Київ отримав гарантії безпеки, та вони виявилися нікчемними
Дональд Трамп сподівався, що досягнувши угоди з денуклеаризації Північної Кореї, він забезпечить собі місце в історії. Наразі виглядає так, що до цієї мрії ще дуже далеко. Чому?

Президент США Дональд Трамп задовольнив своє бажання улаштувати надзвичайно популярну в ЗМІ зустріч з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином. Хоча чим далі, тим більше виглядає так, що вона була провальною. 

Замість досягнення історичного прориву щодо денуклеаризації, результатами зустрічі стали зобов’язання щодо роззброєння, якими, здається, вже знехтували. І це, скоріше за все, теж не сюрприз. Насправді ж, якщо врахувати історію денуклеаризованої, а затим розчленованої України, відсутність у Північної Кореї бажання відмовитись від ядерної зброї дуже легко зрозуміти.

 

З’явившись після розпаду СРСР, Україна володіла третім за обсягом ядерним арсеналом у світі, та довго це не тривало. У рамках Будапештського меморандуму, підписаному в 1994 році між США, Росією та Великобританією, Україна погодилася передати цю зброю Москві. У відповідь Київ отримав гарантії безпеки. Та вони виявилися нікчемними, коли у 2014 році російські війська захопили український півострів Крим та вторглися на східні території країни. І в той час як весь західний світ став на підтримку України, їй залишалося лише гірко роздумувати щодо своєї дурості погодитись на ядерне роззброєння. Ну а амбіційні та не надто безпечні нації – від Північної Африки до Далекого Сходу – поглянули на це все та вималювали для себе єдиноможливий логічний висновок: якщо маєш при собі ядерні бомби, бережи їх. Якщо не маєш – дістань.

 

Чому вторгнення Росії в Україну є значно важливішим, ніж, здавалось, аналогічні виклики міжнародному порядку після закінчення Холодної війни на кшталт кампанії у Косово у 1999-му, війни США в Іраку в 2003-му чи інтервенції НАТО в Лівію у 2011-му? Покликання на ці чи інші події – невід’ємний елемент усякої спроби проаналізувати зовнішню політику Росії, та в контексті денуклеаризації порівняння насправді не знайти. Намагаючись підірвати довіру до основаної на правилах міжнародної системи безпеки, Косово, Ірак та Лівія водночас зазнали поразку у дискредитуванні ядерного роззброєння у тій специфічній манері, яку Путін застосував під час атаки на Україну. Зрештою, з Лівією можна провести найближчі паралелі, проте на той час полковник Каддафі ще не долучився до клубу ядерних держав, коли погодився закрити відповідну програму. Для порівняння: Україна, залишившись без зброї у 90-х, віддала більший арсенал, аніж тодішній у володінні Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

 

Пітер Дікінсон, науковий співробітник Atlantic Council, видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today

Інф.: nv.ua