altМикола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу

У замкнутому просторі диктатура найвідчутніша, а репресії найочевидніші
Сьогодні, 15 травня,  Віктор Янукович вирушив до  Москви на перше побачення з новим-старим президентом Росії Володимиром Путіним. Я проводжав нашого керманича з великою любов’ю. Звичайно, у думках, та все одно здалеку, бо ближче не пускали  чи то стражники-почуття, чи то охоронці Зевса. Махав рукою так завзято, що навіть голуби порозліталися. Коли птахи зникли за обрієм, заходився надсилати правицею повітряні поцілунки.  

Щоб пишний почет проводжальників не запідозрив мене в якійсь не такій, як у них, орієнтації, я, про всяк випадок, лівою рукою, стомленою від махання, прикривав праву, відтак  ними обома, заспокоївшись від урочистих проводів, твердо витер непрохану українську сльозу. Затиснув її в кулаці й назавжди зберіг у серці.

Літак, слава Богу, не перечепився за невдячну дровиняку, як траплялося раніше, а тому  дуже швидко перегнав наполоханих голубів, а я, вже не вперше, почав складати оду творцеві нинішнього режиму. За навчителя мав великороса Державіна і, як взірець для високого натхнення, повторював його знамениті рядки: «Как сонце, как луну поставлю // Твой образ будущим векам».
Я теж дякував нинішній владі, зокрема низенько вклонявся за наполегливість у творенні політичної ізоляції, адже несамохіть опинився в домашньому коконі. Там, у  його замкнутому просторі,  диктатура найвідчутніша, а репресії найочевидніші. Отож радів з цього, наче малюк, але думав про інше: якщо заблокують зарубіжні рахунки наших незворушних, воістину сталевих керманичів, то більше коштів залишатиметься в країні. Може, щось перепаде й народові, в любові до якого вони присягаються  і вдень, і вночі. Точнісінько так само, як правителі люблять наш простий люд,  і я люблю їх.

Люблю великого творця сучасної літератури й навчаюся в нього складати угоди з видавництвами – складати так, щоб  мати привід  одержувати за ненаписані твори  мільйонні гонорари. Хіба можна не шанувати такого першопрохідця, хіба можна не йти за ним – крок за кроком, з пенька на пеньок, від броньованого мерседеса – до вертолітного майданчика? І цитувати, цитувати неоціненні перли, мчати з ними таксомотором – за  кревні гривні! – до Табачника: «Дмитре Батьковичу, включіть це надбання до шкільної програми! Не баріться, бо буде пізно».
Люблю, таки люблю цього яскравого, неповторного, незрівнянного представника наших урядових кіл. Придивіться, він схожий на Енгельса! Ні, не лише бородою… А втім, люблю весь уряд загалом і кожного його члена зокрема.

Люблю Азарова, який торік, маючи великі прибутки, узяв сорок тисяч гривень матеріальної допомоги. Кажуть, витратив їх  для придбання ендопротезів для хворої жінки.  Як зазначила прес-служба уряду, «для Азарова це не питання піару, а питання співстраждання й совісті». Воно то так, але це «співстраждання» – не за свої, а за державні кошти. Як все-таки легко бути високопосадовцем- добродійником: вихопив  із народної скарбниці кругленьку суму – комусь допоміг, знову намацав загальнодержавне – віддав стражденному. А  чому не   взяти з власної кишені? Важко, практично не можливо до цього додуматися? Бо як  це: своє  – комусь? Абсурд! Тому й багаті, що кожну копійчину рахуємо, бережемо, складаємо одну до одної.

Так, глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін отримав торік 7 млн 736,083 тис. грн. сукупного доходу. Згаданий достойник  володіє земельною ділянкою загальною площею 1,3 тис. кв. м, квартирою площею 205,5 кв. м., двома автомобілями Mercedes-Benz 2010 року випуску (один із них - вартістю 1,025 млн грн.), мотоциклом Harley Davidson 2011 року випуску (вартістю 190 тис. грн.). Наприкінці 2011 року залишок коштів на банківських рахунках пана Льовочкіна становив 127 млн 587 тис. 271 грн. Оці 271 гривні я не просто можу осягнути, перерахувати,  а й  реально уявити, як їх  витрачають люди, яких я люблю.
 Серед них – і перший віце-прем'єр-міністр Валерій Хорошковський, який  задекларував 47,8 млн гривень сукупного доходу сім'ї за 2011 рік, отриманого з українських і закордонних джерел.  Високопосадовець має:  Porshe Cayenne Turbo 2003 року випуску, Mercedes Benz G500 2010 р.в., два Mercedes Benz GL500 2009 р. в., Mercedes Benz S600 L 2010 р.в., Maybach 62-S 2007 року випуску. У власності його сім'ї також  автомобілі Mercedes Benz SL500 2002 р.в. і Bentley Arange 2008 року випуску.

І навіщо стільки іномарок? Звичайно, таке наївне запитання може поставити лише безавтомобільний поет. А я… Певна річ, люблю того, хто мчить повз мене чи тим, чи тим мерседесом, хто витрачає за рік  майже 8 млн. гривень. Люблю, бо вміє не лише нагромаджувати прибутки, а й щедро сіяти грошима.
А ось віце-прем'єр-міністр - міністр інфраструктури України Борис Колесніков за підсумками минулого року задекларував найбільше – 166,438 млн грн. доходу.  Як його не шанувати за це? У власності, оренді або на інших умовах використання в сановника – житловий будинок загальною площею 5,581 тис. кв. м., земельні ділянки площею 45,6 тис. кв. м і 4,448 тис. кв.м. У членів його сім'ї - квартира площею 227,3 кв. м, житловий будинок площею 421 кв. м, земельні ділянки площею 2,297 тис. кв.м. і 60 кв. м, а також два гаражі площею 56 кв. м і 30,6 кв. м. Куратор Євро-2012  має легкові автомобілі Bentley Mulsanne 2010 року випуску, Bentley Continental Flying Spur 2009 р. в. і прогулянковий катер З 43 2010 року випуску завдовжки 12,9 м.

Сергій Тігіпко також задекларував свої доходи, до яких належать зарплатня, дохід від відчуження цінних паперів і корпоративних прав, земельних ділянок, дивідендів. Я так люблю цього державного діяча, який  із раннього ранку до пізнього вечора   дбає про поліпшення життя пенсіонерів, що просто  соромлюся перераховувати якісь там горезвісні мільйони. Колишній банкір уміє це робити так, як ніхто інший. Отож дякую природі, що вона нагородила реформатора  самобутнім талантом бухгалтера, майже такого рівня, як Віктор Ющенко.
Невимовно радію, що  він уже  вміє перерізати стрічку на відкритті готелю, який побудував зять,   і ще раз вдивляюся у гвардію нашого правителя. Чесні, відкриті обличчя, порядні пози, достойний одяг, коштовні запонки й годинники. Як же нам, нескореним та некупленим, жити без таких вельможною волею призначених чиновників?

Раніше чи пізніше вони неминуче підуть у політичне небуття, а ми… Що ми без них, прозірливих проводирів у лабіринтах фінансових махінацій,  без невтомних борців із корупційними схемами, без лютих ворогів отих невловних розкрадачів народного добра?
Як там, у Москві, приймають їхнього зверхника, а нашого проводиря? Чи накрили йому стіл, як рівноправному партнерові, чи не забули про чорну ікру, червону рибку та пампушечки з часником? Я особисто й борщику насипав би, із  карасиками, сметанкою, і кому поставив більшу, жирнішу на аркушику з виступом, який підготували спічрайтери з Банкової.
Усе зробив би, що ви, мої дорогенькі, нарешті наговорилися й наїлися – по саму зав’язку, так, щоб аж із ротів стирчали риб’ячі хвости й жаб’ячі лапки. І щоб швидка Настя вас, мої наймиліші,  полюбила так,  як  я вас люблю.

Свідчення цієї глибокої любові –  моя свічечка у Володимирському соборі, який ви ще не привласнили, не загарбали. Горить вона перед ликом Богоматері, а я вклоняюся їй і прошу сказати слова, які мені так потрібні сьогодні. Прислухаюся душею й чую: «Ганьба перед світом, сором перед Богом». За порогом святині  додаю єдине слово: «Ненавиджу!».

«Європа нас хоче принизити», - репетує хор  чиновників на чолі з Азаровим та Януковичем. Такі не потрібні ні цивілізованій  Європі, ні путінській Азії, яка накриває для творця політичної «паузи»  стіл без борщу.  Не раді їм навіть у Сахарі. Бо й там знають: украдуть увесь пісок і  за найвищими цінами продадуть тим, у кого його немає. А потім литимуть крокодилячі сльози: нас не розуміють у світі,  принижують, зневажають…
Таки не дано українським правителям збагнути простої істини: вони самі себе  вже  так опустили, що  цілком вичерпали простір, відведений для самоприниження.

 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh