На основі діючих Законів панує маніпулювання їхніми положеннями, що веде в Україні до дестабілізації політики, державності, економіки та розхитування незалежності.
Відоме поняття про брудну політику. Однак вона буває відкритою, зрозумілою, хоча несправедлива, наклепницька.
Крім того, в Україні, на жаль, поширена підступна – шахрайська політика, за якої риторика одна, а під нею приховують інші наміри. Прикладом її, зокрема, є фразеологічна діяльність, яка опирається на обіцянки та програми партій і керівників влади, які, заздалегідь відомо, не будуть виконані. Або здійснюється навмисне перекручування фактів, чи відбувається пряма зрада намірів і напрямків.

Найнахабнішою в цьому є КПУ, яка, як відомо, під час виборів 2012 р. найгучніше критикувала олігархів-капіталістів, а опісля ухвалила їхній Уряд. Відтак виходить, що понад 10% виборців, що проголосували за КПУ, віддали свої голоси за багатіїв – Партію регіонів. Але цього не було! Тобто, відбулося приховане шахрайство. І після цього комуністи, ніби нічого не сталося, як шулери-наперсточники у своїх іграх, ще ”солодше“ ”захищають“ народ і критикують капітал, знаючи, що не буде ні націоналізації, ні країни для народу, ні безплатних медицини та освіти, ні робочих місць. Це вишукане, з досвідом (з часів Гулагу та голодомору), безсоромне політичне шахрайство, яке чомусь у політиці не прийнято називати так. Комуністи за зразок виставляють колишній СРСР, його економіку, однак замовчують, що в ньому промислові та сільські підприємства збанкрутували й перестали існувати.

Але шахрайство панує не лише в цій партії і не лише в партійній роботі. Як, наприклад, розцінювати фальшування результатів виборів, коли у виборних комісіях і округах змінюють підрахунки голосів і замість справжніх переможців називають інших? І все безкарно.

Фальшування під час виборів обумовлює відповідну сутність вибраних депутатів, зокрема недотримання ними Закону про особисте голосування. У Верховній Раді депутати від Партії регіонів виробили безсоромну практику голосування чужими картками під диригуванням махльора Чечетова. Спритність рук – і ніякого шахрайства!?

Оскільки зазначені депутати не реагували на заперечення, протести та заяви демократичної опозиції на такі нахабні порушення Конституції, блок партій ”Батьківщина“, ”Удар“ і ”Свобода“ здійснили блокування шахрайських засідань ВР і домоглися персонального голосування в ній.

Опісля цього глашатаї ПР шахраюють по-новому: нахабно звинувачують опозицію в тому, що блокування не давало можливості працювати у ВРУ і, мовляв, через це не прийняті важливі закони. А чому депутати від ПР настирливо тривалий час не переходили на особисте голосування? Якби вони після проблеми щодо голосування швидко погодились голосувати персонально, то затримки в роботі ВР не було б. Тож виною (першопричиною) в блокуванні Ради є ПР і звинувачування в цьому інших (невинних) – це чергове шахрайство. Не блокувальники від опозиції, а провладна ”більшість“ проявляє антидержавницькі дії. І економічні збитки при цьому обумовлює саме вона.

Оскільки в результаті блокування ”більшість“ виявилась сумнівною і Партія регіонів втрачає авторитет, то її лідери почали пропагувати провести наступні вибори на мажоритарній основі, яка опирається на провладний адміністративний ресурс. Цим способом вони прагнуть ліквідувати вплив опозиційних демократичних сил.

…Жахає шахрайство відносно мовного питання – використання державної української мови і прийняття закону про регіональні мови. На законні, згідно Конституції, вимоги опозиції у ВР виступати державною мовою лідер ПР О. Єфремов такі вимоги називає фашизмом. Це фальсифікація поняття цього терміну, бо виходить, що в Росії, Болгарії, Польщі, Чехії, Сербії, Ізраїлі, де є вимоги щодо державної мови, панує фашизм. Звичайно, ні.

А от Єфремов у мовному питанні гірший від загарбників-фашистів, бо німці-завойовники до полонених та окупованих людей зверталися їхньою мовою або за допомогою перекладачів. Усі емігранти говорять мовою держави, у якій живуть, а в багатомовних країнах чиновники знають усі мови. Недавно бувші країни Чехословаччина і Югославія на основі мовного питання розділилися на дрібніші країни і фашизму там немає.

Українофобка О. Бондаренко на політшоу за зразок назвала країни Австрію, Канаду, США, де немає відповідно австрійської, канадської, американської мов. Звідси зрозуміло, які наміри мають вона, О. Єфремов, В. Колесниченко, П. Симоненко та інші українофоби – створити Україну без української мови та приєднати її (раніше чи пізніше) до Росії, де в усіх національних регіонах панує лише російська мова. Такою є ”людяність“ українофобів під лозунгами братнього слов’янізму та спільної православної віри Московського патріархату. У паспортах позначення про національність ліквідували і якщо анексувати українську мову, нічим не докажеш, що ти українець.

При цьому слід зазначити, що, коли на початку заснування США, куди емігрували європейці різних національностей (іспанці, англійці, французи і ін.), постало питання, яка мова має бути в країні, то в Конгресі проголосували за одну мову ( для консолідації в державі!! ). Більшістю лише в один голос прийняли англійську. І всі її сумлінно опанували, і вона стала єдиною у США. Не так, як в Україні, державною мовою згідно, Конституції, є українська ( одна мова !), а її саботують комуністи, Єфремови, Колесниченки та інші українофоби та ще й звинувачують україномовців у націоналізмі. І вишукують шляхи, щоб її частку зменшувати і від неї відмовлялись, сфабрикувавши закон щодо регіональних мов. Як видно, Президент України не гарантує дотримання Конституції щодо державної мови хоч би в державних установах.

У зазначеному вище немає підстав говорити про подвійні стандарти чи інші юридичні або правові колізії. Але на беззаперечному тлі щодо дотримання правильної реєстрації результатів виборів, особистого голосування в Раді та єдиної державної мови є фігуранти заперечень. Як їм протистояти? Блокуванням!? Майданом!? Звертатися до СБУ? Хто на такі порушення має швидко реагувати?

Якщо ж у законах і юридичних положеннях є певні колізії, то для шахрайства Влада непереборна. Так, вибори мерів в Україні мають обирати через ”п’ять років“, ”одночасно“. Якщо ж одного мера не стало, наприклад, через 1-3 роки його роботи, то наступні 2-3 роки має бути безвладдя ? Призначати на місце відсутнього мера Голову державної адміністрації – не конституційно, адже мера треба вибирати.

Але в Києві так працює О. Попов. І, щоб продовжити його таку роботу, Партія регіонів відстоює другорядну норму «одночасно» і нехтують нормативи «5 років» та «виборність місцевих органів влади». Враховуючи термін попередніх виборів, вони створюють ситуацію, щоб протягом тривалого часу (7 років) місто не мало виборної влади. Про який діалог можна говорити з владою, якщо вона нині категорично проти виборів у Києві? Яким способом добитися проведення виборів? Вочевидь, виходом киян на демонстрації!

Таким чином, шахрайство поширене в політичному житті. Воно застосовується для брудної боротьби з опозицією. На жаль, при цьому воно спрямовується проти української державності (мови), європейських цінностей та обумовлює прийняття нежиттєздатних законів і шахрайської ситуації загалом у країні.

Анатолій Вертійчук

Інф.: gazetavv.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh