Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав, що Росія несе відповідальність за дотримання прав людини в українському Криму, бо здійснювала фактичний контроль над півостровом ще від 27 лютого 2014 року.
Попереду – розгляд української скарги по суті, ЄСПЛ відкрив для цього дорогу. А те, у яких формулюваннях виписане нинішнє проміжне рішення, не лишає сумнівів, що фінальне також буде на нашу користь.

Відразу варто розвіяти зависокі очікування: ЄСПЛ не здатний розвернути незаконну анексію окупованого росіянами півострова. Однак рішення, ухвалене сьогодні, важливе не лише саме по собі. Воно закладає фундамент для дій інших міжнародних інституцій.

Адже суд у Страсбурзі став першою міжнародною судовою інстанцією, яка визнала, що Росія отримала контроль над Кримом задовго до фейкового "референдуму", тож ланцюжок подальших подій на півострові був керований з боку РФ і не має жодної юридичної ваги. Не дарма у висновках ЄСПЛ слово "референдум" вживається виключно у лапках.

Що вирішив ЄСПЛ

Перш за все, треба наголосити: цей Суд, розташований у Страсбурзі, не має права розглядати питання щодо анексії або окупації Криму як такої, та й загалом щодо агресії Росії проти України. Це – поза межами компетенції Європейського суду з прав людини.

Цей Суд, як виходить з його назви, розглядає лише порушення Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), що гарантує дотримання ключових прав та свобод (від права на життя до права на приватну власність) у державах-членах Ради Європи. Причому саме по собі порушення цих свобод ще не є підставою для покарання Росії (або будь-якої іншої держави). Головне – довести, що ця держава не бореться із такими порушеннями. Наприклад, не розслідує їх належним чином.

Але мистецтво юристів-міжнародників полягає у тому, щоби "вичавити" із правових норм більше, ніж вони передбачають. Саме цього вдалося досягти Україні.

Про це – трохи далі, а спершу – про суть української скарги.

У 2014-2015 роках Київ повідомив суд у Страсбурзі про системні порушення Росією прав людини у окупованому Криму. Надалі Київ доповнював свою скаргу, передавав нові докази російських злочинів тощо, а у підсумку об’єднав ці скарги в одну справу із 17 пунктів. Україна стверджувала, що окупант поширив на Крим "адміністративну практику" (тобто системне застосування, без розслідування) таких порушень прав людини:

1) насильницьких зникнень із вбивствами викрадених осіб;
2) жорстокого поводження з людьми;
3) незаконних затримань;
4) протиправного поширення законів РФ на Крим;
5) незаконного автоматичного присвоєння громадянства РФ;
6) нападів на приватні оселі;
7) переслідування та залякування релігійних лідерів, що не належать до РПЦ, напади на культові місця та конфіскація релігійного майна;
8) придушення неросійськомовних ЗМІ;
9) обмеження свободи зібрань та демонстрацій;
10) експропріації майна;
11) придушення українськомовного навчання;
12) обмеження свободи пересування між Кримом та материковою частиною України через створення лінії, яку РФ вважає державним кордоном;
13) утисків кримських татар щодо свободи віросповіданням та поваги до їхнього приватного життя;
14) обмеження свободи пересування кримських татар;
15) (системних) вбивств та розстрілів;
16) залякування іноземних журналістів і конфіскації їхнього майна;
17) націоналізації майна українських військових.

Суд відхилив скаргу України за трьома останніми пунктами, пояснивши: хоча Київ надав приклади і докази таких порушень, Суд не має достатніх підстав говорити про їхню системність. Ці три пункти стосувалися одиничних епізодів на початку 2014 року, і треба визнати: ЄСПЛ мав рацію, відхиливши їх.

Між тим, за рештою 14 пунктами Суд побачив підстави говорити про системні порушення з боку РФ та почав розгляд скарги по суті. І саме у цьому переліку є ті звинувачення на адресу Росії, які дають підставу стверджувати, що і фінальне рішення буде на нашу користь.

Втім, головна перемога нашої держави полягає в іншому. ЄСПЛ став першою міжнародною судовою інституцією, яка встановила дату, від якої Україна втратила контроль над Кримом.

День російської окупації

Цей пункт був, певно, найважливішим на даному етапі. Саме про нього ми згадали, коли йшлося про "творчу" складову української скарги.

Попри те, що ЄСПЛ не уповноважений розглядати питання, пов’язані з міжнародною агресією, його рішення юридично визначає "найпізнішу" дату початку російської окупації Криму, тобто день, коли Москва, усупереч міжнародному праву та всупереч волі України, взяла півострів під свій контроль.

За даними джерел ЄС, ще на етапі подання скарги у Києві були суперечки про те, яку дату варто обрати.

І дійсно, коли почалася окупація? Яку дату можливо довести у суді?

Чи йдеться про 20 лютого – дату, яка фігурує на медалях Міноборони РФ "за повернення Криму"? Чи про 22-24 лютого, коли масово надходили повідомлення про російських військових, які вийшли з розташувань ЧФ РФ та розмістилися на ключових трасах у Криму? Чи йдеться вже про березень, коли Росія почала підготовку так званого "референдуму"? Зрештою уряд обрав стратегію доведення того, що Україна втратила контроль над півостровом в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли спецназ РФ захопив будівлю Верховної ради кримської автономії.

Вибір був правильним. Судді ЄСПЛ погодилися з аргументами Києва та визнали, що відповідальність за всі порушення у Криму від 27.02.2014 несе винятково Росія.
Повний текст

Інф.: eurointegration.com.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh