Українська Національна Рада спростувала міфи можновладців про потребу продажу землі

1. Вони кажуть, що «чорний ринок» сільськогосподарської землі давно існує. Його, мовляв, потрібно лише легітимізувати.
Це означає, що вони хочуть узаконити награбоване – залишити його у власності крадіїв. Насправді вкрадені у народу орні землі потрібно повернути у державну власність.

2. Вони кажуть, що власники паїв повинні мати право вільно розпоряджатися своєю землею з можливістю її продажу.

Але розпаювання земель було здійснене Указами Президента Л. Кучми № 666/94 від 10 листопада 1994 року і № 720/95 від 8 серпня 1995 року, тобто до прийняття Конституції України, яка не дає права на відчуження національної (публічної) власності.

Згадані Укази суперечили і Конституції УРСР, яка діяла до 28 червня 1996 року і забороняла відчуження державної (загальнонародної) власності:

Ст. 11. Державна власність – спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, у розділі VI стверджується, що «український народ має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Таким чином, згадані Укази Президента Л. Кучми були повністю протиправними, а отже – злочинними. Тому маніпуляція чинних органів влади із захистом прав «земельних пайовиків», яка базується на цих антиконституційних актах, є продовженням цього великого злочину.

Велика маніпуляція і в тому, що під прикриттям захисту інтересів власників паїв вони хочуть розпродати державні і комунальні землі.

3. Вони кажуть, що народ ніколи не був повноцінним власником землі, бо не може нею розпорядитися і, за потреби, продати.

Але вони свідомо маніпулюють, плутаючи поняття національна (публічна) власність на землю й індивідуальна власність. Сільськогосподарська земля відноситься до національної (публічної) власності, яка є неподільною і невідчужуваною (ст. 13, 14 Конституції). Сільськогосподарська земля як публічна власність має перебувати у публічного власника, яким за Конституцією (ст. 142) є територіальні громади України.

В індивідуальній власності можуть перебувати лише земельні ділянки для ведення особистого (присадибного чи дачного) господарства, садівництва, спорудження гаражів.

4. Вони кажуть, що державна земля просто «лежить» і не приносить користі, тому її потрібно продати.

Насправді, частина державних земель знаходиться у держрезерві, і це не лише орні землі, а й землі для будівництва стратегічних обєктів. Решту цих земель потрібно передати територіальним громадам (ст. 142 Конституції).

5. Дехто закликає:

  • роздати сільськогосподарську землю фермерам.

Але в Конституції України немає такого власника як фермер: публічними власниками землі є територіальні громади України (ст. 142 Конституції). Територіальні громади можуть здавати сільськогосподарську землю в оренду.

  • зробити пілотний проект з продажу землі спочатку в одній області.

Це маніпуляція, тому що національна (публічна) власність є неподільною, і навіть постановка питання про ринок сільськогосподарської землі є протиправною.

  • треба встановити справедливу ціну на землю.

Земля я к основне національне багатство, не є ринковою категорією. Вона не продається. Тому мова може йти лише про вартість оренди землі.

  • роздати землю всім громадянам порівну (по 2 га, як це передбачено чинним «Земельним кодексом України»).

По-перше, сільськогосподарська земля як публічна (спільна) власність, не може належати окремим громадянам; по-друге, наявні землі значно відрізняються за характеристиками (за вмістом чорнозему, за місцевими кліматичними особливостями, за ландшафтом, за віддаленістю до населених пунктів), що не дало б забезпечити рівні умови для всіх; по-третє, орної землі для 40 млн. громадян (з розрахунку 2 га на громадянина) просто не вистачить.

6. Побутує думка про необхідність проведення референдуму, на якому народ визначить, чи може сільськогосподарська земля бути товаром.

Але, по перше, в цьому немає потреби тому, що понад 85% українців виступають проти введення продажу землі; по-друге, будь-яке формулювання питання на референдумі може виявитись не зрозумілим для частини громадян, а отже – маніпулятивним; по-третє, такий референдум уже відбувся 1 грудня 1991 року, і на ньому 90,3% українців підтримали положення Декларації про державний суверенітет України про те, що український народ має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля – це основне національне багатство! Вона не може бути товаром!
Земля – це територія України! Вона не продається!

Українська Національна Рада    
Інф. UNR.org.ua


Читай також:  Заява Української Національної Ради щодо неконституційності закону про ринок землі - ТУТ

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh