Скільки можна бути такими наївними? - політолог Сергій Грабовський
1 березня 2018 року Росія вкотре вже обдурила Україну: Місія ця наразі була покладена на "Газпром" - номінально акціонерну, ще й публічну, реально ж державну компанію (державі належить понад 50% її акцій). Нагадаю, що за рішенням Стокгольмського арбітражу, яке було опубліковане наприкінці минулого року, «Нафтогаз України» у 2018-2019 роках зобов’язали купувати у «Газпрому» до 5 млрд куб. м газу на рік.

«Нафтогаз» запланував почати закупівлю газу у «Газпрому» з весни, і зробив уже передоплату, водночас істотно знизивши заявки на постачання «блакитного палива» із Заходу. Проте в останній момент – за 15 хвилин до початку поставок! - «Газпром» узяв і відмовився постачати вже оплачений газ (щоправда, повернувши передоплату), а разом із тим знизив на 20% тиск у транзитних газогонах на українському кордоні й об’єми перекачки газу. Ясна річ, усе це «випадково збіглося» з різким зниженням температури по всій Україні, хурделицями, випадінням рекордної кількості снігу тощо.

Цими діями Росія не лише проігнорувала рішення Стокгольмського арбітражу, а і вкотре вже порушила Будапештський меморандум 1994 року. Згідно з ним Росія взяла на себе зобов’язання не тільки гарантувати територіальну цілісність Української держави, а й утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, та отримувати будь-які переваги. Тобто маємо черговий акт російської агресії, наразі в певному сенсі більш масштабний, ніж окупація Криму та вторгнення на Донбас: під загрозу під час сильних холодів поставлене функціонування всієї газотранспортної системи України, теплопостачання міст, містечок і селищ, здоров’я десятків мільйонів громадян, власне, саме життя хворих, дітей і літніх людей. Уряд, звісно, вживає термінові заходи, проте робляться вони навздогін агресивним діям «Газпрому», тобто Кремля, і невідомо, наскільки виявляться успішними.

Утім, проблема не в агресивності Росії, а в іншому: скільки разів іще органи влади України (плюс значна частина експертного середовища) наступатимуть на ті самі граблі, коли кожна брутальна дія Кремля (плюс Луб’янки й «Газпрому», що є іншими іменами влади РФ) ставатиме «несподіванкою»?

Згадаймо, якими несподіваними стали для постмайданної влади стали акції «ввічливих зелених чоловічків» спершу у Севастополі, потім в АРК, а потім – на сході України. І якою несподіванкою для «верхів» стало вторгнення регулярних частин російської армії на Донбас, а потім розстріл росіянами українських військовиків, які обумовленим з російським командуванням «зеленим коридором» виходили з «Іловайського котла». І якщо несподіванкою став наступ росіян під Дебальцевим під час «мирної конференції» у Мінську…

А найсумніше тут те, що це все супроводжувалося квилінням значної частини «реєстрових» вітчизняних ліберальних інтелектуалів, що, мовляв, від Росії з її високою культурою ніхто не очікував такого… Коли ж автор цих рядків тицьнув писками деяких із цих персонажів у тексти Ігоря Лосєва, першого лауреата премії Джеймса Мейса та постійного автора «Дня», де ще на початку 2000-х була розписана навіть черговість російського експансіонізму – Севастополь-Крим-Донбас, – то у відповідь я почув, що, мовляв, Лосєв і такі, як він, «просто вгадали», бо «хід історії принципово неможливо спрогнозувати». Так покладіть тоді ваші дипломи докторів і кандидатів наук, не-шановні панове, бо наука тільки тоді є наукою, якщо вивчає – нехай і вельми специфічні, як-от суспільні – закономірності та прогнозує можливі варіанти майбутнього. Ба більше: такі речі своїми засобами здатне завбачати та змальовувати й мистецтво, якщо це не попса і не художній свист. Але…

Але маємо чергову кремлівську «несподіванку» і для влади, і для певної частини експертного середовища. Бо ж якими патетичними коментарями супроводжувалися рішення Стокгольмського арбітражу! А прем’єр Гройсман навіть устиг розповісти людям, що завдяки цим рішенням можна буде знизити ціну на газ для населення… Натомість маємо серйозні проблеми в плані не лише енергетики, а й усієї національної безпеки. А також питання, чи виплатить Росія (=«Газпром») ті мільярди доларів, що вона має за рішеннями арбітражу виплатити Україні? І чи продасть належні обсяги газу за встановленою у Стокгольмі (до речі, цілком для нас прийнятною) ціною? Чи виплатить пеню за непоставлений через Україну до Європи газ тощо?

Інакше кажучи, чи керуватиметься Росія нормами міжнародного права, а чи й далі нехтуватиме ними, виявляючи свою агресивність у різних формах? До речі, я не випадково пишу «Росія», а не «Путін», бо основна маса жителів цієї держави цілком згодна зі своїм «національним лідером» і готова йти за ним.

Утім, на Заході багато хто (але далеко не всі, інакше би з таким захватом не будували «Північний потік-2»), схоже, нарешті починає розуміти посутньо параноїдальний характер дій Кремля та повну зазомбованість більшості жителів РФ. Питання наразі в тому, чи здатні можновладці та все експертне середовище України позбутися решток наївності (якщо не вжити більш міцне слівце) щодо Росії та її «визначної здатності» до агресії, до порушення всіх правових норм і до нехтування власними ж об’єктивними інтересами в ім’я імперських марень і відновлення дутої радянської «величі».

P.S. Коли ця стаття вже була написана, керівництво «Газпрому» заявило, що негайно починає процедуру розірвання контрактів з «Нафтогазом України». Що ж, крок з боку Кремля цілком логічний – як і розмахування новітніми ракетами, як і прямі погрози на адресу Заходу. Цікаво, скільки ще у низці держав Західної Європи пануватиме наївна впевненість, що РФ ніколи не використає свій газ у «гібридній війні» вже не проти України, а проти них?

Сергій Грабовський, історик, політолог, філософ
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh