Сім років окупації і анексії Криму не могли, не можуть і не зможуть пройти безслідно
Війну на Донбасі може моментально завершити, і моментально завершить будь-який більш-менш нормальний глава держави, крім самозванця, узурпатора влади, міжнародного терориста, військового злочинця і вбивці, якого звуть Володимир Путін.
Деокупація Криму є набагато складнішим питанням із погляду практичного вирішення у стислі терміни. Жоден, навіть дуже популярний у народі кандидат у президенти, не зможе виграти чесні, справедливі, демократичні і вільні вибори, поставивши деокупацію Криму в перші рядки своєї передвиборчої програми.

Жоден із кандидатів, вигравши вибори, не протримається біля влади і два тижні, якщо почне процес моментальної деокупації Криму: адже 20-річне правління Путіна не пройшло безслідно, і з народом, у його більшості, експеримент із промивання мізків і зомбування був проведений не менш успішно, ніж із народом Німеччини у 30-х роках минулого століття; ба більше, у якомусь сенсі цей експеримент був проведений навіть успішніше.

Багато, здавалося б, навіть розсудливих людей, усе ще хворі постімперським синдромом, і ломка триватиме ще дуже довго. Новому законному керівництву Росії доведеться докласти багато зусиль, щоб пояснювати громадянам необхідність побудови зруйнованої Путіним держави, заснованої на принципі верховенства права. Зокрема й, звісно, на принципі верховенства міжнародного права як невід'ємної частини національного.

Це є єдиним можливим шляхом повернення до співдружності європейських держав і, в кінцевому підсумку, вступу в ЄС. Я б дав років зо два на приведення основної частини народу РФ до тями, в т.ч. з цього питання, протягом яких потрібно запустити переговорний процес із Україною, країнами ЄС, Великобританією і США й виробити дорожню карту деокупації Криму, яка влаштувала б усі сторони не тільки з теоретичного, але і практичного погляду.

Сім років окупації і анексії Криму не могли, не можуть і не зможуть пройти безслідно у багатьох аспектах життя півострова, зокрема в гуманітарній сфері. Запитайте про це в країнах Балтії, взявши 1952 рік за умовні сім років (хоча вони були анексовані раніше, ніж у 1945 році; проте саме 1952 рік є семирічним тимчасовим відрізком безперервної окупації).

Запитайте про це у Фінляндії, взявши 1952 рік за ті ж самі умовні сім років (із тією ж логікою). За сім років відбулися серйозні демографічні зміни, у всіх цих випадках, в т.ч. в Криму, і цей фарш абсолютно неможливо провернути назад. Доведеться розв'язувати і ці питання, в тому числі гуманітарні, в тому числі зміни демографічного характеру, незалежно від того, чи були вони законними чи ні, за роки путінської диктатури.

Під час військової поразки Німеччини і подальшої окупації її союзниками багато таких питань вирішувалися швидко й насильно, а багато – не так швидко і ненасильницько. Путінський режим у XXI столітті не закінчиться шляхом військової поразки путінської Росії й подальшої її окупації будь-ким. Він закінчиться по-іншому.

І питання деокупації Криму буде розв'язуватися більш тривалим і погоджувальним процесом, ніж деокупація Судетської області Чехословаччини, наприклад.

Але я абсолютно переконаний, що після падіння путінського режиму Росія так чи інакше почне хворобливий і довгий процес відновлення своїх державних кордонів відповідно до міжнародного права, а також повторного визнання й підтвердження світовою спільнотою російських кордонів на основі всіх міжнародних зобов'язань РФ, узятих до агресії проти України.

Слава Рабінович, російський фінансист, публіцист
Інф.: obozrevatel.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh