Путін зайшов надто далеко, перетворивши Росію на запеклого суперника Америки – в її цінностях, союзах, стратегічних цілях, - політолог Павло Баєв (Осло)
Росія поки що залишається грозовою хмарою, що висить над Білим Домом, але президент Сполучених Штатів Дональд Трамп все ж має намір зустрітися з президентом Росії Володимиром Путіним на саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), який пройде 5-11 листопада в Данангу, В'єтнам. Розслідування про втручання Росії в американські президентські вибори в 2016 році щотижня розкриває все нові факти, але Трамп хоче перегорнути цю сторінку і зосередитися на проблемах сьогодення. Путін категорично відкидає всі звинувачення Москви в кіберзлочинах і вміло позиціонує себе як людину, від якої залежать рішення міжнародних проблем, важливих для Трампа, – від кризи в Північній Кореї до Венесуели.

Основним завданням російської політики є протистояння і саботаж зусиль США щодо вирішення цих проблем, але Путін обережний і зберігає гнучкість. Кремль сигналізує про готовність йти на компроміс. Хотілося б, щоб розмова між двома лідерами дійсно мала сенс, але насправді Путін непохитний у своїй одержимості протистояти США.

Північна Корея, безсумнівно, стане головною темою дискусій під час тривалого азіатського турне Трампа і під час його зустрічі з Путіним, про яку було оголошено раптово. Позиція Москви з цієї проблеми була неоднозначною. З одного боку, звучали заяви про передбачувану марність санкцій, а з іншого – в Раді Безпеки ООН Москва голосувала на підтримку кожного нового раунду санкцій. При цьому Росія твердо стоїть на тому, що будь-яке застосування сили неприйнятне.

Проте, добре обізнані експерти стверджують, що Кремль має намір грати роль посередника у вирішенні цієї проблеми. Північнокорейського диктатора дещо дратують його китайські покровителі. Путін, безсумнівно, високо оцінив би можливість опинитися в центрі світової дипломатії, куди він поки що не вніс жодного внеску; але він також, ймовірно, хотів би бачити, як зусилля США зазнали б фіаско.

Санкції й надалі будуть боляче бити по Росії

Подібні ідеї поширюються в Кремлі і щодо ситуації навколо Ірану. Візит Путіна в Тегеран минулого тижня підтвердив такі наміри. Доброзичлива і весела обстановка, в якій проходили зустрічі Путіна з президентом Хасаном Рухані й аятолою Алі Хаменеї, продемонстрували рішучість Кремля припинити спроби Білого дому ізолювати Іран на міжнародному рівні. Російсько-іранські економічні проекти мали другорядне значення, але Путін все ж вважав важливим підкреслити, що Росія побудувала свій транспортний коридор для Ірану. «Газпром» також прагне отримати вихід на іранський ринок і розробляє план з освоєння ринку Індії, навіть якщо прибуток на цих ринках буде надзвичайно низьким. Сирійська війна є основним спільним російсько-іранським проектом. Як Путін, так і Рухані підкреслили, що у них не було ніяких розбіжностей з ведення бойових дій до вирішальної перемоги.

Те, чим незадоволений Кремль, то це підтримка Штатами деяких груп сирійської опозиції, зокрема курдів, які до недавнього часу отримували певну політичну підтримку з боку Росії. Канали зв'язку між російськими і американськими військовими в Сирії залишаються відкритими; але обмін повідомленнями занадто часто зводиться до взаємних звинувачень, і існує високий ризик випадкового зіткнення. Путін упевнений, що він буде вести переговори з Трампом щодо Сирії з позиції сили, і американський президент зараз не може розраховувати на угоду з Путіним (як це було при їх першій зустрічі в Гамбурзі).

Один зі способів зміцнити позицію Трампа в спарингу з Путіним – це плідна зустріч американського президента з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. У російських політичних колах вважають, що Китай і США йдуть до геополітичного зіткнення. На з'їзді Комуністичної партії Китаю йшлося про глобальну владу Китаю, і в Москві це трактують як серйозний виклик світовому пануванню США. Путін, схоже, задоволений, що Сі Цзіньпін продовжує монополізувати владу в своїй країні. Однак, китайський лідер не поспішає виступати проти США, вважаючи за краще замість цього співпрацювати зі Штатами, зокрема, з північнокорейської проблеми. Таким чином Росія залишається на самоті в її політиці конфронтації із Заходом.

Недоліки російської позиції зрозумілі Путіну, він не може покладатися на «патріотизм» свого електорату, розчарованого падінням доходів і скороченням соціальних допомог. Тому Кремлю доводилося вдаватися до чистки своїх еліт і вибірковому покаранню опозиції. Внутрішні справи Росії можуть не цікавити Трампа, і він також не може обіцяти Путіну жодного послаблення санкцій, тому що це питання по суті виходить за рамки компетенції Трампа. Якби два лідери визнали один одного партнерами, які ведуть політичний бізнес, Путін міг би розраховувати на успіх, але більшість політичного істеблішменту в США відмовляється брати участь в такій грі.

Путін зайшов надто далеко, перетворивши Росію на запеклого суперника Америки – в її цінностях, союзах, стратегічних цілях. І жодні маніпуляції не допоможуть Путіну вибратися з нинішнього скрутного становища. Санкції як і раніше будуть боляче бити по Росії, і поїздка в Тегеран не врятувала Путіна в цій ситуації.

Павло Баєв, політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)
Інф.: nv.ua

Коментарі