого значення, що при цьому загинуть ще люди інших національностей (буде продемонстровано нижче). Його лозунг був: „Цели оправдывают средства”. Цілі співпали із засобами. Сталіну, з одного боку, треба було знищити добрих господарів на землі – „класових ворогів”(без розбору національності), а з іншого боку - Сталін був відомим і заклятим українофобом і укрїноненависником. „На горі” побутувала думка, що з українців добрих комуністів не вийде. Сталін боявся і недовіряв українським комуністам, бо вважав, що вони інфіковані українським сепаратизмом. „Сталін побоювався українського сепаратизму і знищував тих, кого в ньому підозрював. Жертвами стали українці - члени Компартії,” - зауважує історик Тімоті Снайдер?: http://www.newsland.ru/news/detail/id/700599/cat/94/
Підтвердженням згаданого висновку Снайдера є факт репресій і наступного знищення (КПЗУ) компартії Західної України, після її приєднання до СРСР у 1939 році.
      Сахаров розповідав англійському дипломатові й історику Роберту Конквесту про українофобії Сталіна: http://zhnyva33.narod.ru/sources.html
   Про те, „...що українців було виокремлено для особливого знищення”,  що вважається геноцидом,  вважає професор Стенфордського університету Норман Наймарк, автор книги  «Геноциди Сталіна».„Є ДОСТАТНЬО ДОКАЗІВ, ЩО СТАЛІН, КАГАНОВИЧ, МОЛОТОВ ЗУМИСНЕ ЗНИЩУВАЛИ УКРАЇНСЬКИХ СЕЛЯНhttp://www.unian.net/ukr/news/news-436025.html
Р. Конквест у книзі "Жнива Скорботи" заявляв: "Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, але тому, що вони були українцями....".Та й голова ОДПУ України В. Балицькийв досить відвертій формі казав: "У 1933 році кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму…": http://politiko.ua/blogpost46912.У цей період Західна Україна була під Польщею, тому відвертість Балицького засвідчує, що саме Східна Україна і Наддніпрянщина були центрами українського націоналізму в Радянській Україні до 33-го року і основною загрозою для Москви. Тому українці - східняки мають гордитися своєю історією.«Навіть за такими неточними, зменшеними підрахунками ми побачили, що в Україні було близько трьохсот збройних повстань періоду 1917–32 років. Навіть на Одещині є одне повстання 34-го року, – зауважує автор. – І це не прості повстання, що от повстало село – ні, цілі райони повставали, виганяли, вбивали більшовиків, встановлювали свою владу»: http://www.vichna-ukraina.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1026:2011-05-15-17-35-58&catid=48:2010-09-21-21-17-39&Itemid=62
Саме тому українське селянство там винищували і заселяли людьми не українофілами, а україноненависниками. Сьогодні там бунтують проти України саме їх діти , внуки і правнуки. Вони так виховані батьками і дідами - окупантами.
       У 1925 р. Й. Сталін говорив: "Селянство являє собою основну армію національного руху. Без селянської армії не буває і не може бути могутнього національного руху. Це якраз і мають на увазі, коли говорять, що національне питання є, по суті справи, питанням селянським......
„Пролетарська Правда" за 22 січня 1930 р. відзначала: «Знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств - є одним із основних завдань колективізації на Україні».....
...Виступи і повстання українців (під час голодомору 1920 року)відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть комуну!" В одній з повстанських листівок, що розповсюджувалась на Поділлі в кінці 20-х р.р., була відозва до селян і робітників: "Не давайте московській комуні хліба, не платіть податків і не купуйте облігацій. Геть московську неволю! Нехай живе самостійна Україна! Нехай живе «Українська Народна Республіка»!"......
В. Молотов вже після голодомору в 1935 р. стверджував у інтерв'ю американському виданню "The Economist" на питання кореспондента відносно промислової диспропорції– чому деякі заводи, що потребують української сировини будуються не в Україні, де сировина є поряд, а будуються у Росії, до якої сировину треба везти з України – Молотов відповів "Так! Це економічний абсурд, але не політичний абсурд, бо ми ще не знаємо, чи вдержимо Україну в своїх руках":
http://www.vinnytsya.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/018039/
        Росія, чинячи опір визнанню голодомору геноцидом, заявляє, що серед замучених голодом були і росіяни, але статистику загиблих від голоду росіян чомусь не наводить. Звичайно, що серед загиблих були люди і інших національностей, враховуючі змішані шлюби. Були і росіяни, і німціі євреї. Хочанедавно мені попалась на очі стаття «Два життя і одна перемогаЮхима Айзенберга» (стаття сина Айзенберга – Артема), в якій він писав: „Всім відомо, що євреї України не голодували в 1930-му, а Велику війну перечекали в Ташкенті. Тому що там тепло, плов і фрукти. І, найголовніше, там не стріляють. А раз це всім відомо, то і сперечатися з цим марно. Тим більше, що моя розповідь - тому підтвердження”:http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/05/7/38043/
Виморені регіони не заселялися українцями. На місце виморених голодом переселяли , в основному,  з Росії і віддавали переселенцям  хати і майно виморених голодом. Тобто, переселенці безпідставно збагачувалися. Тому проблема голодомору обтяжується проблемою пограбування майна вимерлих і проблемою національності переселенців, що в сумі є додатковим аргументом на користь визнання голодомору саме геноцидом і саме – геноцидом українського народу.
      Продовжимо про економіку.
      Коли кошти і майно приватних підприємців при переході до планової економіки знову конфіскували, робітники приватних підприємств (пролетаріат-гегемон)опинилися на вулиці. Тому знову настав період штучного дефіциту і промислових товарів, і продуктів харчування і період зросту кількості безробітних, що підсилило наслідки голодомору (31-33-го років) і призвело до бунтів. Але радянська влада за період НЕПу  вже встигла переформатувати і укріпити свою репресивну машину, яка вже здатна була  блискавично придушувати бунти. З того періоду в державі робітників і селян розпочинається період масової безоплатної і низькооплачуваної експлуатації самих  робітників і селян. А на що була спрямована комуністична теорія Маркса і революція Лєніна? Вірно. На ліквідацію експлуатації. Знову ж комуністична теорія увійшла в антагоністичне протиріччя з комуністичною практикою.        Розстріли 33-37-го років відбувалися вже не за класовою ознакою, а щоб Сталін зміг остаточно узурпувати владу у своїх соратників, з якими разом вчиняли жовтневий переворот, червоний терор, голодомори. Це були розстріли сподвижників, які були носіями інформації про злочини в ті періоди. Частина з них стояла на заваді узурпації  влади Сталіном, тому теж підлягала знищенню. А потім ліквідували тих, хто допомагав розстрілювати перших, оскільки вони теж ставали свідками, тому – небезпечними і непотрібними. Розстрілювали, щоб потім переписати історію в „потрібному партії” (читай – Сталіну) напрямку і .......     „кінці в воду”.„Нєт чєловєка – нєт проблєм”, – Сталін. Типова схема , яку взяли на озброєння організації сучасних кілерів.
 Але не дивлячись на планову економіку і „прогресивну”колгоспну систему господарювання, продуктів харчування не вистачало, тому Сталін взяв неоголошений курс на зменшеннякількості населення і на безоплатну працю ув’язнених у промисловості та будівництві. Одна з найогидніших ознак сталінського режиму - це вбивство за квотами і боротьба комуністичних перших секретарів і комісарів держбезпеки за перевиконання сталінських розстрільних планів.

Евфемізм "перша категорія" - це розстріл
 
У 1937-1938 р.р. за "першою категорією"пішли 681692 громадянини СРСР. За іншими підрахунками, за ці два роки було вбито близько 800 тис. невинних жертв - "тобто 50 тис. за місяць, чи 1700 за день протягом 500 днів":http://www.istpravda.com.ua/reviews/2011/05/11/38353/
          Для такої масштабної „роботи” судових органів не вистачало. Тому в 1935 році були створені несудові органи, що виконували функції судів:"Тройки", "Особые тройки" і"Двойки".
      Задля мети скорочення населення і отримання безоплатної праці зеків продемонструємо, як при Сталіні організовували „роботу” з винищення росіян на прикладі Ярославської області Росії (для тих росіян, що ходять під портретами Сталіна і червоними знаменами):
  • „С 1 апреля 1936 по 1 октября 1938 года "тройка" Ярославского УНКВД осудила по линии милиции 12320 человек
  • Свидетельства очевидцев говорят о том, что заседания "тройки" проходили весьма условно, дела практически не обсуждались, согласовывались лишь сроки наказания. Одновременно дали и другую установку: принимать на "тройку" только групповые дела. В результате этого районные аппараты стали соответственно объединять подготовленные ими дела. В них иногда входили лица, не имевшие никакой связи с осуждаемой группой. В упоминавшихся ранее "альбомах" и "списках", т. е. справочном материале, являвшемся основанием для ареста и рассмотрения дел внесудебным порядком, сохранились сделанные наспех пометки: "Р" (расстрелять), "I" и "II" (1-я и 2-я категории), "Арестовать", "10" (10 лет лишения свободы) и т. д. Эти пометки становились приговорами, решавшими судьбу человека. Кроме того, если в первое время "тройка" собиралась в полном составе, то в последующем дела на ней заслушивал или рассматривал один А. М. Ершов, и он же выносил заочно по ним решения. Остальные члены "тройки" как постфактум расписывались в протоколах. Это стало системой.
  • С 20 октября 1937 по 21 июня 1938 года такой внесудебный орган рассмотрел 26 списков на 807 человек, представленных Ярославским УНКВД и ДТО Ярославской железной дороги. К расстрелу осудили 604 человека.
  • Помимо этого в январе 1937 — октябре 1938 года Особое совещание при НКВД СССР приговорило 512 жителей Ярославской области к различным срокам лишения свободы.
  • 10 сентября 1937 года в Москве Военная коллегия ВС СССР в составе председателя — армвоенюриста В. В. Ульриха и членов коллегии: бригвоенюриста Стельмаховича и военюриста 1 ранга Д. Я.Кандыбина рассмотрела дело бывшего секретаря Ярославского обкома ВКП(б) А. Р. Вайнова. Судебное заседание было закрытым, дело слушалось без участия обвинения и защиты и вызова свидетелей. Заседание, открытое в 9 часов 40 минут, закончилось в 9 часов 45 минут оглашением приговора. А. Р. Вайнова признали виновным в "совершенных преступлениях" и приговорили к расстрелу. Приговор привели в исполнение в тот же день.
  • 14—15 сентября 1937 года в Москве состоялся еще ряд закрытых заседаний Военной коллегии, длившихся не более 10—15 минут. Военные судьи пачками "рассматривали" дела в отношении ярославских "контрреволюционеров" и штамповали на заранее подготовленных бланках протоколов приговоры исключительно к высшей мере наказания — расстрелу.
  • О том, насколько безразличным к судьбам людей было рассмотрение дел, свидетельствует уникальный документ — протокол закрытого судебного заседания Военной коллегии от 15 сентября 1937 года в отношении М. И. Шальнова. На заготовленном заранее бланке протокола слова и выражения были отпечатаны в женском роде ("подсудимая в суд доставлена" или "председательствующий удостоверяется в самоличности подсудимой и спрашивает ее" и т. п.). В документ впечатали лишь фамилию, имя и отчество. В таком виде протокол утвердили и приобщили к делу.
  • С28 по 31 декабря 1937 года выездная сессия рассмотрела дела на 221 человека, из них к расстрелу приговорили 179 подсудимых.
  • 27 марта 1938 года выездная сессия утвердила дела на 32 человека, приговорив всех к расстрелу.
  • С 3 по 6 октября 1938 года выездная сессия рассмотрела дела на 276 человек, к расстрелу приговорено 187 подсудимых.
  • С сентября 1937 по 6 октября 1938 года выездными сессиями Военной коллегии ВС СССР осуждено в Ярославской области 529 человек, в том числе приговорено к расстрелу — 398.
  • В 1937—1938 годах в среднем приходилось 25 процентов дел на лиц, осужденных судебными органами, и 75 процентов — на внесудебные органы.”   (http://www.yaroslavl.fsb.ru/book/gl46.html)
 Не коментую!              
 Але знову повернімося до економіки (як би ми не старалися розглядати лише економіку, але без політики, яка її пояснюює, нам не обійтися)
 Після запровадження колгоспів натуроплата на селі відновилася (як при військовому комунізмі, але з тією особливістю, що враховувала відпрацьований час). У колгоспах аж до середини 60-х років процвітала натуроплата при повній відсутності системи гарантованої  грошової форми оплати праці колгоспників. Процвітала  система винагород за працю  колгоспників через штучну (і єдину в світі) систему обліку обсягів і результатів праці – через систему трудоднів. Селянам також дозволялося вести власне підсобне домашнє господарство на городах, тобто на їх колишніх власних землях, що були в них відібрані, але згодом надавались їм же в користування. Щоб не допустити «надмірного збагачення» селян в результаті продажі на ринках  надлишків сільгосппродукції, вирощеної  в підсобному господарстві  і отриманої в колгоспі на трудодні, підсобні господарства обкладали численними податками: на кількість землі, на кількість тварин, на кількість плодових дерев. Податки селяни сплачували натурою(тими ж продуктами харчування) і грошима. Окрім цього, селян зобов’язували (добровільно-примусово) продати державі частину вирощеної на городі сільгосппродукції через запроваджені на той час системи держзакупівель і держзаготівель.Обсяги закупівель щорічно змінювалися і встановлювалися довільно  районними і сільськими радами під обсяги плану закупівель, що спускалися централізовано. Але для селян держзакупівлі і держзаготівлі с/г продукції були благом, бо були одним із двох способів (поряд з власним продажем с/г продукції на базарі) отримати реальні гроші. Частину грошей селяни знову були зобов’язані повернути державі в результаті примусової щорічної підписки на облігації внутрішньої державної позики і держстрахування майна. Кошти позики «підписчикам» держава фактично не повертала, весь час відтерміновуючи період погашень позики і зменшуючи обсяги погашень.Страхові внески були одним із видів державного рекету, бо з настанням страхового випадку селянам виплачувалася символічні суми, але добитися їх виплати було дуже не просто.
        Непосильні для селян податки почали демонтувати при Малєнкові (завершили при Хрущові), а гарантовану грошову оплату праці колгоспників ввели лише при Хрущові в 60-х роках. До 60-х років у СРСР «процвітав» трудодень, що знижував ціни на продукти харчування  за рахунок нещадної експлуатації селян. Після початку демонтажу Хрущовим системи експлуатації селян, ціни на продукти почали повільно, але невпинно зростати. Тому рафіновані комуністи так ненавидять реформи Хрущова. Не за ціни, а за початок демонтажу кріпацтва.
       Тому й не правий Президент Росії Медвєдєв, котрий збирається святкувати 150 –ти річчя відміни кріпацтва в Росії. Бо  демонтаж кріпацтва в СРСР розпочався лише 50 років тому а завершився трохи більше 40 років тому: завершився  проведенням  паспортизації жителів   села, після чого вони отримали право вільного виїзду з нього. До того моменту вони перебували в статусі фактичних кріпаків.
  Стосовно масової безоплатної експлуатації праці робітників. В розряд робітників перетворювалися всі категорії «врагов народа» і члени їх сімей у результаті політики масових і штучних репресій (продемонстровано вище на прикладі Ярославської губернії). Індустріалізація, будівництво транспортної інфраструктури, промислове і житлове будівництво – сфери застосування безоплатної праці мільйонів засуджених, які працювали лише за харчі. У 1956 році (при Хрущові) розпочато масове звільнення з в’язниць і таборів політичних і військових злочинців. Не випустили лише 5% репресованих - поліцаїв, карателів, зрадників, але більшість репресованих (95%) були визнані невиннимиі звільнені від відбування незаслуженого покарання.  Коли вони приступили до роботи як вільно найняті, а їх працю почали реально оплачувати – грошима, обсяги спожитих продуктів їх сім’ями почали зростати. Почали повзти ціни вверх на товари промислового виробництва і на продовольство. Знову рафінованим  комуністам і НКВДистам та суддям прийшлися не до душі реформи Хрущова, які надламали машину репресій, і багато з них втратили роботу. При Брежнєві елементи сталінської практики „будов Комунізму”знову почали розширюватися. Починаючи з 70-х років і до краху СРСР масштаби безоплатного використання праці увя’язнених  знову почали стрімко зростати, бо в ті роки з’явився новий феномен комунізму – тотальний дефіцит робочої сили.
 
   І якщо прийнято вважати датою завершення громадянської війни як військового конфлікту  1922-й рік, то громадянська війна у вигляді соціального конфлікту,  в якому партія і її бойовий загін – ВЧК-НКВД-МГБ-КГБ  захопили владу і продовжували регулярно придушувати класи робітників та селян (що вважалися владними), придушувати     натуроплатою і репресивною машиною (інструментами «військового комунізму») –  завершилася лише в1962 -1980 роках. 


Продовження:
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?

7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 
 

 
 
 http://volianarodu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=220:-6-&catid=25:2010-07-20-02-08-50 
 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh