Володимир Дубровський, економіст: Україна може вийти з нинішньої кризи із більш сильними інститутами, а може й програти все
Для тих, хто "в танку"-2: між Сціллою і Харібдою.
Більше п'яти років тому, на самому початку Революції Гідності, я спробував піднятися над сутичкою на висоту аналізу — більше політологічного, ніж політико-економічного, аби зрозуміти, що ж, власне, відбувається, і куди воно нас може завести.

І пояснити "тим, хто в танку", що відсидітися не вдасться: відбувається саме революція, і вона, прямо чи мимохідь, зачепить усіх. Те, що відбувається на цих виборах, теж може мати найпряміші (і сумні) наслідки для кожного з нас.

Зараз, правда, байдужих лишилося мало, зате фанатичні шанувальники (і такі ж фанатичні ненависники) провідних кандидатів замкнулися у своїх "танках", з яких перспективу видно тільки у вузьку оглядову щілину, причому в кожного з них — повернену у свій бік. І ця вузькість украй небезпечна, оскільки зі свого "танка" можна прогледіти катастрофічні сценарії, а вони, на жаль, актуальні як ніколи, причому незалежно від того, котрий кандидат переможе.

Диспозиція

Те, що головний ворог України сидить у Кремлі, — незаперечний факт. Він незмірно сильніший військовою потугою (особливо це стосується ядерної зброї й авіації), але, на наше щастя, пов'язаний низкою обмежень, завдяки яким нам поки що вдається стримувати агресію. По-перше, це реакція зовнішнього світу, особливо Заходу. По-друге, це небажання дражнити власних підданих "вантажем 200", — втім, Росії до цього не звикати; на додачу, сучасна війна для того, хто повністю панує в повітрі, закінчується швидко і з мінімальними втратами — як, наприклад, іракська кампанія 2003 р. Правда, по-третє, як засвідчила та ж кампанія, окупувати країну і змінити уряд — ще далеке не означає підкорити її: для цього треба, як мінімум, щоб окупантів зустрічали квітами. А це, своєю чергою, буває тільки тоді, коли вони приходять визволителями від справді страшної диктатури або ж на зміну хаосу та "війні всіх проти всіх".

Таким чином, для того, щоб вирішити стратегічне завдання бодай часткового повернення "блудної доньки" в лоно імперії, Кремлю мало запустити альтернативний транзит газу в Європу та розмістити війська в Білорусі. Йому треба добитися, аби бодай частина України, а краще — більша частина (гаразд, без тих земель, які ніколи до складу імперії не входили) сприйняла інтервенцію як вирятування, а в очах Заходу її можна було виправдати гуманітарною катастрофою, громадянською війною чи фашистською диктатурою. Якщо ж цього досягти не вдасться, то імперці всіляко шкодитимуть нашому успіху, де тільки зможуть, але навряд чи наважаться на повномасштабну агресію.

Певна річ, міркуючи реалістично, при цьому не вдасться в жодному досяжному майбутньому вирішити проблему ні тліючого конфлікту на Донбасі, ні, тим більше, повернення Криму, оскільки поки що не видно на обрії тієї сили, котра змогла б примусити агресора відступити від його інтересів, тим більше що військовий конфлікт безпосередньо б'є по економічних, соціально-політичних та міжнародних позиціях України, зокрема заважає вступити в НАТО й масово залучити іноземні інвестиції. Україні лишається терпляче чекати свого часу, як колись Німеччині, і головне, щоб на той момент, який може колись випасти, вона була більш привабливою для населення тимчасово окупованих територій, ніж Росія. Інакше третій із перелічених вище пунктів вдарить уже по нас: хоч ми в такій ситуації і будемо відновлювати міжнародне право, а не порушувати, але місцевому населенню це байдуже.

Як же можна влаштувати в Україні хаос або диктатуру? Звісно, як і всюди у світі, — через посилення відчуття небезпеки та страху в поєднанні з підгодовуванням радикалів, нібито готових "навести порядок сильною рукою". Думаю, у Кремлі вже досить добре розуміють особливості України, аби бачити всю згубність спроб побудувати "вертикаль влади" в нашій країні: в історичних "генах" у нас — "стримування і противаги", тому такі спроби тільки розвалюють державу, як це було за Януковича. Тому безпрограшна стратегія ворога — створювати ґрунт для диктатури, а там уже як вийде. Втім, можна починати і з хаосу, що, як відомо, теж часто веде до диктатури… Ну й, звісно, розколювати громадянське суспільство по всіх можливих і неможливих, природних і штучних лініях поділу, аби знищити соціальний капітал — головного ворога імперської експансії, який дозволив українцям не тільки створити Майдан, щоб позбутися повзучої експансії, а й захиститися від відкритої її форми. Тим, хто встиг смертельно пересваритися через кандидатів на виборах, а до того — через "євробляхи", "грантоїдів", ФОПів, МАФи, тарифи, гендер, мову і т.д., вже не так легко буде переступити через ці бар'єри на випадок нової небезпеки…

Однак, на відміну від розвинених країн, у яких Кремль застосовує все описане вище з обмеженим успіхом, в Україні в нього є видатний союзник, свого роду "бекдор", через який він може витворяти, практично, що-завгодно, та ще й знижуючи, місцями критично, захисні сили країни. Це, звісно ж, "громадський порядок з обмеженим доступом", відомий також як "система", "гідра" і т.д.

Екстрактивні інститути "обмеженого доступу", за визначенням, ворожі основній масі людей, тому їх легко налаштувати проти власної держави. Корупція при такому громадському порядку — це не хвороба, а її невід'ємна властивість, отже, з одного боку, це посилює попередній пункт, а з іншого — боротьбу з нею можна легко провернути в руйнівний бік. Особливо зважаючи на те, що окремі з критично важливих державних інститутів корумповані дуже глибоко, якщо не всуціль, і у своєму нинішньому вигляді просто не можуть без неї, їх потрібно "перезавантажувати". Що, своєю чергою, дуже ризиковано робити в розпал "гібридної війни". Нарешті, властива "обмеженому доступу" т.зв. "патрональна політика", як назвав її Генрі Гейл (тобто взаємодія не ідеологічних партій, а персональних "кланів"), набагато зрозуміліша російському офіцерові спецслужб, а отже, значно легша для впровадження й управління. Інакше кажучи, коли звернемося до комп'ютерного сленгу, наша система, успадкована від імперії, містить дуже зрозумілі її представникам уразливості, через які її запросто можна "хакнути". Що, очевидно, і відбувається, і відбуватиметься доти, доки ми її не змінимо. Не кажучи вже про те, що доти ми не зможемо стати повноцінним членом "європейської сім'ї", не зможемо розраховувати на швидке й стале зростання економіки тощо, а, відповідно, не зможемо й перемогти ворога в Кремлі. Тому те, що "ворог у Кремлі", — правда, але тільки частина правди.  Повний текст

Володимир Дубровський, Старший економіст CASE Україна, член Несторівської групи
Інф.: dt.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh