Політична еліта як елемент міфології
Сутність, призначення та роль політичних еліт нині є дискусійною тезою в реаліях багатьох країн. В Україні ж сам факт їх наявності – досі під питанням. Візії знаних філософів – Хосе Ортеги-і-Гассета (вважав основною рисою еліт почуття посиленої відповідальності) та Оґюста Конта (робив ставку на раціональність) не є повністю прикладними до України. Це пов’язано з тим, що від часів набуття нашою країною незалежності поняття впливовості та нездорового егоїзму керманичів, яке аж ніяк не має переважати у контексті наявності істинних еліт, переважило – такий собі рудимент, лиха звичка з часів радянської номенклатури. Один з найперших світових ідеологів політичних еліт Вільфред Парето свого часу висунув концепцію «зміни еліт» як основи функціонування суспільства. Втім, сьогодні бачимо лише «зміну облич при владі» – до слова, не лише в Україні. Останні вибори в РФ довели, що у країни-«сусіда» немає навіть таких привілеїв.

ПРИВІД ДЛЯ РОЗДУМІВ

У цьому контексті цікаво було почути думку російського політичного діяча Іллі Пономарьова, який із власного практичного досвіду може оцінювати якість еліт (чи краще сказати «політичних класів»?) російського політикуму та порівнювати їх із українськими. Як відомо, у 2014 році Пономарьов був єдиним депутатом Держдуми РФ, хто проголосував проти анексії Криму. Останні два роки він мешкає в Україні. Особливо цікаво – для студентів-філософів та політологів КНУ імені Т.Шевченка, які зініціювали панельну дискусію «Хто має право називати себе елітою?» у стінах альма-матер. І цілком доречно, бо про такі хвилюючі «високі матерії» сьогодення не завжди є нагода поговорити на звичайних парах. Опоненткою й частіше однодумцем Іллі у цьому питанні була Лариса Мудрак, медіаекспертка, громадська діячка, керівник інформаційної служби при президентові Вікторі Ющенку (2005-2010). Далі – найцікавіші моменти дискусії, підкріплені цитатами мовців.

«ПРЕДСТАВНИК ЕЛІТИ – ЦЕ ЛЮДИНА, ЯКА БЕЗКОРИСЛИВО ЗМІНЮЄ СУСПІЛЬСТВО»

Почнімо з наріжного каменя питання – як вірно розуміти поняття політичних еліт в Україні, якщо усі існуючі досі твердження базуються на досить абстрактних уявленнях. На думку Іллі Пономарьова, корінь проблеми – у нерозумінні суті: начальство, «вершки суспільства» – не справжня еліта, вона є такою лише якщо володіє рисами інтелектуального та морального лідерства. Крім того, згідно з його судженнями, «представник еліти – це людина, яка безкорисливо змінює суспільство» тому сучасне твердження, що до еліти належить той, хто бере участь у розподілі ресурсів – хибне, адже якраз ідеться про корисливість. Такої ж думки Лариса Мудрак, яка наполягає: така жертовність неможлива у сучасному світі. Пономарьов між тим напівіронічно додає: «В Україні люди люблять почуватися жертвою». Об’єктивно?

А ось у оцінці про хиби формування «псевдоеліт» в Україні мовці дійшли згоди. У Радянському Союзі функцію еліт виконувала партійна номенклатура і робилася ставка на пролетаріат як лідируючий клас. Це тепер ми розуміємо, що у часи удаваної вірності партії насправді про безкорисливість і не йшлося. А повертаючись до тези про «незмінні обличчя при владі», Лариса Мудрак досить влучно зауважує, що «нині маємо нарощену зверху державу на основі пострадянської ідеології». У тому й річ, що середовище політичних еліт не має змоги поповнюватися новими людьми, а якщо є ці нові люди, вони банально не «вписуються» у традиційне поняття й модель поведінки елітарного класу.

АВТОРИТЕТ НЕПРАВЛЯЧИХ СИЛ

Щодо пошуку нової еліти теж доречне зауваження. Ознакою елітарності вважається належний рівень довіри. А він в Україні останнім часом є критично низьким до «державних мужів». І якщо суспільство не знаходить задоволення свого запиту у середовищі українського політикуму, воно шукає моральні ідеали серед інших представників еліти – зокрема, культурної. Пономарьов і Мудрак зараховують до такої Ліну Костенко, Сергія Жадана, не приховуючи, що свідомо не назвали б жодного прізвища із представників політичної сфери. Діалог між правлячою і неправлячою елітою (до якої належить і культурна), який існує в ідеальному світі, в сьогоднішній Україні замінений конфліктом, якщо хочете – полемікою. Хоча, здається, немає і цього: влада і ті, кого нині вважають елітою, одне одного просто не чують. Втім, Ілля Пономарьов зауважує, що з огляду на такий стан речей, імовірно, на наступних президентських виборах зневіреним в політичним обіцянкам українцям імпонуватиме харизматичний лідер, напівсерйозно згадуючи потенційних претендентів – Зеленського й Вакарчука.

Спільність цінностей як основоположну ідею формування політичних еліт окреслює Лариса Мудрак. Однак питання, чи довго ще чатувати українцям на появу у їхній батьківщині істинної еліти, заганяє експертів у глухий кут. Свого часу нас втішали, зауважуючи, що хоча політичної еліти в Україні поки немає, «селекція» тих, хто претендуватиме на відповідність цьому визначенню, уже почалася і наступними роками відбуватиметься активно. Це було сказано в нульових, але з плином десятка років не реалізувалося. Набираймося терпіння.

Олена КУРЕНКОВА, КНУ ім. Т.Г. Шевченка
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh