Жоден народ у світі не приховує своїх справ ретельніше московського
Альфа-ведмедю, що ховається в норі, потрібна тільки здобич. Пережовані території. Підлеглі еліти. Васали. І постійні війни. Що продаються під виглядом цивілізованого способу спілкування.
ПЕРЕДІСТОРІЯ. В останньому номері журналу "Россия в глобальной политике" опублікована стаття Владислава Суркова "Одиночество полукровки", в якому відомий російський політик заявив, що  Росія чотири століття йшла на Схід і ще чотири століття на Захід.
Ні там, ні там не вкоренилися. Обидві дороги пройдені. Тепер будуть затребувані ідеології третього шляху, третього типу цивілізації, третього світу, третього Риму... І бачиться йому цей окремий, «третій» шлях, “счастливым одиночеством лидера, ушедшей в отрыв альфа-нации, перед которой «постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства». За своїм цинізмом цьому «одкровенню» важко знайти аналогів. Втім… Щось плів про «винятковість» арійської раси ще не так давно самі знаєте хто. А статтю Суркова в російській пресі серйозно обговорюють, приміряються… Я ж публікую відповідь на цю паранойю українських вчених: вона коротка, але точна в своїх оцінках, каже відома українська письменниця Наталя Дзюбенко-Мейс.

      ВІДПОВІДЬ ВЛАДИСЛАВУ СУРКОВУ ВІД ІНСТИТУТУ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ (КИЇВ)
Новини, що приходять не з поверхні життя, а з її глибини, вимагають розгляду різних трактувань, а не однієї лже-гіпотези. Смисли проявляються зазвичай не запізніло, а саме тоді, коли вони відповідають часу осмислення і лягають на реальність, а не на зворохоблені фантазії окремих дійових осіб.
І, напевно, не з 14-го року нашого століття (з часів захоплення Криму і частини Донбасу) потрібно починати роздуми про "пам'ятні звершення" Росії. Гра старіючих м'язів колишньої Імперії на суміжних територіях спостерігалася давно - як не згадати український острів Тузла в 2003-му або Грузію в 2008-му.
Слава Богу, що Росія тепер не хоче бути частиною Великої Європи. Схоже, формули спільної інтеграції в єдиний європейський простір, котрі ще вчора  «продавалися» "з євразійським дисконтом" залишаються в минулому.
Щоправда, незмінним залишається одне - притаманна російським владикам зухвалість, посилена самозамилуванням себе в Історії.
І навіть добре, що епічна подорож Росії на Захід закінчилася на кордоні з Україною. Сто (двісті? Триста?) Років геополітичного самотності? Та будь ласка! Самотність змушує подумати, гарненько покопатися в собі. І знайти в історичних паралелях корисні уроки, визнати гріхи і покаятися.
Можливо, в наступні десятиліття (а, можливо, і століття) під кремлівськими зірками зможуть нарешті зрозуміти, що вестернізація - це не династичні шлюби, не обрізання борід боярам і навіть не змова з метою вбивства монарха (табакеркою у власній спальні, або в підвалі будинку Іпатьєва - не важливо).
Вестернізація - це зміна правил гри, реформування структури суспільства і відносин в ньому. Зрештою, гра за загальновизнаними і зрозумілими правилами. Геополітичний fair play. До речі, Росія так і не змогла наздогнати Португалію по ВВП на душу населення, мабуть, вирішивши, що країна з західним краєм Європи - мисом Кабо де Рока - поганий приклад для наслідування.
Ну, та гаразд. Самотність, так самотність ...
"Росія чотири століття йшла на Схід і ще чотири століття на Захід. Ні там, ні там не вкоренилася. Обидві дороги пройдені. Тепер будуть затребувані ідеології третього шляху, третього типу цивілізації, третього світу, третього Риму ..."
За такої нібито приреченісті на добровільну сегрегацію, навіть при всьому бажанні, бачиться брехливе, а не справжнє обличчя ідеолога "загонів молодих штурмовиків". Він одягає маску і на себе, і на тих, кому служить. Щоб загорнути самим же створений міф про зірок в кольорову обгортку для продажу на місцевому районному базарі.
"Жоден народ у світі не приховує своїх справ ретельніше московського; жоден настільки недовірливий до інших, і жоден з них не навчився так чудово брехати про свою могутність і багатство". Чудові слова, написані ще в 16 столітті австрійським дипломатом бароном Августином фон Мейербергом підтверджують: справжньою метою невизнаного в цивілізованому світі "чужого" - аж ніяк не бажання залягти на дно. А інфікування здорового тіла вірусом. Дрібні і великі атаки з барлоги. Укуси і порізи. Звичайна тактика звіра.
У такій справі справді не потрібні союзники. Альфа-ведмедю, що ховається в норі, потрібна тільки здобич. Пережовані території. Підлеглі еліти. Васали. І постійні війни. Що продаються під виглядом цивілізованого способу спілкування.
Країна, яка сприймає справжні особисті пороки як благоденство; країна, що відкидає остаточно вчорашні помилки минулого і прагне повторювати їх знову, може розраховувати справді лише на терни.
Зірок не буде. Буде хмиз, який поки ще дозволили збирати.

Переклад українською Наталі Дзюбенко-Мейс. Оригінал на сайті "Эхо Москвы".

fair play - чесна гра.
Августин Мейер барон фон Мейерберг (також Майерберг, нім. Augustin Meyerberg) (серпень 1612, Сілезія - 23 березень 1688, Відень (?)) - австрійський барон, мандрівник і дипломат. Родом із Сілезії; при Фердінанді III був радником апеляційного суду в Глогау. Імператор Леопольд I викликав його до Відня і дванадцять разів відправляв його послом до різних дворів в тому числі: до турецького султана Магомета IV, до короля польського Іоана-Казимира, до короля датського Християна V, до російського царя Олексія Михайловича.

Інф.: iwp.org.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh