Психотип Зеленського: стратег-миротворець чи самовпевнений "недодиктатор"?
Доволі часто Президент Володимир Зеленський дивує чи й навіть обурює українців своїми діями.
Українці ж навіть часто сперечаються щодо того, чому саме таку лінію поведінки обирає очільник нашої держави як усередині країни, так і на міжнародній арені. Одні вважають його дії лібералізмом, інші – слабкою позицією, ще інші – хитромудрою стратегією.
Зокрема, доволі неоднозначно у суспільстві сприйняли такі нещодавні дії гаранта:

А. Дипломатична команда Зеленського вибачилася перед румунами, які обурились через те, що український президент заявив, що Румунія свого часу окупувала Буковину.

Б. В інтерв’ю в Ізраїлі Зеленський заявив, що це бойовики, яких контролює Росія, винні за невиконання Мінських угод, а не Росія.

В. Привітав Путіна – лідера країни-агресора, з Новим роком.

Г. Попри те, що Президенти Польщі, Естонії і Литви відмовилися їхати в Ізраїль на Всесвітній форум пам’яті Голокосту, бо там виступатиме Путін, Зеленський туди поїхав, хоча в останній момент таки не прийшов на офіційну церемонію, де був Путін, а поїхав молитися до Стіни плачу.

Д. У Новорічному привітанні Зеленський казав, що «не важлива мова спілкування українців, назва вулиці», а згодом і те, що «історію треба будувати навколо тих героїв, які не викликають суперечок у суспільстві».

То ж «Вголос» вирішив поцікавитися в експертів, що означають вищенаведені дії Зеленського на внутрішній та зовнішній аренах не лише з політичної точки зору, а й з психологічної? А також розпитав про психотип українського Президента у політтехнолога Ярослава Макітри, психолога Валентина Кіма та політичного психолога Світлани Чуніхіної.

Психотип українського Президента – яким лідером є Володимир Зеленський?

Валентин Кім:

Політиків можна розділити на три типи: політики-творці, які щось налагоджують і організовують; політики-хранителі, ключова функція яких – збереження, спрямована на те, аби нічого не знищувати, та політики-руйнівники. До речі, у нашому суспільстві дуже довго визрівало прагнення до руйнування – і це було прагнення поламати чинну систему. І в цьому плані Зеленський відповідає тому запиту, яке суспільство через нього намагається передати – на злам того, що не працює.

Зеленський – людина без політичного досвіду, аматор у політиці, при цьому йому притаманний психотип руйнівника. На скільки він відповідає цьому типу – можемо робити висновок вже за його діями. Він постійно руйнує те, до чого доторкається. Зруйнував сам формат проведення виборчої кампанії, використовує зовсім інші методи, які до нього ніхто не використовував, зруйнував формат Новорічного привітання Президента, також формат передвиборної боротьби і дебатів, формат комунікації з населенням (його відеозвернення до українців). Тобто Зеленський реалізовує стратегію руйнування, хоча сам себе, очевидно, іменує творцем. Янукович, як не дивно, був творцем – він збудував таку мафіозну структуру в країні, яку потім довелося ламати тільки за допомогою Майдану.

Є інша типологія, відповідно до якої суспільство вимагає від політика відповідати ключовим параметрам: 5 психотипів політиків –  найсильніший або найбагатший, найрозумніший, найчесніший, борець і чудотворець. При цьому варто зауважити: українське суспільство постійно обирає чудотворців. Ми весь час хочемо обрати політика, який прийде і за допомогою дива все владнає: переможе корупцію, виведе країну на новий рівень, доб’ється політичного, економічного та політичного успіху тощо. Натомість очікування українців нездійсненні, та все одно ми обираємо популістів. І всі президенти України, яких обирало наше суспільство, частково були чудотворцями, від яких очікували реалізації чудотворних ідей.

Від Зеленського очікують подолання корупції, від Порошенка очікували закінчення війни, від Януковича – стабілізації і припинення сварок усередині Парламенту, від Ющенка – боротьби з корупцією, чіткого курсу на Європу і втілення у життя реформ; від Кучми – стабільності на початку його першої каденції; від Кравчука – процвітання країни.

Ключова особливість Зеленського – це людина, котра повірила у свою месіанську долю

Загалом психотип Зеленського – руйнівник-чудотворець і він сам у це вірить – вірить у своє месіанство. І це ключова особливість Зеленського – це людина, котра повірила у свою месіанську долю. Він вважає, що може все у країні змінити, хоча з психологічної точки зору – це особистісна незрілість. Ми говоримо про людину, яка відчуває якість невиправдані очікування від самого себе, у якої дуже спрощене уявлення про ту чи іншу проблему, з якою йому доведеться зіштовхнутися, людина, в якої безкінечна віра у власні сили, ресурси і підтримку, яку йому надаватимуть. При цьому у Зеленського є яскрава характерна риса – демонстративність, він працює «на лайки». Він дуже зацікавлений в тому, аби отримувати позитивну зворотню реакцію. Також прагнення заслужити позитивну оцінку для Зеленського дуже характерне, він цього ще не переріс. До того ж, Зеленський – це личинка диктатора, але не диктатор, хоча з претензіями на цю роль. Перш за все це втілюється у прагненні підбирати собі команду лояльних людей, бо він сам як особистість сформувався у лояльних стосунках.

Світлана Чуніхіна:

Серед внутрішніх мотиваційних чинників, притаманних особистості Президента, найпотужнішими є три. По-перше, Володимир Зеленський прагне зберегти високу самооцінку через дотримання власного етичного кодексу, тобто залишаючись «нормальною людиною». По-друге, для нього є важливим підтримувати нормальні стосунки всередині свого оточення – він вважає  обов’язком проявляти лояльність до людей, що розділяють з ним труднощі та перемоги. По-третє, у Зеленського є виражена потреба у прихильності, схвалення та підтримці з боку публіки. Умовні «аплодисменти» є потужним джерелом зворотного зв’язку і водночас кінцевою метою його активностей.

Ярослав Макітра:

Загалом Зеленський не став для великої частини навіть чиновницького апарату незмінним авторитетом. Тому поки не можна сказати, що він управляє і впливає на всі процеси. Бо Зеленський є авторитетом далеко не для всіх навіть у своїй команді, що підкреслюють нещодавні «плівки Гончарука». Тому чинний президент України хоч і лідер для більшості суспільства, але не лідер у повному розумінні.

Що означають його дії з точки зору психології?

Світлана Чуніхіна:

Загалом у Президента ще не сформована власна система політичних координат, в якій він міг би вибудовувати послідовну стратегію поведінки у неоднозначних або конфліктних ситуаціях. Тому наразі Зеленський змушений спиратися або на власне напівінтуїтивне розуміння «нормальної» поведінки, чи поведінки «нормальної людини», або на рекомендації радників, які формують його коло довіри, або ж на заміри громадської думки. Саме тому і зовнішня, і внутрішня політика Зеленського має «клаптевий» характер.

Ярослав Макітра:

Щодо Путіна та Росії:

Зеленський весь час повторює, що він – Президент миру і прийшов завершити війну. Теперішній очільник нашої країни обрав певну тактику поведінки у війні із Росією, яка, на його думку, дала би можливість послабити агресію сусідньої країни і демонструє, що готовий на певні поступки. Але згодом побачимо, цим це все закінчиться, бо такий «розвідувально-романтичний» період стосунків з Путіним був і у Порошенка на початку російсько-української війни, коли на Сході України були дуже «гарячі» події. Тобто у час, коли Росія захоплювала певну частину території України, були і привітання від Порошенка і багато телефонних дзвінків Путіну, і навіть не звучали слова про Росію як агресора. Це вже пізніше ситуація змінилася.

Зеленський же зараз робить акцент на умиротворенні. Хоча є приклади, коли на міжнародній арені наш президент займає позицію, яка явно не подобається Росії – в Польщі чи в Ізраїлі. Тому вже через півроку стане зрозуміло, чи готовий Зеленський по цьому сценарію йти до кінця, чи буде його видозмінювати.

Щодо політики «немає різниці»:

Тут варто зауважити, що Зеленський не є класичним політиком, тому дуже часто губиться і не може знайти правильного формулювання, яке б відповідало і політичній кон’юнктурі, і його особистим поглядам. Що мені дуже не подобається у його риториці, так це те, що Україну, мовляв, треба сшивати. З одного боку діалог між різними регіонами України ніби й потрібний, а з іншого – ми це «зшивання» пройшли у 2014-2015 рр. Певна модель України вже виробилася і ті, хто її не сприймає і не підтримує, той або є за лінією розмежування, або став ворогом держави. Хоча досягнутий тоді консенсус хиткий та слабкий, проте варто розуміти, що не можна помирити тих, для кого Україна є рідною, та тих, хто є її ворогами, особливо у час, коли триває війна.

Валентин Кім:

Зеленський сформувався як людина, яка може сподобатись, як людина, яка може домовитись і таким чином уникнути конфліктів
У цьому випадку («немає різниці») Президент орієнтується на своїх виборців та намагається втримати свій рейтинг, який понад усе цінує. Хоча те, що він сказав, це і є його особиста позиція. Зеленський – людина, яка звикла домовлятися та не встрявати у конфлікт. Зеленський сформувався перш за все, як людина, яка може сподобатись, як людина, яка може домовитись і таким чином може уникнути конфліктів. І це його ключова манера поведінки.

Щодо Росії – Зеленський постійно намагається викреслили слова «Росія» і «війна» з теми своїх творчих меседжів. І я думаю, це все через його світосприйняття – для нього Росія справді не є агресором. Він вбачає ключову проблематику саме в тому, що це Україна має певним чином змінитися, а Росія тут ні до чого. І тут треба розуміти, які мотиви керують людиною, бо Зеленський справді політикою займається з натхненням: будує власну команду і намагається щось змінити. Проте тут  варто заглибитися у 2017-18 рр., коли Україна вже була у стані війни з Росією. І не агресія Росії викликала бажання у Зеленського щось у нашій країні змінити, а реакція України у відповідь на цю агресію, бо бізнес Зеленського був пов’язаний з Росією: його фільми та розважальні шоу дуже добре там продавалися – і це був багатомільйонний бізнес, який він збудував. Тобто зараз його прагнення полягає не в тому, аби ліквідувати російську агресію, а в тому, щоб прибрати відповідь України. І саме це змусило його піти в політику і припинити війну. Зеленський намагається зробити, аби Путін припинив агресію. І ризик того, що Україна стане залежною, є.

Загалом же Зеленський не лише недосвідчений, він ще й самовпевнений. До речі, він жодного разу не попросив вибачення за свої жарти щодо України. Він не бачить власної провини, не коригує власну поведінку – це найгірше у цьому випадку.

Щодо візиту в Ізраїль – то це справді одна з успішних, хоча, на жаль, з небагатьох операцій його команди. Та Зеленський сам єврей і не міг не поїхати, бо в такому разі Ізраїль сприйняв би це досить критично. Це загравання – але в межах міжнародної політики, бо Україна не має зараз можливості трясти м’язами перед цієї країною і тим більше не є її союзником. Але Зеленський в Ізраїлі зробив дуже популістичний, проте важливий крок: він не мав виступати, але зі своєю делегацією запропонував передати власні місця людям, які справді пережили Голокост – і це дуже потужний крок, який могла зробити наша делегація.

Якщо говорити про інцидент з Румунією – міжнародна політика має бути дуже виваженою, а Зеленський за своїм психотипом виваженим не є, навпаки – він емоційна людина. В шоу-бізнесі – це перевага, а от у політиці – це недолік. А перелаштовуватися Зеленський не бажає. Принаймні наразі.

Також по темі: Думку політика і науковця Володимира Пилипчука Місце Зеленського - у бродячому театрі "русскаго міра"! - читайте ТУТ

Марія Волошин, ІА «Вголос»
Інф.: vgolos.com.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh