Ювілей, який несправедливо не святкують
До 100-річчя проголошення IV Універсалу Центральної Ради.
2017 року в Україні відзначали 100-ліття проголошення Української Народної Республіки. 22 січня 2018-го українці святкуватимуть 100-ліття ЗУНР. Однак із переліку важливих державницьких свят чомусь випало ще одне – 100-річчя IV Універсалу Центральної Ради.
22 січня 1918 року в Педагогічному музеї у Києві почалося закрите засідання Малої Ради УНР, яке завершилося ухваленням IV Універсалу, що проголошував самостійність і незалежність України.
У преамбулі підкреслювалося: "Народе України! Твоєю силою, волею, словом, стала на Землі Українській Вільна Українська Народня Республіка. Справдилася колишня мрія батьків Твоїх, борців за вольности і права трудящих".

Основний зміст було викладено далі. «Однині, – мовилося у документі, – Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу – селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який од нині матиме назву Ради Народних Міністрів».

Щодо агресії червоної Москви, Універсал висловлювався чітко: «До так званих большевиків та інших напасників, що нищать та руйнують наш Край, приписуємо правительству Української Народньої Республіки твердо і рішуче взятись до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, не жалуючи життя, боронити добробут і свободу нашого народу. Наша Народня Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограда насильників».

Ухвалення IV Універсалу стало логічним завершенням державотворчих процесів, започаткованих 23 червня 1917 року, коли було прийнято І Універсал. Положення про самостійність і незалежність України було включене до IV Універсалу головно під тиском народу. Адже тодішні українські політики, соціалісти за переконаннями, довго не могли позбутися ілюзій про спільну мету з російськими демократами: звільнення від вікового гніту абсолютизму всіх поневолених народів колишньої Російської імперії. Однак, починаючи з Лютневої революції 1917 року, російські політики обстоювали ідею єдиної, хоча й не самодержавної, Росії, а поневоленим народам пропонували задовольнитися культурно-національною автономією.

Виявом компромісу між українськими й російськими керівниками був ІІ Універсал Центральної Ради, що проголошував намір «не відривати Украї­ни від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил». Проте після більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 р. й усунення Тимчасового уряду від влади ситуація різко змінилася. Ленін і Троцький, на словах визнаючи право націй на самовизначення, звинуватили Центральну Раду в буржуазності й висунули Україні ультиматум про підтримку більшовиків і фактичну відмову від суверенності. Коли Київ відхилив ультиматум як неприйнятний для України, почалася збройна агресія з півночі й російсько-українська війна.

Боротьбу ускладнювала «п’ята колона» – українські більшовики, які влаштовували заколоти, демонстрації, страйки й не лише політичними методами, але й зі зброєю в руках (у Києві й досі вшановують Січневе повстання і стоїть пам’ятник арсенальцям!) діяли проти Української держави. На противагу УНР вони проголосили більшовицьку УНР, створили маріонеткову Донецько-Криворізьку республіку, що трималася на московських багнетах. Боротьба за незалежність врешті завершилася для України поразкою і новою московською окупацією.

Поза тим IV Універсал став продовженням традицій Київської держави, Галицько-Волинського королівства, Гетьманщини козацьких часів. Він став втіленням ідей Миколи Міхновського (до речі, його брошура «Самостійна Україна» побачила світ у Львові 1900 року), Братства тарасівців і РУП-у, згодом відроджених Організа­цією Україн­ських Націоналістів у гаслі Української Самостійної Соборної Держави.

Відзначаючи 100-ліття УНР і ЗУНР, ми повин­ні пам’ятати, що у ХХ столітті самостійність і незалежність України було відновлено саме IV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 року. Зовсім не випадково Акт 30 червня 1941 року борці за волю України назвали Актом відновлення української державності. Тому й документи 24 серпня 1991 року, з юридичної точки зору, варто було назвати аналогічно – Актом відновлення української державності. Та й День Незалежності, як на мене, доцільно було б святкувати саме 22 січня. Це символізувало б спадковість україн­ського державотворення у ХХ столітті.

Іван Сварник
Інф.: wz.lviv.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh