Система "Кучми-Януковича" позбувається "свідків"?
Експерт про самогубства Чечетова і Семенюк-Самсоненко: "Є зацікавлені, щоб таємниці приватизації державної власності України не було розкрито"
В Україні за останні кілька місяців за дивних обставин пішли з життя двоє з дев’яти керівників Фонду державного майна. У серпні 2014 року — Валентина Семенюк-Самсоненко. А тепер — уночі 28 лютого 2015 року — Михайло Чечетов. Вони обоє опікувалися «розпродажем» державної власності в резонансний період — 1998 — 2008 років — становлення капіталів багатьох нинішніх кланово-бізнесових груп. Тому їхні смерті сьогодні є певним символом «ерозії» олігархічної системи, яка згодом, по суті, і підмінила українську державність.

У своїй авторській колонці про смерть Михайла Чечетова на порталі NEWSru.ua журналіст Віталій Портніков наводить влучний, на наш погляд, приклад: «В Росії після провалу серпневого путчу 1991 року один за іншим стали випадати з вікон колишні керуючі справами ЦК КПРС. У звичайному житті це були сірі непримітні чиновники — куди більш невідомі широкому загалу, ніж міністри або члени політбюро. Але в дійсності саме ці люди знали, як в останні десятиліття радянського режиму розпоряджалися партійними засобами і хто несе персональну відповідальність за ті чи ті витрати і перекази. Вони були справжніми хранителями правди про «золото партії» і з їхньою смертю схованку закрили назавжди». Звідси Портніков робить висновок, що загибель Чечетова — це не лише наслідок його причетності до маніпуляцій навколо «законів диктатури» та інших зловживань останніх років режиму Януковича, скільки результат його глибокої залученості до схеми розподілу — а простіше кажучи, розкрадання власності в олігархічній системі, створеній після проголошення нашої державності і, по суті, її підміняючи.

А в умовах розпадання цієї системи (а війна і глибока економічна «депресія» є симптомами саме цього явища) посада голови Фонду держмайна стає вже справжнім вироком... Так що, виходить,  решту «сім» голів нам слід берегти як зіницю ока, якщо ми коли-небудь захочемо дізнатися правду про тих, кого обирали і... обираємо.

Коли «День» сказав екс-голові Фонду держмайна України Олександрові Рябченку, що посада, яку він раніше обіймав, в Україні просто-таки «розстрільна», він поправив: «небезпечна». І розповів, що розмовляв з Михайлом Чечетовим телефоном приблизно за місяць до його трагічної загибелі. За словами Рябченка, Михайло Васильович був спокійний і цілком осудний. Жодних ознак, які могли б свідчити про депресію, не було помітно.

«Упевнений, справу про вбивство, яке відкрила прокуратура, — сказав Рябченко, — потрібно дуже ретельно розслідувати і, тоді, не виключаю, може виникнути нове — про доведення до самогубства».

Повертаючись до участі Чечетова в приватизації, Рябченко нагадав, що свого часу, як писали в пресі, Чечетов зробив якісь зізнання щодо продажу «Криворіжсталі» і тиску в зв’язку з цим на нього.

«Цей епізод також варто було б розслідувати, хоча тепер до Михайла Васильовича були претензії радше по політичній лінії», — зазначив Рябченко.

КОМЕНТАРІ

«УКРАЇНА НЕ ПЕРЕГОРНУЛА СТОРІНКУ 90-х»

Борис ФІЛАТОВ, народний депутат України, голова спеціальної комісії ВРУ з питань приватизації:

— У самогубства Михайла Чечетова є кримінально-правовий наслідок. Після його смерті дуже складно буде виявити, як незаконно приватизовувалася власність у певні роки.

Перший «епізод свідчень» Чечетова — це було зізнання про діяння президента Леоніда Кучми, його зятя Віктора Пінчука, Віктора Медведчука... І все це відкрито публікувалось у пресі. Ми прекрасно ж розуміємо, що «команди» в цьому процесі проходять по ланцюжку. І якщо якась ланка з нього вилітає «зв’язати» його стає практично неможливо.

Але оскільки я ніколи не був прихильником конспірології, то схиляюся до того, що самогубство Семенюк-Самсоненко і самогубство Чечетова — це збіг.

Про покійників погано не говорять. Скажу, що обидві ці людини мали специфічний психологічний портрет. Із одного боку, вони мали амбіції певного плану політиків, а з другого — величина і глибина їхніх особистостей не відповідала ні заявленим амбіціям, ні часу в якому вони жили.

Але я думаю, що претензії, які Чечетову висували зараз, стосувалися не приватизації 2000-х, а — його парламентської діяльності, коли вони «хімічили» з «законами 16 січня». Після того як він нахабно третирував півкраїни своїми кривляннями «оцініть красу гри», Чечетов був принижений і розчавлений... Те, що стосується приватизації — це справи давно минулих років, і на мою думку, їх навряд уже піднімали б...

Якщо голови Фонду держмайна залишатимуться професіоналами і державними чиновниками, а не лізтимуть з цієї посади в політику, що намагалися зробити і Семенюк-Самсоненко і Чечетов, то в принципі все у них буде добре. А ще не треба порушувати присягу державного службовця та Закон України. За всю історію незалежності України голів Фонду державного майна було дев’ять, і лише двох з них середовище «розчавило». А «розчавило» саме за те, що амбіції не відповідали сутності.

Я, звичайно, не вважаю, що Україна вже перегорнула сторінку 90-х... І ми, до речі, збиратимемося комісією (спеціальна комісія ВРУ з питань приватизації. — Ред.) щодо питання самогубства  пана Чечетова в середу (4 березня) о  15.00. Але в нашої комісії є певний рівень ККД. Ми, звичайно, можемо заявити на всю країну, що ми от зараз переглянемо усю приватизацію за весь час... Але реально ми є контрольним органом Верховної Ради. І нам потрібно, щоб у тому що ми робимо, нам підставила плече Генеральна прокуратура. Адже на практиці наша робота — це рекомендаційні висновки, за якими Генпрокуратура може порушувати кримінальні справи і подавати позови до Господарського суду, щодо скасування рішень про приватизацію... Я знаю багато історій, наприклад, по Луганськтепловозу, коли спецкомісія кілька разів направляла свої висновки в Генпрокуратуру, а там брали їх і викидали. Я не заплющую очі на те, що відбувалось у 90-ті, але за Януковича «винесли» стільки і так грубо та цинічно, що окремі «епізоди» 90-х тьмяніють на цьому тлі. Хоча, звичайно, схеми були старі, Янукович їх не вигадував, це ще були схеми Кучми... Але я особисто зараз хочу сконцентруватися на тому, що відбувалося два-три роки тому, щоб по гарячих слідах знайти те, що «винесли». Бо якщо ми поліземо в часи, коли ще Чечетов опікувався приватизацією, то ми там застрягнемо, а нічого не вернемо, бо суди вже відбулися, активи виведені, і т.д.

«НА МЕНЕ ТЕЖ ПРОБУВАЛИ ТИСНУТИ»

Володимир ЛАНОВИЙ, президент Центру ринкових реформ, голова Фонду державного майна України з березня 1997-го по квітень 1998 року:

— Хтось зацікавлений, щоб таємниці приватизації державної власності України не були розкриті. Не думаю, що ця «симптоматика» (самогубство Валентини Семенюк-Самсоненко, Михайла Чечетова. — Ред.) є випадковою. Є люди, які не хотіли, щоб те, що знали і Семенюк-Самсоненко і Чечетов стало надбанням суспільства.

На жаль, в Україні ми переживаємо той час, коли життя людей у порівнянні з тими «таємницями», які в собі ховає історія нашого великого капіталу, нічого не вартують.

Щоб назвати імена тих, кому було вигідно, щоб Михайло Чечетов не розповів деталей про набуття капіталів, треба подивитися в який період він працював у сфері приватизації державного майна. Я пригадую, він у 2000-х був першим заступником у Бондаря (Бондар Олександр Миколайович — голова Фонду державного майна України з жовтня 1998-го по квітень 2003 року. — Ред.). І як стало відомо, в багатьох випадках, як-от по «Криворіжсталі», саме Чечетов підписував документи про продаж. Тому-то його потім «тягали» на допити в 2005-му. Звичайно, Чечетов ще й сам був головою Фонду з 2003 по 2005 рік.

Саме в ці роки: кінець 90-х початок 2000-х і склалась олігархічна власність в Україні: окремі «сім’ї» кінцево заволоділи крупними державними активами. І щоб деталі цього процесу не стали надбанням суспільства передусім зацікавлені самі олігархи, а також політики, які «давали на це добро».

Річ у тім, що в українських реаліях голова Фонду держмайна як листок на вітрі, куди останній дме, туди той і летить. Від людей на цій посаді дуже часто вимагають незаконних дій, на жаль. І, мабуть, ті, хто тримається за цю посаду, знову ж таки, на жаль, погоджуються на це. І такі «компроміси» потім призводять до драматичних наслідків. Ці «самогубства» є, свого роду, наслідком перебування у залежності. Це ж «залежність» мовчати про чужі гріхи...

Я був головою Фонду держмайна України «чистих» 10 місяців. І на мене теж намагалися «тиснути». Я відчував це і з боку президента, прем’єра, віце-прем’єрів, керівників великих державних підприємств, голів фракцій та інших парламентаріїв, від Комісії з питань приватизації, яку на той час очолював Олександр Рябченко, і погрожував мені з Пінчуком (Віктором Пінчуком. — Ред.)... З усіх боків була атака... Але треба тримати лінію і бути захищеним Законом. Інакше, якщо ти «поступаєшся», ти вже ніким і нічим не захищений.

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Коментарі