У сьогоднішніх українських реаліях політична аксіома античності "Хто володіє Римом, той володіє імперією" не лише не втратила свого значення, а й загострилась. Нинішній політичний режим, перемістивши штаби зі Сходу в Київ так і не зумів завоювати його симпатії. За двадцять років Столиця стала потужним бастіоном національно-демократичних сил країни, своєрідним островом європейськості. Тут є значний матеріальний ресурс, зосереджений інтелект, солідні опозиційні сили, є стійкі демократичні традиції. У повітрі ще присутній дух Майдану. Провінційно-обмежене і тому маргінально-гонорове "Усё будет Донбасс" тут не проходить. Спроби нав'язати апробовані совково-феодальні правила гри не сприймаються, ігноруються і мають тенденції вилитись у протести. Влада відчуває на собі не просто неприйняття, а прояви ворожості з боку киян. Не допомагають ні награний оптимізм муніципального телебачення з яловим Поповим, ні естакади, побудовані за гроші городян, ні цільові фінансові вливання. Подібний стан речей породжує відчуття нелегітимності режиму. Це досить суттєвий та важливий момент для формування політичної системи країни в цілому. Саме тому Банкова взяла курс на подолання цієї політичної невідповідності у столиці. В якості механізму використовуються парламентські вибори.

Розуміючи, що вотчина регіоналів і похід тут «з відкритим забралом» приречений», в хід ідуть не лише механізми прямих фальсифікацій, а й більш тонкі, завуальовані методи маніпулювання киянами в ході підготовки й проведення парламентських виборів. Знаючи, що заїжджих гастролерів у столиці не сприймають, вони намагаються використовувати «місцевих, але своїх».
Серед них і Олександр Вікторович Пабат. Постать вельми прикметна у столичному політикумі. Більше шести років пройшло з виходу у світ моєї статті: «Олександр Пабат: через мажорство до ГАКу». Багато пройшло часу, багато чого змінилося, але етичні проблеми, проблеми моральних збоченців у політиці ні на йоту не втратили своєї актуальності. Більше того, феодально-олігархічна модель капіталізму, зростання бізнесу з політикою зробили аморальний типаж модним і бажаним у владних структурах. Це прикмета хворого суспільства. Мажорство, «політичне тушкування» замість того, щоб бути засудженим, стало серед можновладців елементом престижності. Ця публіка не соромиться свого статусу. Більш того, вона стала агресивнішою, цинічнішою, випробуючи поріг терпіння громадян, зневажаючи їх порядність, відкритість, безпосередність і довірливість. Вона не любить і зневажає людей, використовуючи їх у якості засобу для досягнення своїх корисливих цілей, називає їх лохами і простаками, яких можна «розводити, як кошенят». Уповають на інфантильність, розгубленість, байдужість і коротку людську пам'ять. На жаль, багато хто з них на це ведеться. Хоча з цим можна боротися і цьому можливо протистояти. Найстрашніше, пристосуванці бояться відкритості та гласністі. Вони не сприймають правдивої інформації про себе. Саме тому про них потрібно говорити правду, тоді спрацює: «хто не знає - довідається, хто забув – згадає». Народ повинен знати своїх «героїв». Корисно «також декому про дещо нагадати». Особливо напередодні виборів, коли в «нових» модних упаковках людям спробують підсунути політичних маріонеток, бажаних для влади. Все робиться для збереження статусу кво, влади біло-голубих. Щоб одні жирували, а інші, переважна більшість, жалюгідно існувала. Чи збережеться подібний стан речей, як будуть розвиватися події, буде залежати від нас з вами. Щоб перемогти супротивника, його необхідно знати. А зараз поговоримо про згаданого київського мажора Олександра Пабата..
Гарненький фейс, надуті щічки, зарозумілий вигляд і понти - головна зброя київського «політпролетаріату».

Саша мав досить безхмарне дитинство і юність. Потрапивши в політичний вир в епоху великих змін при заступництві, зв'язках і грошах батька, він завжди «був на плаву». З радянського пай-хлопчика Олександр еволюціонував у стійкого дем-нац-патріота. А коли відчув хрускіт новеньких зелененьких купюр «під столом», став палким прихильником української олігархо-корупційної моделі капіталізму. Це щось на кшталт: коли у тебе є все і коли тобі за це нічого не буде. При цьому зрозуміла природа отримання у власність «всього, що в тебе є». Головне - не у факті крадіжки, а у факті не попастися під час крадіжки. Як повчає російське прислів’я «Не пойман - не вор».
Подібне заробляння грошей для декого стало нормою. Масштаби вражають. На перший погляд усе відбувається чисто, пристойно та чемно. Ви робите послугу і отримуєте за це бонуси. Гроші з’являються, як гриби після дощу, майже з нічого. Весь фокус у статусі «надавача послуг». А статус надається «місцем владного сидіння».
У Києві існують «чудотворні місця сидіння», до яких належить і Київська міська рада. Працюють там депутати, а Пабат - один із них. Не хочу ставити під сумнів порядність депутатського корпусу. Там є досить порядні люди, але Олександр до них не належить. За час перебування в раді він завжди при владі і завжди голосує за провладних, не дивлячись на кольори різних знамен: О. Омельченка, Л. Черновецького, О. Попова. Подібна логіка зрозуміла: де влада, там і матеріальний ресурс, там є за що поборотися і що «поиметь». Проголосував за нібито безкоштовну передачу столичної земельної ділянки - і тобі автоматично відкотили пристойні грошові суми. Будівельні компанії для цього створили спеціальні фонди, не відстають і земельні спекулянти. Похід у політику Олександр починав з майданної риторики, він навіть працював у штабі памаранчевих, про що не любить сьогодні говорити, тим більше згадувати. Схоже на те, що він навіть соромиться за свій романтизм у минулому.
Кажуть, що мораль випаровується у подібних кадрів після першого відкатного мільйона. Олександр Пабат - не виняток із цього правила.

Пам'ятається, як ще при мерові О. Омельченку після гострого виступу в раді народного депутата Володимира Бондаренка про оборудки Сан Санича з олігархом Василем Хмельницьким, тоді ще нашоукраїнець Пабат стрімголов летів до правої руки Василя, такого ж депутата міськради Андрія Іванова, котрий стояв у дворі адміністрації, щоб доповісти про те, що трапилося. Це потрібно було бачити. Така собі картина: «Ябеда в учительській». Олександр обурювався «нападками» Бондаренка і співчував хорошому Хмельницькому і Ко. Схоже, подібним чином він набирав очки і заслуговував на увагу клану колишнього власника «Запоріжсталі». У надії, що помітять, оцінять і візьмуть у зграю. Його інтуїція не підвела. Прийде час і Василь зійде до Олександра, використовуючи його постать у якості привабливого бренду для проекту створення свого лобі в Києві. Це станеться пізніше. Але тоді, в момент доносів Іванову, розвиток подій, мав вельми симптоматичне продовження. Випадково у двір вийшов Бондаренко і став випадковим свідком зустрічі Пабата й Іванова. Побачивши його, наш фігурант, занервував і навіть почервонів, коли зустрівся поглядом з народним депутатом. Це був останній раз, коли Олександр Вікторович почервонів. Мабуть, таким чином він розлучався з совістю.
Далі для Пабата настали фартові часи. Століття віртуальних і маніпулятивних технологій дають хороші можливості для таких людей як він.
Фотошопом зроблять голлівудську усмішку, напишуть розумні слова і ткнуть фейс у телеоб'єктив, а далі телевізійний ящик все зробить сам, показавши картинку про доброго і пухнастого, мудрого і славного Сашу Пабата.

Про ляльководів і головну ляльку.
Хмельницький досить швидко і динамічно завоював позиції у столиці. Нажиті капітали та достатки потребували не лише кришування, а й лобіювання своїх інтересів. Для цього спочатку була спроба використати БЮТ, але незговірливість і принциповість Ю.Тимошенко ламала плани, і тоді вирішили створити щось «оригінальне під себе». На території СНД вже були подібні напрацювання, так у Санкт-Петербурзі створили та реалізували інтелектуально-привабливий піар-проект, котрий дав непоганий результат. Калька є, постала проблема її адаптації та реалізації в Україні, в Києві. Порахувавши всі «за» і «проти», вирішили діяти. Виділили «на все-про все» більше трьох мільйонів доларів. Запросили одного з талановитих місцевих політтехнологів (С. Гайдая), який «прив'язав кальку» до наших умов. Подібні проекти носять привабливо-респектабельний характер. Велика увага приділяється зовнішності та поведінці «головних осіб-виконавців». На першому місці - гарна обгортка молодість - повинна була поєднуватися з солідністю, прагненням до змін, з компетенцією, ефективність з розсудливістю. Перша особа обов'язково має бути фотогенічною, оскільки мова йде про рекламно-іміджеві речі. Риторика дійових осіб, звичайно ж, буде популістська, «вони за Україну, за Київ, за народ, за кожного «маленького і великого киянина», вони є тією чарівна паличкою-виручалочкою, рухом якої всі наші проблеми будуть вирішені. Це так для широкої публіки, головне ж - створення знакової і впливової структури, котра може захищати й лобіювати інтереси групи Василя Хмельницького.
Пошуки головного фігуранта під проект не затягнулися. Дивний кулуарний світ Київради. Тут зібралася цікава публіка і зовнішність її дуже оманлива. Не дивіться на колір штандартів, не поспішайте давати оцінки поведінці, не слухайте єлейних промов депутатів. Просто простежте, хто як і за що голосує, і вам стане все зрозуміло. Олександр Пабат вже давно голосує в унісон з А. Івановим.

Він любить хороше життя і цього не приховує. Він шукає надійне джерело свого добробуту, пропонуючи себе в якості Денді, що має універсальний рецепт вирішення усіх столичних проблем. Крім усього іншого він молодий, ерудований, привабливий і т.д.... Це те, що необхідно для запуску проекту С. Гайдая.
Інтереси В. Хмельницького і О. Пабата збігаються. Завдяки цьому союзу створюється нібито чисто громадська організація "Громадський актив Києва".
Його організатор, а саме ним формально є Олександр Вікторович, вказує, що організація аполітична і призначена для реалізації конкретних міських господарсько-побутових проблем. На тлі тріскотні, демагогії з боку політичних партій, відсутності реальних планів, справ і шляхів їх реалізації, поява подібної структури виглядає вельми солідно та обнадійливо.
Перед нами - майже Робін Гуд, який прагне врятувати киян. Круглі столи, запрошення до співпраці, безкоштовні юридичні консультації, телефони взаємодопомоги, поради психологів і багато іншого. Такого Київ ще не бачив. Тому й невипадкова позитивна реакція киян. При цьому здійснюється відкрите та масоване позиціювання цієї структури в якості аполітичною організації.
Після того, як обивателі звикли до декларованої ролі, відбувається дивний пірует, а як на мене, то «пиаровское наперстничество». Створена аполітична організація ГАК приймає рішення про участь у виборах до київської міської ради.
Усе це відбувалося під потужним тиском пропагандистсько-маніпулятивної обробки киян, де "ГАК" подавався "чистим, пухнастим, дуже аполітичним і надзвичайно висококваліфікованим у сфері міського господарства", який дозволить вивести місто з кризи. Киянам набридли поточні труби, погані дороги, продірявлені дахи, і тому знайшлися простаки, які повірили в чергову байку. Зауважимо, що свою рекламу на телебаченні ГАК підносив як соціальну, а сприймав її глядач як політичну.
Розрахована вона як на простаків, так і на "інтелектуальних лохів". Парадоксально, але частина наших громадян вважає, що зрозуміти проблему - це майже її вирішити. Тому в цій технології основний акцент робиться саме на механізм пояснення проблеми. Проблему не вирішують, її розкривають, розповідають, що це таке, звідки вона, які перспективи розвитку і т. д. Суть доносять до аудиторії, але механізму вирішення не пропонують. Проблему забазікують. Більш того, створюють ілюзію діяльності за відсутності реальних дій. Київ, таким чином, перетворювали у тренінг-клас, а громадян – у стажерів. Все стало відбуватися, як "у дорослих, але понарошку".

Коли мислячі люди одумалися, було вже пізно. ГАК пройшов до міськради. Після виборів пропагандистський гамір на вулицях, телебаченні, тонни дорогої літератури блискавично зникли. ГАК для широкої публіки «то з'являється, то зникає». «Шарові» консультації, зустрічі та «все солодке і багатообіцяюче» випаровується. Діяльність ГАКу замикається суто на депутатській сфері. Він бере участь у реалізації вельми сумнівних проектів, пов'язаних з міським майном і землею для своїх і захистом безпосередніх інтересів клану Хмельницького в столиці. Іноді перед глядачами з'являвся нарцистичний образ Олександра Вікторовича. Саме він намагався виправдати і захистити практично всі антисоціальні кроки влади, показуючи приклади словесної демагогічної еквілібристики. При цьому про передвиборчі обіцянки гаківці геть забули.
Однак "Громадський актив Києва" у системі влади, створеної Л. Черновецьким, і яка продовжує вдосконалюватися О.Поповим, відіграє важливу роль. Він надає міському керівникові цивілізаційного шарму, видимість солідності, професіоналізму і толерантності. При цьому практично всі представники відповідної фракції мають відношення до вельми сумнівних операцій із землею і нерухомістю, починаючи з 30 гектарів самого О. Пабата, до придбання за безцінь об'єктів, що мають історичну цінність.

Про ляльок
У позаминулому скликанні із семи осіб ГАКу, що пройшли до Київради, четверо були менеджерами Хмельницького. Це Юрій Бондар, гендиректор ТОВ «Муніципальна сервісна компанія», Дмитро Казаков, гендиректор ТОВ «Київська Інвестиційна група», Валерій Кодецький і Вадим Томін від ТОВ «Стіл Трек» (компанія по торгівлі металом від «Запоріжсталі»). Галина Герега, фіндиректор ТОВ «Епіцентр» (будівельні супермаркети) і Дмитро Ісаєнко, начальник Центрального будівельного управління Міноборони (на момент виборів) цілком можливо теж мають відношення до бізнесу групи через родичів або афілійовані структури.
У нинішньому скликанні Київради відбулися зміни тільки в частині “сторонніх”, лобісти Хмельницького збережені у складі тих же 4-х багнетів: Казаков, Бондар, Ярослав Філатов із наглядової ради В. Хмельницького у Київводоканалі» (замість Валерія Кодецького) та засновник фірм «Союзпромінвест», «Шафран» Сергій Слепкань від «Київгазу» (замість Томіна). На місці залишилися Герега і Пабат. Додалися колишній партнер Табачника Олександр Лойфенфельд та Ігор Баленко (магазини «Фуршет»).
У раді ГАК виконує роль сателіта провладних фракцій. А основне завдання Пабата - вчасно вловлювати і повідомляти наверх про зміну настроїв двох незалежних «грошових мішків», які купили собі мандати в «касі» ГАКу. Мається на увазі Ігор Баленко і Олександр Лойфенфельд.

Баленко - чоловік співачки Асії Ахат, господар ЗАТ «Фуршет», ресторану «Арізона» і безлічі інших комерційних структур: «Пирятинконсерв», «Застава», «Буд-Бізнес», «Темза груп», «Квиток», «Ріелті Сіті» , «Агросерсвіс», «Група центр», «Ахат транс», «Променада-центр», «Вівафарм плюс», «Кінгфішер», «Ян Йенсен фуд», «Універсам 7», «Гарантія-набережна», «Гарантія- Черкаси », «Агрокомплекс Едельвейс» та ін. Він аполітичний, купив мандат, щоб не платити таким, як Пабат, за допомогу у вирішенні питань. Раніше раз у раз опинявся засновником різних політичних партій: «Нова Сила» або «Європейська столиця» (з Парцхаладзе). Входив (разом з Парцхаладзе) у фракцію до Литвина. Але з Литвином вони обидва не пішли через Пилипишина: такій кількості «ведмедів» в одній «барлозі» не поміститися. Та й знайти спільну мову з важким Пилипишиним дуже важко.

Лойфенфельд – така ж птаха, як і Баленко. У свій час він прославився у вузьких колах аферами із кредитами на будівництво ТЦ "Глобус", які брав у Ощадбанку, пропускав через свій банк «Синтез» і не віддавав вчасно. Можна згадати й інші «шахери-махери» і на фінансовому та будівельному ринках. Лойфенфельду належить цілий букет компаній: «Замок», «Магус», «Септада», «Імпекс», «Харб», «ТиВ», «Лібра», «Поділбуд», «Центробуд-205», «Текно», «Синтез », «Козак», «Стратегічна Фінансова Компанія», « Білдінвест». Спільно з братом Дмитра Табачника Михайлом він контролював мережу супермаркетів «Тіко» (нині збанкрутілу). Незважаючи на це, стосунки з братами, з чуток, збереглися до цих пір.
Баленко і Лойфенфельд, навантажені своїми шкурними інтересами, можуть відходити від плану та намірів Хмельницького і пограти в роздвоєння особистості. Пабат повинен упередити подібні дії і, по можливості, нейтралізувати «сумнівні наміри та дії колег». Такий розклад повинен по ідеї забезпечити Василю спокійне бізнесове життя на той час, поки в його послугах збережеться необхідність. І тут важливо, щоб люди, які не відчувають себе зобов'язаними «господареві проекту», не проявляли самодіяльності.

Отже, випічка хліба - це Хмельницький, доставка хліба - він же, транспорт у місті - частково він, велика частина будівельних майданчиків - знову він, це значна частина енергетики, водоканал, комунікації - він, фармацевтика - він, поставка хімреактивів на «Київводоканал», виробництво будівельних матеріалів - він, реалізація нерухомості - знову він.

Закінчення буде

Хома Хрущ, для Волі народу

При підготовці статті
Були використані матеріали
Сергія Ніконова, ОРД

Коментарі