Що німцям смерть, те українцям - їжа
Міністр політики, якої у нас немає, висловився аполітично. Знав, що секс, їжа і безпека - базові потреби людини, але вирішив одну з цих потреб обмежити. Мовляв, громадяни, тримайте рот на замку і в споживанні продовольства. Нічого всі гроші спускати в унітаз. Звичайно ж, міністр мав на увазі не обурений простий народ, а тих, хто у відомих київських ресторанах дійсно витрачає півзарплати (50 - 100 тис. на місяць) на жратву. Як завжди у нас буває у випадках великих узагальнень зверху, прості люди подумали, що українці - це вони. Ось і напали на міністра з вигуками подиву. Як можна переїдати з великою зарплатою в устах прем'єра і маленькою в гаманцях?
Але у міністра, на відміну від електорату, є друзі. Багато хто прийшов на виручку пану Реві, включно з прес-секретарями, і обурився щодо дикої несправедливості суспільства стосовно кількох слів колеги. Спільна позиція чиновників щодо їжі виглядає так. У порівнянні з німцями українці живуть інакше. У нас інша культура застілля. Німці не їдять багато і краще застреляться, але не витратять більше, ніж потрібно на харчування. Ми ж, навпаки, можемо застрелити кого завгодно, лише б поїсти. Вийшов переконливий меседж, якщо не брати до уваги якість продуктів. Що приховувати, в порівнянні з поляками (przykro mi, drodzy przyjaciele) ми намазуємо масло на бутерброд у стилі Рембранта, а вони як Ель Греко, ледь прикриваючи полотно. Тому поляки он де, а ми тут, слухаємо міністрів, що є. У тому сенсі, що вислуховуємо начальників з гастрономічних запитів.
Добре, що ці начальники регулюють тільки дві з усіх базових потреб. Третя залишається цілком у нашому розпорядженні. У ліжках можемо вільно влаштовувати своє життя, не озираючись на німців і міністерства, де секс ще не увійшов у соціалку.
Взагалі, ситим дуже важко перейматися турботами голодних. Не мною підмічено. Тому в деяких країнах, де традиційно витрачають на їжу лише п'яту частину доходів, прийнято тримати чиновників в адекватній соціальній формі. Не дають їм їздити в розкішних авто на роботу, обідати у фешенебельних кублах для еліти і жити, як сказав один поет у розпал нашого Голодомору, «под собою не чуя страны». Тут найбільше запитань до чиновницьких міркувань про особливості харчування. Нехай говорять, що думають, аби знали, про що говорять з власного досвіду. Мабуть, це ми повинні взяти з німецького способу життя в першу чергу.

Олександр Прилипко, журналіст
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh